1. Моральність і здоров'я

Добро гармонійне з природою людини. Зло ж незмінно призводить до сум'яття душі і хвороб тіла. Проблема моралі, добра і зла стає центральною, коли мова йде про здоров'я, хворобу і довговіччя. В проблемі моральності особливо гучно звучить тема совісті. Не випадково народна мудрість проголошує: "Краще в кривді бути, чим у кривдниках", "Біда не біда, якби совість була чиста", "Руку, ногу поламаєш — загоїться, а душу переламаєш — не загоїться ніколи".

Совість в людини вроджена, оскільки вроджений і інстинкт альтруїзму. Почуття правди і сорому проявляються у дитини на неусвідомленому рівні

346

задовго до розуміння того, що це означає, задовго до того, як їй це можна пояснити.

Володимир Даль характеризує совість як "природжену правду, в різному ступені розвитку". Сучасне визначення цієї категорії таке: совість (ще — сумління) — категорія етики, що виражає нерозривний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує вищу норму здатності людини до морального самоусвідомлення, самостійного визначення для себе моральних обов'язків, самооцінки і самоконтролю здійснюваних вчинків. Як внутрішній моральний суддя, совість уособлює нерозривну єдність самоусвідомлення особистості та її емоційних переживань (моральних почуттів).

Виховання розвиває совість до вищих її ступенів, коли для людини краще не жити, аніж жити не по совісті. І навпаки, саме відповідне виховання може заглушити альтруїзм, совість, сором.

Табу, які стосуються моральності, виникли історично в якості приципової умови виживання людей як спільноти і в якості самозбереження кожного. В культурі всіх народів як табу, як заповідь, як непорушний закон моралі звучала і звучить, хоч і виражена різними словами, але одна вимога:

не роби іншому те, чого не хочеш для самого себе. Порушивши закон моралі, переступивши через нього, людина здатна виправдатись сама перед собою. Вона може навіть не усвідомлювати, що порушила, але несвідоме вмить зафіксує порушення і відразу не відізветься на нього. Адже механізм самопокарання у несвідомому запускається неусвідомлено. Проступок проти законів моралі, проти совісті, таким чином фіксується в неусвідомленому і залишається, живе у ньому як комплекс провини і сорому. В ситуації зниження внутрішнього психологічного захисту, неусвідомлене проникає у свідомість, впливає на хід думок людини, на її дії і може в кінці кінців призвести до психосоматичних захворювань різної етіології (виразки, хвороби серцево-судинної системи, неврозів тощо).

Особливо хвороботворна для обтяженої комплексом провини людини така ситуація, коли проти неї здійснено те, що вона колись аморально здійснила проти інших. В цьому більш за все розкривається мудрість заклику не робити проти іншого того, чого не хотів би у відношенні до самого себе.

Не встати на шлях здоров'я, не прийдучи до істинної моральності. І перший принциповий крок на цьому шляху — прощення. Іноді навіть здається, що простити не можна, що саме прощення аморальне. Але той, хто простив, у всіх випадках покінчує з озлобленістю в своїй душі. Жити зі злобою дуже важко, це призводить до невиправданих по відношенню до інших почуттів підозри, недовіри, люті, агресивності. Древні стверджували, що людина, яка не вміє прощати, а живе з тягарем ненависті, руйнує себе зсередини, наближається до хвороб і до смерті. Те ж саме стосується каяття, яке у всіх релігіях і світських концепціях совісті розглядається як вища форма очищення душі. По суті, простити і покаятися — це значить жити мудро і морально, в благополуччі та здоров'ї.

347

Немає заповіді "не принижуй іншого", але приниження іншої людини — один із найбільших аморальних вчинків, тяжкий гріх. Це — гріх погорди, найбільш важкий різновид її. Досить тяжка провина для моральності — скористатися чесністю, щирістю, добротою іншого в корисливих, егоїстичних цілях. Це те ж саме, що скористатися наївністю, недосвідченістю, безпорадністю людини, яка довірилася тобі, або зрадити її. Немає заповіді "не проклинай!", але проклинаючи іншого, проклинаєш себе. Страшний гріх — невдячність. Бути невдячним — це те ж саме, що вкрасти, обдурити, зрадити, скористатися добротою в егоїстичних цілях. Боягузтво, зневіра, відчай і капітуляція перед труднощами — аморально перш за все для самої людини, яка зраджує себе, свою мету, своє життєве призначення. Аморально — не подати руку тому, хто її потребує, бути байдужими до страждань іншої людини. Недарма великий Данте сказав, що "найбільш гарячі місця у пеклі призначені для тих, хто у хвилини моральних випробувань зберігає нейтралітет".

Підсумовуючи сказане, відмітимо, що поняття моральність і здоров'я тісно пов'язані. Починаючи роботу над собою, створюючи стратегію і тактику самооздоровлення потрібно подбати про свою моральність, осмислити свої дії, відношення до себе, інших, світу.