Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TsK_Ukrayini_Tom_3_2009.docx
Скачиваний:
34
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
2.77 Mб
Скачать
  1. 9.2.9. Ліквідаційний баланс1

  2. Після проведення розрахунків з кредиторами юридичної особи складається ліквідаційний баланс. Законодавством установлюються певні вимоги до його підтвердження та затвердження, що пов'язані як з необхідністю подання цього документа державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, так і, зокрема, для перевірки діяльності ліквідаційної комісії та визначення обсягу майна, що підлягає передачі учасникам. Унаслідок цього ЦК встановлюється вимога, що після проведення розрахунків із кредито-

  3. Додатково див. коментар щодо реорганізації юридичної особи.

  4. рами ліквідаційний баланс має бути затверджений учасниками або ор­ганом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

  5. Слід також ураховувати, що у випадках, установлених законом (така вимога передбачена ст. 36 Закону «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб - підприємців») достовірність та повнота ліквідаційного балансу юридичної особи мають бути підтверджені ви­сновком аудитора1. Аналіз законодавства дозволяє виокремити тільки два випадки обов'язкового підтвердження достовірності ліквідаційного балансу, які стосуються:

  6. а) господарських товариств, за винятком товариств з річним госпо­ дарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних міні­ мумів (ч. 2 ст. 20 Закону «Про господарські товариства»):

  7. б) сільськогосподарських кооперативів або їх об'єднань (абз. 2 ч. 2 ст. 38 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).

  8. 9.2.10. Правова доля майна, що залишилося після розрахунків юридичної особи із кредиторами

  9. Правова доля майна, що залишилося після розрахунків юридичної особи із кредиторами, обумовлюється організаційно-правовою формою, яку має ця юридична особа. Залежно від цього таке майно може (а) або розподілятися між учасниками юридичної особи, (б) або частково роз­поділятися між ними, а частково передаватися іншим особам, (в) або виключно передаватися іншим особам.

  10. Майно, що залишилося після розрахунків із кредиторами, підлягає розподілу між учасниками всіх видів господарських товариств, які лік­відуються.

  11. При розподілі майна слід ураховувати, що для деяких категорій учас­ників/членів/акціонерів законодавством встановлені переважні права на отримання майна, що залишилося після ліквідації юридичної осо­би. Таким правом наділено:

  12. а) власника привілейованих акцій, які мають переважні права по від­ношенню до прав власників простих акцій на отримання частини майна AT (ч. 8 ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»). Слід відмітити, що відносно регулювання цього переважного права спогте-

  13. ' Перевірка повноти та достовірності ліквідаційного балансу проводиться відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність».

  1. 304 £fjPK*-

  2. рігається певна термінологічна неузгодженість, оскільки в ч. 8 ст. 6 вказаного Закону йдеться про отримання частини майна, а в абз. 4 ч. 2 ст. 6 - про переважне право акціонера на одержання виплат. Таке ста­новище загострюється й наявністю в Законі України «Про акціонерні товариства» абз. 7 ч. 1 ст. 89, відповідно до якого власнику привілейо­ваних акцій виплачується їх ліквідаційна вартість. Видається, що на­ведені положення можуть свідчити про зміну сутнісного підходу, а зважаючи на часові правила застосування норм права, має використо­вуватися підхід, закріплений Законом «Про акціонерні товариства» щодо виплати ліквідаційної вартості акцій;

  3. б) асоційованого члена кооперативу на одержання паю (ч. 2 ст. 14 Закону «Про кооперацію»);

  4. в) асоційованих членів сільськогосподарського кооперативу на отри­ мання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернен­ ня їх земельних ділянок у натурі (на місцевості) (ч. 5 ст. 12 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»);

  5. г) вкладників командитного товариства на одержання вкладів (ч. 2 ст. 139 ЦК, ст. 79 Закону «Про господарські товариства»). Хоча зако­ нодавець і вказує, що вкладники КТ мають переважне право на одержан­ ня вкладів, однак видається, що навряд чи доцільно використовувати в цьому разі термін «переважне», оскільки сама сутність переважного права припускає надання переваги певній особі перед іншими особами, навіть такими, які потенційно претендують на певний об'єкт. Відносно вкладників таке твердження навряд чи є допустимим, оскільки цивільне законодавство не відносить вкладників до кредиторів товариства, і тому вони отримують кошти тільки після задоволення вимог кредиторів. У свою чергу, повні учасники КТ взагалі не мають права на повернення їм вкладів, отже, вказувати, що вкладники мають переважне право на одер­ жання вкладів неправильно. Логічним виглядатиме саме висновок про те, що вкладники КТ мають право на повернення вкладу.

