зо ^CgpJ^

ст. 83 ЦК, а в загальновживаному розумінні, аналогічному поняттю «юридична особа».

У ГК також не пропонується поняття організаційно-правової форми . юридичної особи (або суб'єкта господарювання, або підприємства). Цей термін у цьому кодексі використовується суперечливо. Так, по­няття «організаційно-правова форма» у ньому вживається (ст.12і) стосовно лише об'єднань підприємств. Поряд із цим терміном у ГК згадується про «організаційну форму» (ст. 62).

1.4. Товариства й установи 1.4.1. Товариства

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учас­ників), що мають право участі в цьому товаристві (ч. 2 ст. 83 ЦК). То­вариство може бути створене однією особою.

Товариства, у свою чергу, поділяються на підприємницькі і непідпри-ємницькі залежно від мети отримання прибутку з наступним розподілом його між учасниками. Так, підприємницькі товариства мають це на меті, на відміну від непідприємницьких товариств, які таку мету не ставлять перед собою.

Підприємницькими товариствами є всі види господарських товариств (повні, командитні, товариства з обмеженою і додатковою відповідаль­ністю, акціонерні товариства) і виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є об'єднання громадян, релігій-. ні організації, невиробничі (споживчі) кооперативи, біржі й ін.

1.4.2. Установи

Установою (приватного права) є організація, створена одним або декількома особами (засновниками), що не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Як установу можна назвати благодійний фонд, музей, художню галерею й ін.

1.4.3. Подібності та відмінності товариств і установ Подібності. І товариства, і установи можуть створюватися одним

або декількома учасниками (засновниками).

І товариства, і установи припускають об'єднання майна учасниками (засновниками). При створенні товариства або установи одним заснов-

-ЗИ^эЭ зі

ником застосовується термін «виділення» майна в розумінні його відокремлення від іншого майна засновника з переданням його ство­рюваній юридичній особі.

Відмінності. Товариство в цілому і його майно зокрема покликане ви­користовуватися в інтересах своїх учасників, а установи - в інтересах інших осіб, але не учасників. Тобто вигоду від діяльності товариства одержують його учасники, а вигоду від діяльності установи, навпаки, її засновники не одержують, а одержують інші особи - вигодонабувачі, дестинатори.

Це правило «працює» як щодо підприємницьких, так і щодо непід­приємницьких товариств. Так, підприємницькі товариства діють з метою одержання прибутку і тому інтерес їхніх учасників полягає в одержанні збільшення свого майна за рахунок прибутку від діяльності товариства у вигляді дивидендів або відсотків. Учасники непідприємницьких това­риств також одержують вигоду від їхньої діяльності, але не у вигляді дивидендів або відсотків, а у виді інших благ, наданих їм саме як учас­никам товариства. Наприклад, член житлово-будівельного кооперативу одержує квартиру в будинку кооперативу, член садівничого товариства -земельну ділянку в товаристві тощо.

А засновники установи, навпаки, не одержують жодної матеріальної вигоди від діяльності установи, тому що свій капітал вони передали для використання в інтересах інших осіб (підтримка наукових починань, діячів мистецтва й ін.);

Учасники товариства беруть участь в управлінні ним. Більше того, це є основним правом учасника господарського товариства, що прагне зосередити у своїх руках частки в статутному капіталі (акції) для забез­печення доступу до управління товариством. А засновники установи, навпаки, права на управління нею не набувають, тобто вони усувають­ся не тільки від участі в одержанні від установи матеріальних благ, але й від участі в управлінні нею (ст.101 ЦК).

Це найбільш істотні подібності і відмінності всіх товариств і всіхустанов. Крім них, можна відзначити і деякі інші. Так, у ЦК не вказується на непри­бутковість установи, але навряд чи можна стверджувати, що вона має на меті одержання прибутку. Водночас установа, як і товариство, може і по­винна, як правило, працювати прибутково для поповнення майна, виді­леного для неї засновником(ами), та досягнення цілей своєї діяльності.

Засновник установи не має права претендувати на повернення свого майна, внесеного ним при її створенні, тобто не має права вимагати

32 €^0-

виділу свого внеску як під час діяльності установи, так після її ліквідації. Цим засновники установи відрізняються від учасників підприємницьких товариств, які мають зазначені вище права. Однак правове становище засновників установи дещо схоже зі становищем учасників деяких не-підприємницьких товариств, наприклад громадських організацій (ч.5 ст.21 Закону «Про об'єднання громадян»¹).

