44 4£*ф**&*

нотаріально. Разом з тим у цій статті йдеться про засновницький договір, який є установчим документом юридичної особи, а договір про заснуван­ня AT (засновницький договір AT) не є установчим документом АГ. Тому стосовно його форми продовжують діяти правила ст. 153 ЦК.

Водночас вимоги до форми договору про створення ТОВ та АГ не зо­всім зрозумілі, адже створення ТОВ принципово нічим не відрізняється від створення АГ, у зв'язку з чим подібні відмінності форми договору між засновниками того й іншого господарського товариств навряд чи дореч­ні. Та й не зрозуміло, чи потрібно нотаріальне посвідчення договору, якщо засновниками АГ є не тільки фізичні, але й юридичні особи.

Крім того, для створення вказаних товариств необхідні й інші дії їх засновників із формування статутного капіталу у вигляді коштів, що ними вносяться як вклади. При цьому згідно з Інструкцією Національ­ного банку України про порядок відкриття, використання й закриття рахунків у національній й іноземній валютах¹ ними відкривається раху­нок у банку для внесення вказаних коштів із видачею банком відповідної довідки, яка вимагається для державної реєстрації ТОВ та AT. Водночас для відкриття рахунку в банку необхідний договір, укладений заснов­никами, або його нотаріальна копія.

З викладеного вище випливає: якщо засновники вносять грошові внески в статутний капітал, вони змушені укласти договір і нотаріально засвідчити його.

Якщо ж статутний капітал формується за рахунок майнових внесків або прав, що мають майнову оцінку, то, мабуть, договір тим більше необ­хідний, тому що засновники повинні обумовити, хто що вносить й оцінити це за згодою між собою. У противному разі це свідчить не прос­то про їхнє формальне ставлення до створення господарського товари­ства, але навіває сумніви в їхній сумлінності й викликає підозри в «ду-тості» статутного капіталу.

Отже, практика внесла деякі корективи до положень ЦК і Закону України «Про господарські товариства» про форму договору про створення АГ і ТОВ: ці договори завжди підлягають нотаріальному посвідченню.

Засновницькі договори про створення повних і командитних това­риств мають бути нотаріально посвідчені (ст. 8 Закону «Про державну ¹ Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. - Ст. 2707.

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»), хоча в статтях 120, 134 ЦК така вимога не міститься.

Установчим документом установи є установчий акт. Однак це пи­тання в ЦК урегульоване недостатньо ясно. Так, у ч. З ст. 88 ЦКуказуєть-ся, що установчий акт може міститися в заповіті. У такому випадку:

по-перше, в установи буде відсутній окремий установчий документ, оскільки він буде поєднаний із заповітом. Тоді виходить, що уста­нова буде змушена діяти на підставі заповіту як установчого до­кумента, але це безглуздо. Тим більше, що заповіт надає підстави для прийняття спадщини і він за своєю правовою природою є одностороннім правочином і як такий не може бути установчим документом. Не містить і не може містити заповіт і всі ті положен­ня, що вимагаються ч. З ст. 88 ЦК;

по-друге, у разі відсутності в заповіті положень про мету установи, майно, що передається установі для її досягнення, структуру управ-ліїїня установи, їхустановлює орган, що здійснює державну реєстра­цію. Між тим викликає складність відповідь на питання про те, в якому документі міститимуться ці положення і наскільки орган, що здійснює державну реєстрацію, вправі їх виріїпувати у випадку не­чіткості побажань заповідача. При цьому може йтися й про тлумачен­ня заповіту (ст. 1256 ЦК), право на що мають спадкоємці й суд, і про виконання заповіту (ст.1290 ЦК) виконавцем, що може іїіакше, ніж орган, який реєструє установу, розуміти волю заповідача тощо;

по-третє, як будуть співвідноситися й діяти заповіт і документ, що видаватиметься органом, який реєструє установу;

по-четверте, у цілому сумнівно, наскільки юридична природа заповіту як однобічної угоди відповідає трансформації цього за­повіту по суті в юридичний акт зовсім іншого призначення - уста­новчий документ установи.

Очевидно, ці питання вимагають окремого правового регулювання.

