370 6?g&*^

Будучи майновими правами, право на частку в праві спільної власнос­ті і право на частку в складеному капіталі (як і право на частку в статут­ному капіталі, і право з акції) співіснують з іншим правом немайнового характеру, оскільки ці права надають право на управління так само, як і за відсутності юридичної особи. Утім, законодавець і тут вживає різну тер­мінологію. Так, він узагалі уникає цього терміну в гл. 26 ЦК «Право спільної власності», а в гл. 77 «Спільна діяльність» застосовується термін «ведення спільних справ учасників» (ст.1135 ЦК), рівно як і при регу­люванні аналогічних питань у повному товаристві (ст. 122 ЦК). Водночас законодавець вводить і термін «управління» товариством (статті 121, 136 ЦК), яким розмежовує ведення спільних справ учасників (як зовніш­ню діяльність у відносинах з третіми особами) та управління як внутріш­ню діяльність (відносини між учасниками).

Оскільки існує поняття корпоративних прав, повсюдно вживається термін «корпорація» стосовно господарських товариств¹, а ці товари­ства згідно зі ст. 115 ЦК є власниками, то не виключається й вживання терміну корпоративна власність.

Інтереси вкладення капіталу різними суб'єктами ринкових відносин утілюються в так званій структурі корпоративної власності, що являє собою розподіл статутного капіталу господарських товариств на частки, а в AT - на пакети акцій, які належать різним акціонерам (мажоритарним, міноритарним, стратегічним інвесторам, фінансовим інститутам тощо). Ця структура корпоративної власності безпосередньо відбивається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні - формуванні органів господарського товариства та їхньої діяльності, Причому це настільки тісний і очевидний зв'язок, що відкидати термін «структура власності» вказівкою на деяку його суперечливість недоцільно. Він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність - корпоративне управління».

*Ь. А Увага! Корпоративну власність не слід називати колек-

WQ і тивною, як то часто стверджувалося раніше за часів існу-

(£№§' вання колективної власності за Законом «Про власність».

' І З прийняттям Конституції України (1996) колективної

власності в нашій країні не повинно бути, але ще довгий час

Хоча не всі з них вважаються корпораціями, як було зазначено вище.

за інерцією продовжували вказувати на господарські товариства, як на суб'єктів права колективної власності. І тільки з 1 січня 2004 ро­ку ситуація змінилася, адже як в ЦК, так і в ГК господарські това­риства не просто названі власниками, а за ГК вони не віднесені до суб'єктів права колективної власності¹.

2.3.3. Права учасників господарського товариства

Права учасників господарського товариства детально характеризу­ватимуться нижче, а зараз слід лише вказати на таке право, як право на участь (ст. 100 ЦК), яке врегульовано в ЦК осторонь від інших прав учасників господарських товариств і стосується прав учасників усіх товариств, а не лише господарських. Водночас це право викликає непо­розуміння, по-перше, своїм розташуванням в ЦК (між статтями про виконавчий орган товариства й управління установою); по-друге, сво­єю юридичною природою. І саме тому, що воно найбільш спірний про­яв знаходить стосовно учасників господарських, а не інших товариств, варто його прокоментувати саме тут.

Право участі розглядається і як тотожне з корпоративним правом, і як окреме право.

Якщо виходити з відокремленості права участі від корпоративних прав, то ним має бути щось інше, ніж зв'язок особи з товариством. На­справді ж це не так, і не зважаючи на те, що ст. 100 ЦК не містить визна­чення права участі, його сутність саме і полягає в наявності вказаного зв'язку. Тоді виходить, що і корпоративні права, і право участі мають одну й ту ж саму сутність.

Увага! Стаття 100 ЦК чітко і однозначно встановлює немайнову природу права участі в той час, як корпоративні права мають складну (майново-немайнову) природу.

Натомість такий підхід не можна вважати бездоганним. Насамперед, у ст.1 ЦК зазначається, що предметом цивільного права є особисті не-майнові та майнові відносини². Але в ст. 100 ЦК щодо права участі не вживається термін «особисті», хоча й вказується на неможливість

' А колективна власність попри всі доводи проти її існування все ж таки в цьому Кодексі передбачена.

² Хоча, безсумнівно, існують й інші цивільні права - організаційні, корпоративні, ви­ключні, немайнові (без додання «особисті»).

37а Офь$г

його передачі іншій особі, що його характеризує начебто саме як осо­бисте, тобто нерозривно пов'язане з особою - його носієм.

