припиненням, а і створенням юридичної особи, оскільки внаслідок реорганізації виникає нова юридична особа. Такий підхід запроваджено й у ГК (ч. 1 ст. 56). І це є цілком виправданим, адже неправильним у сучасних умовах є класичний підхід до визначення сутності реорганізації як форми припинення юридичної особи з правонаступництвом у правах та обов'язках останньої. Справа в тому, що при виділі однієї юридичної особи з іншої створення правонаступника не припиняє існування правопопередника як суб'єкта цивільного права. Хоча порядок здійснення виділу за прямою вказівкою закону (ч. 2 ст. 109 ЦК) в цілому є ідентичним процедурі припинення юридичної особи з правонаступництвом й саме правонаступництво має місце при виділі однієї юридичної особи з іншої.
Зазначена колізія може бути цілком обґрунтовано вирішена при зверненні до напрацювань вітчизняної цивілістичної доктрини з питань правонаступництва, яка вже досить давно звертала увагу на необхідність розмежування наступництва в окремих правах та обов'язках (сингулярного правонаступництва), наступництва у всій сукупності прав та обов'язків (універсального правонаступництва) та наступництва в окремих стійких сукупностях прав та обов'язків, у тому числі виділених з усієї сукупності прав та обов'язків, належних правонадавачу1. Останній різновид правонаступництва, продовжуючи термінологічну аналогію із сингулярним та універсальним правонаступництвом, можна було б визначити як часткове або парцелярне правонаступництво.
Таким чином, реорганізацію юридичної особи слід визначати як припинення юридичної особи зі створенням нової (однієї чи більше) або зміну сукупності прав та обов'язків існуючої юридичної особи в порядку універсального чи парцелярного правонаступництва однієї або більше інших юридичних осіб (правопопередників).
9.1.1. Реорганізація і схожі правові конструкції
Необхідно враховувати, що в окремих випадках термін «реорганізація» вживається в законодавстві або для позначення взагалі інших конструкцій, ніж наведене вище загальноцивілістичне поняття реорганізації, або ж його цивілістичний зміст істотно модифікується.
' Див.: Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву // Черепа-хин Б.Б. Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001. - С. 322.
Прикладом першого роду є конструкція реорганізації промислово-фінансової групи (статті 1 та 6 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р. № 437/95-ВР). Оскільки промислово-фінансові групи (ПФГ) не є юридичними особами за законодавством України, про їх реорганізацію в класичному цивільно-правовому сенсі йтися не може. Згідно з п. 11 ст. 1 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні» реорганізація ПФГ - зміна головного підприємства ПФГ, перезатвердження переліку кінцевої продукції ПФГ та (або) перезатвердження складу учасників ПФГ, що потребує внесення змін до Генеральної угоди.
Істотно, майже до перетворення на іншу конструкцію, змінено зміст реорганізації й в межах податкового права (хоча й спирається вона в цілому на цивілістичне розуміння останньої). Відповідно до положень п. 13.5 ст. 13 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІП зміст реорганізації платника податків поряд із класичними формами реорганізації юридичних осіб (хоча й у спаплюженій термінологічній оболонці) включає також зміну назви платника податків, та реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності без скасування її попередньої реєстрації як іншого суб'єкта підприємницької діяльності або з таким скасуванням.
Узагалі стан понятійного апарату податкового законодавства з питань реорганізації платників податків є далеким від ідеального, адже містить навіть такі термінологічні «монстри», як «реорганізація платника податків шляхом його ліквідації» (п. 13.4 ст. 13 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Певної, менш радикальної, модифікації зазнала загальноцивілістична конструкція реорганізації юридичної особи в законодавстві про банки і банківську діяльність, про страхування та про вищу освіту, а саме:
- відповідно до ч. З ст. 22 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 p. № 679-XTV Національний банк самостійно вирццує питання, зокрема, щодо ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення; тобто законодавчо допускається процедура реорганізації частин юридичної особи, які не є суб'єктами цивільного права;