2.2.1. Зміст установчих документів

Установчі документи мають містити відомості, передбачені в ст. 88 ЦК Для всіх юридичних осіб загальним чином. Відомості, що мають містити­ся в статуті товариства, встановлюються в ч. 1 ст. 88; відомості, що мають міститися в засновницькому договорі, - у ч. 2 ст. 88; а відомості, що мають міститися в установчому акті установи, - у ч. З ст. 88 ЦК.

46 ^фь»~

Існує й спеціальне регулювання змісту установчих документів окре­мих юридичних осіб. Відповідні вимоги містяться:

щодо статутів AT - у ст. 154 ЦК та ст. 13 Закону «Про акціонер­ні товариства»;

щодо статутів ТОВ - у ст. 143 ЦК та статтях 4 і 51 Закону «Про господарські товариства»;

щодо засновницьких договорів командитних товариств - у ст. 134 ЦК та ст. 4 Закону «Про господарські товариства»;

щодо засновницьких договорів повних товариств - у ст. 120 ЦК та ст. 4 Закону «Про господарські товариства»;

щодо статутів кооперативів - у ст. 164 ЦК та ст. 8 Закону «Про кооперацію»;

щодо статутів (положень) благодійних організацій - у ст. 12 За­кону «Про благодійництво та благодійні організації»;

щодо статутів банків - у ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність»;

щодо статутів корпоративного інвестиційного фонду - у ст. 9 За­кону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди);

щодо статутів профспілок - у ст. 14 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

щодо статутів інших об'єднань громадян - у ст. 13 Закону «Про об'єднання громадян»;

щодо статутів релігійних організацій - у ст. 12 Закону «Про сво­боду совісті та релігійні організації» тощо.

Типові та модельні статути. Ні для кого не секрет, що статути

найчастіше пишуться юридичними компаніями, що спеціалізуються на

' державній реєстрації, за одним шаблоном. Міняються лише назви, склад

учасників, розмір статутного капіталу з розподілом у ньому часток і ще

деякі незначні положення.

Висловлюються пропозиції прийняти Модельний статут, який мож­на було б використати при створенні господарських товариств й які пропонували б прийнятну й доцільну площину регулювання корпора­тивних відносин. У випадку ж потреби засновників в іншому регулю­ванні в порівнянні із законом або деталізації його механізмів при роз­робці статутів це можна було б зробити безперешкодно.

Отже, пропозиція прийняти Модельний статут є не чим іншим, як проміжною ланкою регулювання корпоративних відносин між законом й статутом конкретного ТОВ/АТ. Функції такого Модельного статуту полягатимуть у спрощенні процедури створення господарського това­риства, мінімізації витрат при цьому, відсутності необхідності повто­рювати норми законів і деталізувати/обробляти ті їхні норми, які за­надто широко або диспозитивно регулюють корпоративні відносини.

Поки що пропозиції ввести Модельний статут до українського законо­давства не сприйняті ані законодавцем, ані Кабінетом Міїгістрш України.

Натомість існують типові статути, для використання при розробці статутів державних підприємств або акціонерних товариств, усі акції або значний пакет акцій яких належить державі, тобто створених у про­цесі корпоратизації та приватизації. Прикладом є Типовий статут від­критого акціонерного товариства, що утворене шляхом приватизації майна державного підприємства, затверджений Наказом Фонду держав­ного майна України від 12.12.1994 р. № 787, Міністерства економіки України від 13.12.1994 р. № 177 та зареєстрований у Міністерстві юс­тиції України 04.01. 1995 р. за № 2/538; Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації держав­ного підприємства, затверджений Наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції Укра­їни від 31.08.1993 р. № 55/365/10/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.12.1994 р. за № 312/522.

Особливістю примірних та типових статутш є те, що вони як реко­мендаційні акти не мають прямої дії. Вони не можуть бути безпосеред­ньо введені в дію в організації, не здатні самі собою породжувати суб'єктивні права й юридичні обов'язки. На підставі як примірних, так і типових статутів кожною окремою корпорацією мають прийматися індивідуальні статути.

Вплив держави на локальне регулювання здається обґрунтованим шляхом затвердження Примірного статуту AT, створеного при при­ватизації та корпоратизації, адже держава тут діє не тільки як право-творчий суб'єкт, а і як власник, що зацікавлений у певному ступені уніфікації регулювання відносин, в яких вона бере участь. Крім того, цей Примірний статут є нормативно-правовим актом, і при створенні AT в процесі приватизації або корпоратизації не прийняти статути не