Має місце й специфіка припинення установ. Хоча в статтях 103,104 ГК не зазначені підстави для цього, не повинне бути перешкод, якщо виявиться необхідність не тільки змінимети їїдіяльності (ст. 103 ЦК), але і подальша недоцільність її існування взагалі. Очевидно, тоді вар-. то використовувати заборону, аналогічну зазначеній в ч. З ст. 10 За­кону «Про благодійництво та благодійні організації»² про непри­пустимість її припинення з правонаступництвом (реорганізації) шляхом перетворення на юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку. Тобто як для товариств, так і для установ зако­нодавець може встановлювати певні обмеження у відношенні їхнього припинення.

1.5. Інші організаційно-правові форми юридичних осіб

Не підтримуючи запропонований у ЦК розподіл юридичних осіб на осіб публічного і приватного права, ГК не деталізує й організаційно-правові фор­ми останніх, а передбачає абсолютно інший підхід до цього питання. У ГК не визначено чіткі критерії класифікації юридичних осіб³, а як такі зазначено :

• здійснення підприємницької і некомерційної діяльності⁴ (ч. 2 ст. 62) - це позначення дається без прив'язки до розподілу підприємств на види;

• форми власності, враховуючи які в ч. 1 ст. 63 пропонуються такі види підприємств: (а) приватне; (б) підприємство, що діє на основі колектив­ ної власності (як видно, такі підприємства не мають власної назви, але припускають розподіл на види, передбачені в ст. 93. До них відносяться виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

² Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

³ Будемо умовно вживати цей термін, оскільки йдеться про суб'єктів господарювання (за термінологією ГК), які є юридичними особами.

⁴ Звертає на себе увагу різна термінологія за відсутності єдності підходів до протилежних явищ: підприємницький-непідприємницький, комерційний-некомерційний. Це також суперечить ЦК, який містить лише першу пару понять. Незрозумілою є й відмінність комерційних підприємств від підприємницьких.

-&*%аЭ зз

громадськихірелігійнихорганізащййін.); (в) комунальні підприємства; (г) державне підприємство; (д) підприємство, засноване на змішаній формі власності (також не має власної назви); (є) інші.

Звідси випливає, що зазначені види підприємств, виділені на основі такого критерію, як форма власності, досить різноманітні - вони можуть припускати більш дрібний розподіл (підприємство, що діє на основі колективної власності) і не припускати цього. Вони можуть створюва­тися як такі (державні і комунальні підприємства) і, навпаки, неможли­во створити змішане або колективне підприємство. Що стосується приватного підприємства, то відповісти на запитання, чи є воно взагалі окремим видом підприємства, не просто¹;

• спосіб створення і формування статутного фонду² - слугує підставою для розподілу підприємств на унітарні і корпоративні (частини 4 і 5 ст. 63 ГК). Унітарними при цьому є підприємства, створювані одним за­сновником, що формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), а корпоративними - підприємства, створювані, як правило, двома і більше засновниками на основі об'єднання майна та/або їхньої підприємницької або трудової діяльності, спільного управлшня справами на підставі своїх корпоративних прав. Очевидні недоліки таких визначень, оскільки, не беручи до уваги заявлений вище критеріїв, що мав би бути покладений в основу розподілу підприємств на унітарні і корпоративні, застосовуються й інші. Проте, незважаючи на таку непогодженість, можна зрозуміти, що в унітарному підприємстві немає корпоративних прав, а в корпоративно­му - вони є. Однак залишається невириненим питання про «компанії однієї особи» (ТОВ і AT), що мають одного учасника/акціонера. Розпо­ділу статутного фонду при цьому немає, але корпоративні права є.

Також не зрозуміло, що являють собою унітарні і корпоративні під­приємства - це види чи організаційні форми підприємств? Очевидно, такий їхній розподіл є більшою мірою якоюсь науковою класифікацією, до того ж досить спірною, а не законодавчими видами і формами юри­дичних осіб, які не тільки існують у дійсності, а які можна створити на підставі відповідних норм ГК та які містили б у своєму найменуванні ту організаційну форму (вид), який визначається в ГК³;

Детальніша характеристика надаватиметься нижче.

У ГК використовується саме такий термін, на відміну від ЦК, в якому йдеться про ста­тутний капітал.

Так, важко собі уявити можливість створення сьогодні юридичної особи, в назві якої містилися б слова «спільне» або «орендне» підприємство, або «підприємство громад­ської організації» тощо.

34 Офи&*

Варто критично поставитися до тих «інших» організацшно-правових форм, що запропоновані в ГК і в цілому до їхнього існування.

Звертають на себе увагу відразу кілька невідповідностей класифікації суб'єктів, передбачених в ГК.

