Після здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи державним реєстратором публікується в «Бюлетені державної реєстрації» повідомлення про проведення державної реєстрації, яке має містити відомості про: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; місце та дату проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (ч. 11 ст. 22 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
9.2.12. Наслідки ліквідації юридичної особи
Ліквідація юридичної особи може спричиняти певні наслідки для інших осіб, що зумовлює особливості здійснення або набуття ними окремих суб'єктивних цивільних прав, зокрема:
а) у випадку якщо використання пожертви за призначенням виявить ся неможливим після ліквідації юридичної особи - пожертвувача, ви користання її за іншим призначенням можливе лише за рішенням суду (ч. 2 ст. 730 ЦК);
б) у разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), пере-
^&>$&&313
ходить до відчужувана (абз. 1 ч. 2 ст. 758 ЦК). Тлумачення наведеної норми викликає певні запитання, а саме щодо того, який же момент набуття права власності відчужувачем і ліквідації яких юридичних осіб стосується наведена норма. Така постановка проблеми є особливо актуальною в контексті положень абз. 2 ч. 2 ст. 758 ЦК, якими установлено, що в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, яке було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду). Системне тлумачення дозволяє припускати, що моментом набуття права власності є ліквідація юридичної особи, учасники (засновники) якої не мають права на отримання майна ліквідованої особи, тобто непідприємницьких товариств та установ;
в) особливістю відзначається й отримання суми відшкодування, присудженої Європейським судом з прав людини, на яку мала право ліквідована юридична особа. У випадку, якщо сума відшкодування не була отримана під час процедури ліквідації, вона перераховується державним виконавцем на рахунки засновники? (учасників, акціонери?) ліквідованої юридичної особи після подання ними рішень суду, які підтверджують їхній статус засновники? (учасники?, акціонери?) ліквідованої юридичної особи на момент ліквідації та визначають частку відшкодування, що належить до виплати кожному із засновників (учасників, акціонерів) (п. «г» ч. 2 ст. 9 Закону «Про виконання ріїпень та застосування практики Європейського суду з прав людини»)1.
1 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02. 2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. -2006.-№30.-Ст.260.
РОЗДІЛ 2
Окремі види юридичних осіб
§1. Установи
Стаття 101. Управління установою
1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.
В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.
Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад. 2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.
Стаття 102. Передання майна установі
1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.
Стаття 103. Зміна мети установи та структури управління
1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням з органами управління установою.
2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.
Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.
У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суду письмовій формі про свою думку з цього питання.
1.1. Поняття установи
Загальне визначення установи як різновиду я*,, організаційно-правових форм юридичних осіб містить ч. З ст. 83 ЦК України, згідно з якою установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Аналіз наведеного визначення та його порівняльне витлумачення з визначенням поняття «товариство» дозволяє виокремити ознаки, що притаманні установам:
засновник або засновники установи не є її учасниками;
засновник або засновники установи мають змогу визначити лише мету створення установи й не беруть участі в управлінні цією особою;
визначена засновником або засновниками мета створення установи є критерієм правомірності участі цієї особи в цивільних відносинах;
майно установи має використовуватися з урахуванням мети створення установи.
Незважаючи на те що поняття установи досліджується в юридичній доктрині вже достатній проміжок часу, щодо суті та змісту цього поняття продовжують тривати суперечки та дискусії, які так і не отримали свого логічного завершення в одній науковій точці зору, що, звісно, впливає й на практику застосування цього поняття на практиці.
Причому проблеми тлумачення цього поняття пов'язані не лише зі складністю визначення загальноприйнятого розуміння його змісту, а й навіть з термінологічною невизначеністю, коли терміном «установа» позначаються учасники цивільних відносин, які існують в організаційно-правовій формі товариств, наприклад фінансові установи, й протилежні
приклади, коли юридичні особи, що є установами за своєю суттю, позначаються іншими термінами: «заклад», «фонд» тощо.
Увага! Позначення юридичної особи як «установа» на практиці підлягає критичному осмисленню з метою виявлення справжньої сутності цієї особи та формулювання висновку щодо зарахування останньої до товариств (наприклад, банківські установи є переважно акціонерними товариствами) або, власне, установ.
1.2. Класифікація установ
ЦК України не містить прямої вказівки на можливість класифікації установ на підприємницькі та непідприємницькі. Водночас системне тлумачення положень статей 83, 86 ЦК дозволяє дійти висновку, що підприємницька мета, тобто отримання прибутку, не може бути визначена засновником (засновниками) установи як основна мета її створення.
Здійснювати підприємницьку діяльність установи все ж можуть, однак обов'язково лише поряд з основною діяльністю та з урахуванням того, що:
інше не встановлено законом;
здійснення підприємницької діяльності відповідає меті створення установи або сприяє її досягненню.