440 в~|8М^

При цьому спостерігається неузгодженість законодавства, яке з одного боку, дасучаснику право вносити частину вкладу протягом року, а з другого - зобов'язує його внести несплачену частину вкладу на вимогу кредиторів товариства в будь-який час, зокрема й достроково.

Очевидно, логічно було б передбачати не солідарну, а субсидіарну від­повідальність учасників ТОВ за боргами товариства. Це означало б, що перед тим, як звернутися з вимогою до учасника, кредитор повинен був би звернутися попередньо з цією вимогою до товариства. Якщо товариство відмовилося задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на предявлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до учасника, який несе субсидіарну відповідальність (загальне правило, передбачено ст. 619 ЦК України);

3) припинення корпоративних відносин зучасником. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 117 ЦК України учасники господарських товариств мають ви­конувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) в розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

Стаття 64 Закону «Про господарські товариства» передбачає, що учасник може бути виключений з товариства, зокрема, якщо він систе­матично не виконує або неналежним чином виконує свої обов'язки.

Увага! За несплату вкладу учасника може бути також виключено.

Відповідальність за прострочення сплати вкладу може бути встанов­лена самими учасниками в статуті. Передбачати санкції в інших корпора­тивних актах, окрім статуту, було б неправомірним. Статутом можуть передбачатися зовсім інші за своєю правовою природою санкції і засоби забезпечення виконання зобов'язань зі сплати вкладів. Допускається й взагалі повна відмова учасників від будь-яких санкцій на цей випадок.

Неналежне виконання обов'язку учасників ТОВ по своєчасному внесенню ними своїх вкладів негативно відбивається й на самому това­ристві. Так, відповідно до ч. З ст. 144 ЦК України якщо учасники про­тягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого

статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у вста­новленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. А відповідно до ч. 5 цієї самої статті зменшення статутного капіталу ТОВ допускається після повідомлення в порядку, установленому за­коном, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право ви­магати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

3.3.14. Захист права товариства на одержання вкладу

Якщо учасник не сплачує свого вкладу, постає питання про примусо­ве виконання цього обов'язку. Такі справи не належать до поширених, тому що в більшості випадків порушення усувається шляхом вжиття корпоративних заходів впливу. Проте, якщо вони виявилися неефек­тивними, справа може бути розглянута судом.

Основним способом захисту прав товариства є примусове виконан­ня обов'язку зі сплати вкладу учасника в натурі. Тут виникає проблема процесуального характеру: кому саме належить право на такий позов -іншим учасникам чи самій юридичній особі.

Свою правову позицію щодо цього питання Верховний Суд України висловив у постанові від 30.03.2004 р. Суд відзначив, що відносини що­до передачі вкладу до статутного капіталу виникають між учасником товариства і самим товариством, а не між учасниками товариства. Тому заявляти вимоги стосовно виконання зобов'язання з передачі вкладу має право безпосередньо товариство¹.

Позиція ВСУ щодо цього питання не безспірна. Вважаємо, що заявля­ти такі вимоги може як будь-хто з інших учасників, так і саме ТОВ. Зобов'язання, які беруть на себе учасники для створення юридичної осо­би, є зобов'язаннями на користь третьої особи. Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свШ обов'язок на користь третьої особи, яка вста­новлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановле­но договором або законом чи не випливає із суті договору.

Вирішуючи спори про спонукання до виконання зобов'язання в на­турі, суди повинні виходити з того, що одностороння відмова від вико-

¹ Постанова Верховного Суду України від 30.03.2004 р. // Адвокатура. - 2004 р. - № 11.