По-перше, не дотримано критерій їхнього розподілу.

По-друге, помінялися місцями поняття «організаційно-правова фор­ма» і «вид», оскільки видами названі господарські об'єднання як такі і державні/комунальні господарські об'єднання, а організаційно-правовою формою - асоціації, корпорації, концерни і консорціуми.

По-третє, корпорацією є об'єднання підприємств, що не відпо­відає не тільки загальноприйнятому в усьому світі розумінню кор­порації як господарського товариства, але й поняттю корпоративних прав (ст. 167 ГК), а також поняттю корпоративного підприємства (ст. 63 ГК).

З аналізу викладеного вище виходить, що корпоративні права можуть бути не тільки в корпораціях, а й у корпоративних підприємствах, що корпораціями не є. Підсилює суперечливість і те, що в корпораціях навряд чи можуть бути корпоративні права, тому що згідно з ч. З ст. 120 ГК корпорація являє собою договірне об'єднання, внаслідок чого, мабуть, варто говорити не про корпоративні, а про договірні права її учасників.

Крім цього, згідно зі ст. 125 ГК промислово-фінансові групи, будучи об'єднаннями підприємств, не є юридичними особами.

Приватні підприємства відповідно до їх визначення, викладеного в ст. 113 ГК, настільки близькі до господарських товариств, що фактично розрізняються тільки за мінімальним розміром статутного капіталу, який необхідний для вказаних товариств (якщо це ТОВ або AT) і не вимагається для приватного підприємства. Очевидно, що це не може і не повинне бути критерієм для розмежування розглянутих видів юри­дичних осіб.

Водночас ГК не виділяє ні серед господарських товариств, ні серед державних підприємств такі, як державна або національна акціонерна компанія, і не регулює їхній правовий статус.

Визначаючи державні підприємства за таким критерієм, як форма власності, і компонуючи його з іншими критеріями, ГК окремо регу­лює державні унітарні, державні комерційні і казенні підприємства (статті 73-76). Однак нелогічно, що за наявності в ГК статей про державні унітарні підприємства в ньому відсутні статті про державні корпоративні підприємства.

Поняття «орендні підприємства» почало зникати з часу внесення змін до Закону «Про оренду державного і комунального майна (1995), унаслідок чого в дійсності залишилися лише ті орендні підприємства, що були створені за старим законодавством і які не перетворилися на інші види юридичних осіб. Поступово орендні підприємства замінили звичайні господарські товариства, які виступають орендарем держав­ного майна (цілісного майнового комплексу державного підприємтва). Тому повернення в ГК (ст. 115) подібних видів юридичних осіб не може бути нічим обґрунтовано.

іаким чином, організаційно-правові форми юридичних осіб, перед­бачені в ЦК і ГК, виглядали б у такий спосіб:

5. 36

5. установи

zaz.

товариства

5. підприємницькі

непідприємницькі

5. політичні партії

5. вироб­ничі коопе­ративи

5. об'єд­нання громадян

5. громадські організації

господарські товариства

ПТ

5. членська

КТ

5. ТОВ

5. фундації, місії, ліги

благодійні орга­нізації

5. ЖБК, ЖК

тдв

5. AT

5. ГСК, ДСК

споживчі коопера-

5. садівничі товариства

коопера­тивні об'єднання

ліга

5. асоціація

5. альянс

5. релігійні орга­нізації

управління, центри

5. монастирі

кредитні спілки

5. навчальні заклади

5. братерства

банківські союзи та асоціації

ІНШІ

приватні підприємства

підприємства громадських організацій

підприємства релігійних організацій

кооперативні підприємства

дочірні підприємства

фермерське господарство

орендні підприємства

підприємства з іноземними інвестиціями

іноземні підприємства

-3^3 37

повинно бути або збережене, або вони повинні бути перетворені на товариства¹ відповідно до продуманої державної реформи.

Тому в найближчому майбутньому має бути встановлено підхід, від­повідно до якого мали б місце дві організаційно-правові форми юри­дичних осіб приватного права, запропоновані ЦК. Ними можуть бути тільки товариства та установи. Потребують перегляду й юридичні особи публічного права з чіткою регламентацією їхнього правового статусу із співвіднесенням з юридичними особами приватного права.

1.6. Підприємницькі товариства

Підприємницькі товариства за ЦК поділяються на господарські то­вариства і виробничі кооперативи.

Правовий статус господарських товариств регулюється ЦК, ГК і спеціальними законами - «Про господарські товариства»² від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ і «Про акціонерні товариства»³ від 17.09.2008 р. №514-VI.