  6. Наявність такого роду переважних прав при поділу майна обумов­люється специфікою правового положення, яке мала та чи інша особа під час функціонування юридичної особи. Воно проявляється у від­сутності в асоційованого члена кооперативу, власника привілейованих акцій такого ж обсягу прав, як і у власника простих акцій, члена коопе­ративу, пов'язаних з участю в управлінні відповідною юридичною осо-

  7. бою. Унаслідок цього законодавець наділяє відповідну категорію осіб переважними правами, забезпечуючи їм можливість при ліквідації юри­дичної особи отримати відповідне майно або грошові кошти переваж­но перед іншими учасниками.

  8. Розподіл майна поміж учасниками господарських товариств. Від­повідно до ч. 4 ст. 111 ЦК України майно юридичної особи, що залиши­лося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Стаття називається «Порядокліквідації юридичної особи», а тому повинна була б поширюватися на усіх юридичних осіб. Проте в ній ідеться про учасників, а учасників мають лише товариства (ч. 2 ст. 83 ЦК). Виходить, що ч. 4 поширюється лише на товариства. Зазначена норма є диспозитивною, у ній закріплено пріоритет спеціального зако­нодавства. Слід відзначити, що в жодній іншій нормі ЦК не передбачено особливостей ліквідації тих чи інших видів юридичних осіб, крім коман-дитних товариств. Проте це не означає, що таких особливостей немає. Практично кожен закон, що визначає правовий статус того чи іншого виду юридичної особи, передбачає норми про ліквідацію.

  9. Для господарських товариств особливості ліквідації та розподілу ліквідаційної маси передбачені ст. 20, 21 Закону «Про господарські товариства». Зокрема, у ст. 21 зазначено, що грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при лікві­дації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподі­ляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

  10. Майно, передане товариству учасниками у користування, поверта­ється в натуральній формі без винагороди.

  11. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішен­ня цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.

  12. Аналогічна за змістом норма передбачена в ч. 4 ст. 91 ГК.

  13. Передбачений законом порядок розподілу майна товариства викли­кає декілька запитань та потребує тлумачення. Найперше, йдеться про

  1. розподіл «грошових коштів, що належать товариству, включаючи ви­ручку від розпродажу майна при ліквідації». Натомість постає питання, чи може бути розподілено інше майно товариства? Чи зобов'язана лік­відаційна комісія продавати усе майно?

  2. Увага! Розподіл майна товариства між учасниками в на­турі не порушує нічиїх прав, а тому він є можливим. До того ж законодавством не передбачено обов'язку ліквідаційної ко­місії продавати все майно юридичної особи. Навпаки, у ч. 2 cm. 111 ЦК України зазначено, що ліквідаційна комісія здійснює продажмайна юридичної особи вразі недостатності в неїгрошових коштів для задоволення вимог кредиторів. Отже, якщо грошових коштів достатньо, продавати майно не потрібно.

  3. Тривалість строку, передбаченого для розподілу майна між учас­никами. Зазначено, що розподіл проводиться «у шестимісячний строк». Логічне тлумачення дозволяє розуміти цей строк як кінцевий. Тобто розподіл майна повинен відбутися до спливу шести місяців. При цьому цей строк буде дотримано і тоді, коли розподіл проведено через місяць після публікації про припинення юридичної особи. Одночасно жодних наслідків недотримання цього строку немає.

  4. Статтею 111 ЦК України передбачено два строки:

  1. для пред'явлення вимог кредиторів - не менше ніж 2 місяці з дати публікації повідомлення (ч. 4 ст. 105 ЦК);

  2. для проведення розрахунків із кредиторами четвертої черги -1 місяць від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (ч. З ст. 111 ЦК).

  1. Відповідно до ст. 36 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» документи для проведення дер­жавної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквіда­ції голова ліквідаційної комісії або уповноважена ним особа може по­дати після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не ранние двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізо­ваному друкованому засобі масової іїіформації.

  2. На практиці, ураховуючи реєстраційні дії і необхідність зняття з об­ліку з різних установ, тривалість ліквідаційної процедури становить в середньому від З до 6 місяців.

  3. Як указувалося вище, учасники не є кредиторами, а тому розподіл майна між ними відбувається після затвердження ліквідаційного балан­су. Отже, не раніше 2 місяцш.

  4. Однак можна змоделювати ситуацію, що орган, який прийняв рішення про ліквідаціїо, встановить більш тривалий строк для заявления вимог кредиторів, наприклад 6 місяців, або ліквідаційна комісія буде тривалий час проводити продаж майна і стягнення коштів з дебіторів. У цьому ви­падку передбачений ст. 21 Закону України «Про господарські товариства» шестимісячний строк буде порушений з об'єктивних причин. Тому цей строк є зайвим, бо він не виконує жодної регулятивної функції.

  5. Увага! Розподіл майна товариства між учасниками від­бувається після затвердження ліквідаційного балансу.

