1. Поняття про алергію і алергени. Історія вивчення алергічних хвороб.

Алергія — незвична (підвищена) чутливість організму до дії деяких факторів навколишнього середовища (хімічних речовин, мікроорганізмів і

• » • • • * \ гг^ ' сс. ' ^ч

продуктів їх життєдіяльності, продуктів харчування та ш.). Термін алергія походить від двох грецьких слів: "а 08" — "інший" і "еруоу" — "дія", що дослівно означає "дію по-іншому". В сучасній науці терміном "алергія" позначають зміну сприйняття (реактивності) стосовно тієї чи іншої речовини. Звідси і походить термін "алерген", який означає речовину, що здатна викликати зміну реактивності організму, тобто алергічну реакцію.

Протягом тисячоліть люди намагалися зрозуміти, що таке алергія. Вивчення її почалося з пізнання причин і механізмів таких хвороб, як астма, сінна гарячка, кропив'янка. Старогрецький лікар, "батько" медицини Гіппократ вперше застосував термін "астма", що в перекладі з грецької мови означає ядуха. Він також вперше описав алергію до харчових продуктів у вигляді кропив'янки. Великий вчений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) Абу Алі писав про надмірні реакції організму людини на різні речовини. Він вперше систематизував вчення про алергію. Староримський лікар Гален описав захворювання, яке нагадувало реакцію на пилок рослин, — поліноз. У працях Галена і Артея систематизовані дослідження астми античною медициною. Голландський природодослідник Ян ван Гельмонт (1579-1644) першим описав приступ ядухи, який може виникати внаслідок вдихання домашнього пилу і вживання риби. У 1565 році з'явилося повідомлення

269

італійського військового лікаря Баталлуса про хворих, які страждали на головний біль, виділення з носа і сльозотечу від запаху троянд. Хвороба дістала назву трояндової гарячки. В 1819 році англійський лікар Джон Босток зробив спеціальне повідомлення у Лондонському медико-хірургічному товаристві про випадок періодичного ураження очей і грудної клітки. Цю хворобу він назвав сінною гарячкою тому, що причиною її виникнення вважав сіно. XX століття характеризується одержанням все нових і нових даних про алергічні захворювання. У 1906 р. австрійський педіатр К.Пірке вперше ввів поняття про алергію як про змінену реактивність організму на введення в нього будь-яким шляхом чужорідних речовин (алергенів).

2. Алергени: їх класифікація і роль у виникненні алергічних хвороб

Алергенів в природі надзвичайно багато. Одні з них виявити порівняно легко, інші важче. Всі алергени умовно поділяють на дві великі групи:

1) алергени, які надходять в організм ззовні (екзоалергени);

2) алергени, які утворюються в організмі людини внаслідок пошкодження його тканин (ендоалергени, або аутоалергени).

Екзоалергени поділяють на такі підгрупи.

1. Побутові, або домашні алергени. Серед них головну роль відіграє пил, в який входять пилові частки з килимів, одягу; грибки на стінах сирих кімнат. До цієї групи відносять так звані епідермальні алергени - волосся, вовну, лупу тварин і т.п. Сильними алергенами можна назвати пір'я і пух птахів, які використовуються для виготовлення подушок, перин, ковдр. У чутливих до них людей можуть виникати алергічні прояви у вигляді висипів на шкірі, бронхіальні астми та ін. За останні роки зросла кількість алергічних реакцій на препарати побутової хімії, особливо пральні порошки. Треба зауважити і на те, що лосьйони, присипки, креми і туалетні води, лаки і фарби для волосся, рум'яна і губна помада, лак для нігтів та інші косметичні засоби часто містять в собі алергени. І якщо мільйони людей, які користуються ними щоденно, залишаються здоровими, то у деяких відразу ж після їх застосування з'являються висипи на шкірі. На жаль, останнім часом кількість таких людей постійно збільшується. Численні дослідження вчених свідчать про те, що косметичні засоби у багатьох випадках можуть бути єдиною і основною причиною таких тяжких хвороб, як бронхіальна астма, контактна екзема.

