5. Класична епоха: лікування в Греції. Його значення для сучасності

У поемах Гомера, які були створені приблизно за тисячу років до нашої ери, діють багато божественних створінь. Але Асклепій, який пізніше став богом медицини, згадується як смертний.

Асклепій, так само, як і єгипетський Імхотеп, був звичайною людиною, котру обожнили після смерті.

Культ Асклепія створювався у грецькій медицині століттями, і тільки в епоху грецької Просвіти, яка припадає на VII-VI ст. до н.е., його вплив почав слабнути.

Сотні храмів Асклепія були побудовані в різних частинах стародавнього світу, майже більшість із них знаходилися на території Греції. Ці храми будувалися в живописних місцях, до них прилягали басейни, сади, тінисті ліси на схилах гір. Але, не всіх бажаючих лікуватися направляли в храм Асклепія. Якщо хвороба була важка і невиліковна, то хворого повертали назад, бо культ Асклепія багато в чому залежав від його репутації, а він і не міг ризикувати. Спеціально відібрані і прийняті в храм пацієнти одержували рекомендації з особистої гігіни і дієти. Найвизначнішим заходом було лікувальне перебування в храмі, або "інкубація" — сон.

В культі Асклепія важливу роль грали змії. Навіть його ім'я, можливо, було утворене від грецького слова "змія" (а8к;а1аЬо5). Греки обожнювали змію, віруючи в те, що вона є символом потойбічної сили. Жезл Асклепія — стрижень, навколо якого обвивається змія, утвердився як емблема медицини.

У Стародавній Греції лікування тривалий час розвивалося в руслі єдиного філософського знання — натурфілософії. Тому всі великі лікарі були філософами і, навпаки, багато великих філософів добре розбиралися в медицині. Так, видатний філософ стародавнього світу Демокріт у своїх творах приділяв велику увагу питанням застосування дієти, різних ліків. У його працях були міркування про лихоманку і сказ, анатомію і ембріологію, про епідемічні хвороби і прогностику. Погляди Демокріта знаходили в його відомому вислові: "Здоров'я просять у богів у своїх молитвах люди, а того не знають, що вони мають у своєму розпорядженні засоби до цього. Нестриманістю своєю протидіючи здоров'ю, вони самі стають зрадниками свого здоров'я через свої пристрасті". Ми переконуємося в тому, як еволюціонували погляди людей на проблеми власного здоров'я: від примітивного, містичного пояснення, до спроб удосконалити свої думки і вчинки, далі — до реалістичного пояснення причин втрати здоров'я через згубний спосіб життя.

Ледь чи не на всьому проміжку двух століть (600 — 450 р. до н.е.) інтереси греків були суцільно космологічними. За цим періодом слідував період антропологічний (450 — 400 р. до н.е.), коли сама людина стала у фокусі дослідницьких інтересів.

Лікування в Стародавній Греції довгий час залишалося сімейною професією. На початку класичного періоду (VI-V ст. до н.е.) рамки сімейних шкіл розширилися: до них почали приймати здібних учнів з інших сімей і навіть з інших міст-держав стародавньої Еллади. Так склалися передові лікарські школи Греції. Серед них кнідська і кротонська. На чолі кротонської школи стояв Алкмеон, учень філософа Піфагора (VI-V ст. до н.е.). Він був перший з греків (деякі дослідники вважають паралельно з Анаксагором), який проводив дослідження з мозком тварин. Алкмеон вважав, що думка виділяється мозком, як сльозні залози продукують сльози, і намагався знайти "канали", якими слухові і зорові враження досягають мозку. Його дослідження внутрішньої секреції привели до гіпотези про те, що гуморальні співвідношення (взаємодія рідин організму) могли стати причиною хвороб. Ця гуморальна теорія — основа фізіологічного вчення Гіппократа. Праця "Про природу" Алкмеона була однією із значних наукових праць, написаних до Гіппократа.

Пізніше, в V ст. до н.е., на острові Сицилія була створена сицилійська лікарська школа. Її засновник — Емпедокл (біля 495 — 435 р.р. до н.е.). Він був першим, хто з'ясував (за 19 століть до Ч.Дарвіна) еволюцію виживання за рахунок пристосування. Історичне значення Емпедокла полягає у розробленій ним теорії 4-х першоречовин, яка стала фундаментом вчення Гіппократа. Згідно з цим ученням, існує чотири головних елементи: вогонь, земля, вода і повітря, котрі мають чотири властивості — тепло, сухість, вологість і холод). За чотири основні субстанції живого організму приймалися кров, слиз, жовта і чорна жовч. Вони знаходилися відповідно в серці, мозку, печінці і селезінці. Вважалося, що порушення співвідношення цих основних речовин лежало в основі хвороби.

І все ж найбільш знаменитою школою в Стародавній Греції була коська лікарська школа. Багато цілителів прославили її, але найбільший розквіт цієї школи пов'язаний з іменем Гіппократа Другого Великого (біля 460 — 377 рр. до н.е.), який увійшов в історію як Гіппократ.

Гіппократ використав теоретичні побудови філософів медицини, своїх попередників-практиків і збагатив їх спостереженнями біля ліжка хворого. Він був першим, хто послідовно намагався пояснити хвороби на основі природних причин.

Головна праця Гіппократа — "Кодекс Гіппократа" — має 76 трактатів з більш як 50 тем. Основну увагу він приділяв спостереженню і дослідженню пацієнта для виявлення симптомів хвороби. В трактаті про епілепсію в "Кодексі Гіппократа" вказано, що причиною цієї недуги є хвороба мозку; в тій частині, де мова йде про дієтичний режим, констатується, що більшість хвороб можна було б запобігти помірністю і розумними звичками. "Присяга Гіппократа", а також його книги "Про закон", "Про лікарів" містять цінні клінічні рекомендації.

Уже в перший день у медичній школі сучасні студенти дізнаються про принцип Гіппократа "Уіз шесіісап-іх паїигаї" — "Природа лікує", а лікар тільки помічник природи. Нинішні лікарі вивчають важливий принцип гармонії — гомеостаз.

Гіппократ вважав ванни, дієту, особисту гігієну дуже важливими засобами для збереження власного здоров'я. Він попереджав про необхідність правильного дозування і уважного спостереження за реакцією пацієнта. Сьогодні юних студентів-медиків попереджує девіз Гіппократа: "Якщо не можеш зробити добре, не зашкодь".

Учні Гіппократа користувалися великою популярністю, їх високо цінували за вміння розпізнати і лікувати як соматичні, так і психічні хвороби.

Завершуючи огляд історії розвитку медичної думки Греції, зазначимо, що саме грекам сучасники мають завдячувати винайденням однієї з умов досягнення високого оздоровлюючого ефекту — встановленням взаємодовіри між лікарем і пацієнтом.