необхідність змін у порядку управління в процесі здійснення цієї форми реорганізації юридичної особи.
Отже, процедура виділу є в цілому ідентичною процедурі припинення юридичної особи з правонаступництвом з поправкою на вищевказану головну юридичну особливість виділу - збереження існування правопопередника як суб'єкта цивільного права.
Визначення виділу (виділення) страховиків, яке міститься в абз. 6 п. 1.3 Положення про особливості забезпечення правонаступництва за укладеними договорами страхування в разі реорганізації страховиків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 04.06.2004 р. № 913, аналогічне тому, що міститься у ст. 109 ЦК.
Натомість легальне визначення виділу (виділення) банків у чинному законодавстві України є досить загадковим. Так, у ч. 6 ст. 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказується, що виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.
Перш за все в цьому визначенні переплітаються дві різні форми реорганізації - виділ (виділення) та перетворення. Крім того, у наведеному визначенні не відображається основна, визначальна юридична характеристика виділу - збереження існування правопопередника як суб'єкта цивільного права. Отже, спеціальне визначення виділу (виділення) щодо банків позбавлене будь-якого конкретного змісту й у відповідних випадках слід керуватися положеннями ЦК (ст. 109).
Легальне визначення виділу (виділення) у ч. 4 ст. 59 ГК України також не акцентує увагу на збереженні існування правопопередника як суб'єкта цивільного права, маючи при цьому й вищезазначене звуження обсягу правонаступництва при реорганізації юридичної особи.
9.1.4. Заборони реорганізації
Для правового регулювання цивільних відносин характерний загаль-нодозвільний режим, що повною мірою позначається й на врегулюванні процедур реорганізації юридичних осіб. Утім, в окремих випадках акти цивільного законодавства встановлюють прямі заборони на здійснення реорганізації, а саме:
Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 р. № 400-ХІІ установлено заборону на здійснення реорганізації закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для престарілих та інвалідів) у сільській місцевості.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 р. № 192/96-ВР реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення) державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, а також їх приватизація забороняються.
Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.1997 р. № 531/97-ВР визначено, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
Відповідно до п. 140 Закону України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 р. № 1723-ПІ до виконання плану приватизації (розміїцення акцш) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення в державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI вказаної Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизаціїЗабороняється, зокрема, приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення (утім, зазначені обмеження не поширюються на ВАТ, які вже перебувають у процесі реорганізації або реструктуризації).
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 p. № 1057-IV забороняється проводити реорганізацію будь-яких пенсійних фондів шляхом поділу чи виділення, а також приєднання, злиття пенсійних фондів різних видів.
9.1.5. Обмеження реорганізації
Крім прямих заборон, чинне законодавство України встановлює низку обмежень, які певним чином спрямовують та/або ускладнюють реорганізацію юридичних осіб в конкретних випадках, а саме:
1. Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р. № 1286-ХІІ встановлено, що виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних
одиницях вирішуються, зокрема, питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами. Зазначений законодавчий припис за принципом «закон наступний скасовує попередній» встановлює виключення із заборони.
Обмеження, зазначене в п. 1 цього коментарю, кореспондується (з певним розширенням його змісту) з положеннями п. ЗО ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21.05.1997 р. № 280/97-ВР, відповідно до яких реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.
Обмеження, зазначені в пунктах 1-2 цього коментарю, також кореспондуються з положеннями ч. 6 ст. 11 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-XIV, відповідно до яких реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів)/ сільській місцевості, заснованих на комунальній формі власності, допускаються лише за згодою територіальних громад.
Обмеження, зазначені в пунктах 1 -3 цього коментарю, також кореспондуються з положеннями абз. 2 ч. 6 ст. 16 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 р. № 2628-ІП, відповідно до яких реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.
Відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХП після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи управління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення, зокрема, про реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) боржника.
Згідно з ч. 6 ст. 42 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 p. № 979-IV у разі реорганізації емітента іпотечних сертифікатів його права на іїтотечні активи разом із зобов'язаннями за сертифікатами передаються лише одній юридичній особі, що створена в результаті такої реорганізації.
Відповідно до підпункту «ґ» п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р. № 1877-IV інші ніж Аграрний фонд члени аграрної біржі не мають права приймати рішення, зокрема, щодо реорганізації аграрної біржі.
Частина 5 ст. 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 p. № 375-VI установлює, що реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається лише за згодою відповідного органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування та за погодженням із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.
Певні істотні обмеження щодо реорганізації AT встановлені відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. №514-УІ,асаме:
абз. 2 ч. 1 ст. 83 - AT може брати участь у злитті лише з іншим AT;
абз. 2 ч. 1 ст. 84 - АГ може приєднатися лише до іншого АГ;
абз. 2 ч. 1 ст. 85 - АГ може ділитися лише на АГ;
абз. 2 ч. 1 ст. 86-з AT може виділитися лише АГ;
абз. 2 ч. 1 ст. 87 - АГ може перетворитися лише на інше господарське товариство або виробничий кооператив.