2 Біологічні алергени — бактерії, віруси, грибки, гельмінти, вакцинні препарати і сироватки. Розвиток багатьох інфекційних хвороб супроводжується алергією, тому таку алергію називають інфекційною, а групу захворювань, які викликаються бактеріями, грибками або вірусами, в розвитку яких велику роль відіграє алергія, — інфекційно-алергічними. Джерелом алергії є також осередки інфекції в організмі — каріозні зуби, запалення пазух носу, холецистит і інші запальні процеси. Сироватки і вакцини, які вводяться в організм шляхом ін'єкцій, можуть стати причиною алергічної реакції — анафілаксії. Алергія при гельмінтозах розвивається в зв'язку з всмоктуванням продуктів розпаду і обміну гельмінтів.

270

3.Медикаментозні алергени. Нині вже чітко встановлено і експериментальне доведено, що низькомолекулярні хімічні речовини, в тому числі і деякі ліки, можуть викликати гострі алергічні реакції. Це такі, як аспірин, сполуки ртуті, йод, препарати брому та ін. Так, алергічні ускладнення при застосуванні кодеїну складають 1,5%, аспірину — 1,9%, сульфаніламідів — 6,7%, пеніцілліну — до 16%. Нерідко виникають алергічні ускладнення у відповідь на введення новокаїну, вітаміну В і і багатьох інших ліків. Частота алергічних реакцій залежить від того, настільки часто і в яких кількостях вживаються препарати. В період широкого застосування сульфаніламідів алергічні реакції на них відмічались частіше, ніж в останній час, коли їх назначають рідше. В зв'язку з значним поширенням антибіотиків саме вони, і в першу чергу пеніціллін, найбільш часто викликають алергічні ускладнення. Частота ускладнень зростає по мірі повторення курсу лікування. Тому треба пам'ятати, що прийом любих лікарських засобів без призначення лікаря вкрай небезпечний.

4. Пилкові алергени. Пилок трав, дерев і кущів — найбільш поширений тип цієї групи алергенів. Із декількох тисяч поширених на земній кулі видів рослин лише близько 50 продукують пилок, який викликає полінози (полінози — це алергічні захворювання, які виникають внаслідок попадання в організм пилку деяких видів рослин). В основному — це вітрозапильні рослини, які виділяють велику кількість дрібного (0,02 — 0,04 мм) пилку, який переноситься вітром на значні відстані (осика, тополя, ліщина, береза, в'яз, тимофіївка, грястиця, тонконіг, лобода, амброзія, циклохена та ін.). До основних синдромів пилкової алергії відносяться: ураження очей, ЛОР-органів, дихальних шляхів, шкіри і нервової системи (пилкова інтоксикація). Іноді захворювання на поліноз набуває масового характеру і подібне до епідемії грипу.

5.Харчові алергії. Ними можуть бути майже всі харчові продукти. Але частіше викликають алергію молоко, яйця, м'ясо, риба, помідори, цитрусові, шоколад, полуниці та ін. При попаданні в організм алергенів через шлунково-кишковий тракт виникає харчова алергія. За звичай, цей вид алергії розвивається на фоні порушення функцій шлунково-кишкового тракту. У дітей її розвитку сприяє перегодовування; часто харчові алергени викликають у них діатези.

6. В особливу групу алергенів відносять фізичні фактори — тепло, холод, механічні подразнення. Вважається, що в багатьох випадках під дією цих факторів в організмі утворюються певні речовини, які і стають алергенами.

Підвищену і змінну властивість організму реагувати на власні білки і клітини тканин, які стають алергенами (ендоалергенами) називають аутоалергією. Виникнення вчення про аутоалергію як один із механізмів розвитку хвороб пов'язано з ім'ям видатного російського вченого І.І.Мєчникова. Розрізняють власні і здобуті ендоалергени. До власних відносять деякі білки нормальних тканин. Здобуті — це білки організму, у яких з'являються чужорідні властивості при опіках, променевій хворобі і

271

інших процесах, а також в поєднанні з бактеріальними токсинами, ліками та ін. Організму властиво відрізняти свої білки від чужорідних, і власні тканини не ушкоджуються, тобто проти них не утворюються сенсабілізовані лімфоцити і антитіла (аутоантитіла). При аутоалергії дія захисних механізмів спрямована проти власних тканин. В цьому і полягає суть аутоалергічного процесу. Якщо пошкоджуюча дія цих механізмів на тканини стає достатньо вираженою, процес переходить в аутоалергічну хворобу. До числа таких хвороб відносяться деякі види гемолітичної анемії, міастенія (тяжка м'язова слабкість), ревматоїдний артрит, гломерулонефрит і ряд інших захворювань. Припускають участь аутоалергії у розвитку ревматизму, у деяких випадках — бронхіальної астми.