  6. У ч. З ст. 21 Закону «Про господарські товариства» передбачено, що в разі виникнення спорш щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гаранти.

  7. Це, крім того, про що тут прямо зазначено, означає, що до вирішення цих спорів товариство не може бути ліквідовано. Адже ліквідація від­бувається після розподілу майна між учасниками. Спір щодо виплати заборгованості товариства - це, в першу чергу, позови кредиторів, ви­моги яких не були визнані ліквідаційною комісією.

  8. Однак у ч. З ст. 112 ЦК України на цей випадок передбачена інша норма: за рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи, тобто після фактичного розподілу майна між учасниками.

  9. Відтак, знову постає проблема співвідношення правил дії законш у часі та дії загального і спеціального законш. Підхід, який пропонує ч. З ст. 21 Закону «Про господарські товариства», більше відповідає інтересам за­хисту прав кредиторів, тому саме він повинен би бути загальним.

  10. Немає чіткої норми і про те, як саме відбувається поділ майна між учасниками. Зокрема, належить це питання до компетенції ліквідаційної комісії чи учасників (зборів учасників), хто передає майно учасникам і як це оформляється.

  1. Увага! Очевидно, цю функцію повинен виконувати голова ліквідаційної комісії. Передача майна учаснику повинна оформ­лятися документально шляхом складення відповідного акта приймання-передачі, який підписується учасником і головою ліквідаційної комісії від імені товариства.

  2. Якщо йдеться про розподіл грошових коштів, то тут, як правило, спорів виникати не повинно. Ліквідатор сплачує кожному з учасників належну йому суму відповідно до порядку, передбаченого установчими документами товариства. Питання про розподіл майна між учасниками в натурі повинно вирішуватися самими учасниками. При цьому повинна враховуватися його реальна ринкова вартість, адже відповідно до ст. 20 Закону «Про господарські товариства» ліквідаційна комісія забезпечує визначення вартості майна товариства в порядку, встановленому за­конодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціноч­ну діяльність.

  3. Увага! Учасники можуть укласти між собою договір, який би визначав розподіл майна в натурі.

  4. Якщо майно або окремі речі розподілити між учасниками пропор­ційно неможливо внаслідок їх неподільності, допустимою буде переда­ча цього майна одному з учасників з виплатою на користь інших грошо­вої компенсації.

  5. У разі якщо учасники не можуть домовитися між собою про розподіл майна, питання повинен вирішувати орган, що прийняв рішення про ліквідацію: загальні збори учасників або суд. Одним із варіантів розпо­ділу може бути продаж майна. Тут слід ураховувати, що продаж майна має податкові наслідки для товариства.

  6. Увага! Може виникнути ситуація, коли учасник не може одержати належної йому частки з певних причин. У цьому випадку можливе застосування до цих правовідносин cm. 537 ЦК України та внесення належної учаснику суми в депозит нотаріуса.

  7. Якщо учасник відмовився одержати належну йому частину майна (фактично подарував її товариству), то ця частка повинна розподіляти­ся між іншими учасниками пропорційно належним їм часткам.

  8. Важливим для правильного розподілу майна ліквідованої юридичної особи між учасниками, є також співвідношення понять «учасник» і «власник частки» в ліквідаційній процедурі. Наприклад, під час лікві­даційної процедури помирає один з учасників. Його частка переходить до правонаступника. Очевидно, що він повинен одержати частину ак­тивів у разі ліквідації. Але ж внесення змін до статуту після внесення до реєстру запису про прийняття рішення про припинення юридичної особи забороняється (ч. 2 ст. 35 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Виходить, що він є власником частки, але не є учасником товариства. Аналогічна ситуація виникає і в разі відступлення частки. Доречно буде нагадати про мож­ливих співвласників частки, зокрема, про подружжя.

  9. Увага! З метою врахування цих відносин, майно ліквідо­ваного товариства повинно ділитися між власниками часток у статутному капіталі, а не учасниками товариства.

  10. Майно кооперативу, що залишилося після задоволення всіх вимог до кооперативу, розподіляється між членами кооперативу, за виключен­ням майна неподільного фонду, яке не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) коопера­тивній організації (кооперативним організаціям). При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (час­тини 6 та 7 ст. 29 Закону «Про кооперацію»).

  11. При ліквідації установи та непідприємницьких товариств (благо­дійних організацій, об'єднань громадян, профспілок творчих спілок майно засновнику (засновникам, учасникам, членам) не передається, а спрямовується на ті цілі, для яких було створено зазначені юридичні особи (ст. 21 Закону «Про об'єднання громадян», ст. 18 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також похідним чином випливає з ч. З ст. 83 ЦК).

  12. Згідно зі ст. 20 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» майно релігійної організації, що ліквідувалася, переходить у власність

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]