Основи функціонування кооперації в Україні визначають закони «Про кооперацію»⁴ від 10.07.2003 р. № 1087-IV; «Про сільськогосподарську кооперацію»⁵ від 17.07.1997 р.№469/97-ВР; «Про споживчу кооперацію»⁶ від 10.04.1992 р. № 2265-ХІІ.

В Україні мають місце такі види господарських товариств: повне то­вариство; командитне товариство; товариство з обмеженою відпові­дальністю; товариство з додатковою відповідальністю; акціонерне то­вариство.

товарні

біржі

> *| фондові

Однак з огляду на аргументи, наведені вище щодо організаційно-правових форм, передбачених ГК, варто зробити висновок, що вони підлягають перегляду. Адже одні з них не можуть бути в принципі від­несені до організаційно-правових форм, а є в кращому випадку видом юридичних осіб, другі є явно застарілими і не мають права на існування, а треті - повинні бути віднесені за своєю сутністю або до товариства, або до установи. Залишається відкритим питання про державні і кому­нальні підприємства, бо вони не регулюються ЦК, але існування яких

¹ Єдиним учасником яких є держава, або разом з державою учасниками цього товариства будуть, як і в звичайних товариствах, інші особи.

² Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

³ Офіційний вісник України. - 2008. - № 81. - Ст. 2727.

⁴ Офіційний вісник України. - 2003. - № 33. - Ст. 1774.

^s Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

⁶ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №30. - Ст. 414.

її УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ ТА ДЕРЖАВНА

РЕЄСТРАЦІЯ

Стаття 87.Створення юридичної особи

І.Длястворення юридичноїособиїїучасники (заснов­ники) розробляють установчі документи, які викладають­ся письмово і підписуються всіма учасниками (заснов­никами), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2.Установчим документом товариства є затверджений учас­ никами статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Установа створюється на підставі індивідуального або спіль­ного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома осо­бами, може бути скасований засновником (засновниками).

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реестрації.

, Стаття 88. Вимоги до змісту установчих доку-

g? ментів

1. У статуті товариства вказуються найменування юри-

) дичноїособи, органи управління товариством,їх компетен­ція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядокїх спіль­ної діяльності щодо його створення, умови передання товари­ству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту за­сновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

-^>^& 39

3. В установчому акті установи вказується її мета, визнача­ються майно, яке передається установі, необхідне для досяг­нення цієї мети, структура управління установою. Якщо в уста­новчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реє­страції включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідністьїїустановчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юри­дичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменуван­ня, місцезнаходження, органи управління, філГі'та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи наби­рають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юри­дичні особи та їх учасники не мають права посилатися на від­сутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

2.1. Механізм створення юридичної особи

Створення юридичної особи здійснюється в установ­леному порядку. У голову кута при цьому ставиться воля й ініціатива особи (осіб), яка (і) приймає(ють) рішення про таке створення. Істотними є й інші елементи механіз­му створення юридичної особи.

Юридичні особи приватного права створюються з волі приватних осіб. При цьому варто мати на увазі таке:

- цими особами є як фізичні, так і юридичні особи;

40 €**РМ^

До механізму створення юридичної особи можна віднести такі етапи:

Крім цих етапів, характерних для створення будь-якої юридичної особи, для окремих видів юридичних осіб можливі додаткові етапи:

- відкриття рахунку в банку для формування статутного капіталу шляхом внесення грошових вкладів учасниками. Ця вимога виходить з ч. З ст. 144 ЦК щодо учасників товариства з обмеженою відпові­ дальністю, а з огляду на ст. 151 ЦК - і товариства з додатковою від­ повідальністю. Відносно створення AT аналогічних прямих вказівок ЦК не містить, а лише встановлює правила про неприпустимість проведення відкритої підписки на акції до повної оплати статутно­ го капіталу. Таким чином, побічно ЦК допускає ту ж схему: до реє­ страції AT формується лише частина його статутного капіталу;

~^8&& 41

2.2. Установчі документи

Рішення про створення юридичної особи приймає(ють) його заснов­ник (засновники, учасники). Це рішення втілюється у форму установчих документів.

Установчий документ пов'язаний з його баченням як зосередження правил про правовий статус юридичної особи, зібраних воєдино й ма­ючих зовнішню відокремлену форму у вигляді певного документа.

Різні організаційно-правові форми юридичних осіб, їхні види, спе­цифіка їхнього створення чи наступного перетворення або зміни скла­ду учасників викликали необхідність установлення різних видів їхніх установчих документів.

Установчим документом товариства є статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не передбачено законом. Із цього виходить таке: