нутися до суду з вимогою по повернення учасником безпідставно одер­жаної суми.

Складність судової форми захисту прав виключеного учасника та реального відновлення його порушених прав додатково переконують у необхідності встановлення судового контролю за виключенням.

3.3.69. Підстави звернення

стягнення на частку в статутному капіталі

ТОВ не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників. За за­гальним правилом, сформульованим у статтях 57 і 73 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на частку учас­ника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Така*норма має на меті зробити товариство незалежним від особистих зобов'язань учасника перед третіми особами.

Відповідно до ст. 149 ЦК України кредитори учасника-боржника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі това­риства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Мета цих вимог - наступне звернення стягнення на виді­лене учаснику майно.

Увага! В одних випадках йдеться про звернення стягнен­ня на частку в статутному капіталі, а в інших - про звер­нення стягнення на виділену товариством частину майна товариства. Це не тотожні явища, оскільки об'єкт право­відносин різний.

При ототожненні цих об'єктів статті 57 і 73 Закону України «Про господарські товариства», які не допускають звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями, втрати­ли б сенс, оскільки б мали більше винятків, ніж правил.

Законодавець фактично встановлює не заборону звертати стягнення на частку в товаристві, а спеціальний механізм такого стягнення. Його специфіка полягає в тому, що об'єктом стягнення є не частка в статут­ному капіталі, а частка в майні товариства, пропорційна розміру частки в статутному капіталі.

У такому вирішенні є своя логіка: в результаті звернення стягнення на частку в майні товариства у товариства не з'являється новий учасник (кредитор учасника-боржника або особа, котра придбає частку з при­людних торгів), а лише зменшується його майнова маса на виділену частку учасника-боржника. У такий спосіб законодавець захищає інших учасників товариства від появи небажаних «гостей»- кредиторів. Во­ни мають право претендувати лише на майнові права учасника-боржника і аж ніяк не впливають на управління.

Такий підхід має й вади. Кредитор змушений звертати стягнення на частину майна товариства, руйнувати його майнову основу, навіть тоді, коли він цього не хоче. Наприклад, якщо кредитор і боржник - учасни­ки одного товариства. Звернути стягнення на саму частку в статутному капіталі він не може - забороняє закон. Не має значення й думка інших учасників товариства. Навіть тоді, коли вони згодні на вступ до товари­ства нового учасника - кредитора, у межах процедури звернення стяг­нення на частку це є неможливим.

Видається, що застосування різних понять є наслідком нечіткого розуміння їх співвідношення. Виділ частки в майні товариства є спеці­альним (і єдиним) способом звернення стягнення на частку в статут­ному капіталі. Тому одне не заперечує інше.

Увага! Загальне правило про недопустимість звернення стягнення на частку учасника за його власними зобов'язаннями не відповідає реальному стану речей. Частка як певний май­новий актив повинна бути джерелом для відшкодування збитків, завданих учасником. У цьому випадку зацікавлені особи мають право звернути стягнення на цю частку шляхом пред'явлення товариству вимоги про її виділ і одержання відшкоду­вання за рахунок вартості виділеного майна.

Закон визначає підстави, коли це можливо:

при недостатності майна учасника для покриття його боргів (статті 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», ст. 149 ЦК України);

у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів (ст. 131 ЦК України)