Між тим і таке твердження викладено в цій статті неоднозначно, бо тут не вказано про невідчужуваність цього права, а забороняється його окремо передавати іншій особі. У свою чергу, це породжує низку питань: (а) про співвідношення невідчужуваності та заборони передачі; (б) про те, як розуміти слово «окремо»; (в) як ця норма співвідноситься з нормами, що містяться у другій та третій частинах цієї ж статті.

Як зазначають дослідники, сутність особистих немайнових прав по­лягає у відсутності економічного змісту, в їх абсолютному характері, невідчужуваності¹. Однозначно ж стверджувати, що право участі не має економічного змісту, не можна. Навіть ЦК оперує поняттям участі в розподілі прибутку (ст. 116), отже, й він не позбавлений економічного бачення цього права.

Особисте немайнове право визначається як природна можливість суб'єкта самостійно відповідно до належної йому автономії волі обира­ти варіанти власної поведінки, які стосуються його існування чи соці­альних учинків². Про таке не може йтися щодо права на участь в това­ристві, яке якраз і розуміється як зв'язок із товариством, перебування в якому за загальним правилом не обмежується лише одним учасником (винятки становлять компанії однієї особи). Сама сутність такого зв'язку вимагає узгодження дій учасника з іншими учасниками і саме це стано­вить участь всіх в управлінні товариством.

Сутність особистих немайнових прав полягає в тому, що ними особа наділяється навіть незалежно від її волі³. Між тим особа не раз та назав­жди стає членом тієї чи іншої організації і до того ж з моменту свого народження.

Особисті немайнові права не просто невідчужувані, а ними особа володіє довічно (ст. 269 ЦК). Право участі однозначно не називається невідчужуваним, бо в ст.100 ЦК зазначається, що воно не може переда­ватися окремо. Це неминуче викликає запитання: а не окремо може передаватися право участі? І відповідь міститься в ній же самій - може,

' Коробцова Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини. - X: ХДЕХ2004.-С.16Д7.

² Толстой B.C. Личные неимущественные правоотношения. - М.: Элит, 2006. - С. 18.

³ Сивий Р. Стаття І Цивільного кодексу України: варіанти інтерпретації та можливості уточнення тексту // Право України. 2005. - № 11. - С. 56,57.

адже інакше не було б сенсу зазначати про заборону його окремо пере­давати. Але це ще далеко не все, бо попереднє тягне за собою наступне: якщо не окремо, то поряд (в комплексі) з якими правами можлива пе­редача права участі? Для відповіді на нього слід ще раз звернутися до ст. 1 ЦК, яка встановлює лише два види цивільних прав і тоді виходить, що право участі не можна відчужувати окремо від майнових прав, тоб­то від частки у статутному капіталі.

У цілому ж права учасника можуть переходити до інших осіб, і про це безпосередньо зазначається в статтях 127, 135, 147 ЦК. При цьому йдеться про майнові права, які є оборотоздатними, але з переходом їх до іншої особи, остання стає учасником замість попередньої. Тобто в первісного учасника припиняється зв'язок із товариством, а отже, не­майнове право участі в ньому, а в наступного учасника - виникають ці права. Виходить, що право участі може обертатися, але «в парі» з май­новим правом учасника - на частку в статутному капіталі.

Цей висновок неспростовний, а відтак явно спостерігається, що, по-перше, не можуть бути розірвані майнові та немайнові права (право на частку та право участі), а по-друге, перше з них грає головну роль, пра­вовій долі якого підкоряється право участі. Це беззаперечно свідчить про те, що законодавець, хоч і штучно розділив майнові та немайнові права учасника товариств, позначивши їх окремо і навіть присвятивши праву участі окрему статтю, але насправді не запропонував такого ме­ханізму, в якому б ці права існували окремо. У будь-якому разі ці права можуть існувати, й існують, і реалізуються тільки спільно. Це ще раз підсилює наші аргументи на користь того, щоб у цивілістиці викорис­товувати поняття корпоративних прав як прав участі в господарських товариствах, які мають особливу правову природу як симбіоз майнових та немайнових прав.

Механізм, передбачений у ЦК, навпаки, виводить до двох різновидів прав учасника товариства: майнового (на частку в статутному капіталі) та особистого немайнового (право на участь у товаристві). Перше є обо-ротоздатним, і з його відчуженням воно виникає в такому ж обсязі у правонаступника, який посідає місце попереднього учасника. Друге ж (особисте немайнове право участі) не є оборотоздатним і його переда­ча неможлива. Утім, враховуючи, що особа, яка набула прав учасника з придбанням частки в статутному капіталі, також набуває і права участі,