Львівське батярство

Маруда А.О., керівник доц. Мосюкова Н.Г.

Національна металургійна академіяУкраїни

Українська культура дуже різноманітна, багата на прояви. Однією з рис української культури є її багатонаціональність. Яскравий приклад цьому – львівське батярство. Батяри були і українські, і польські, і єврейські. Діяли вони не тільки у Львові, а і в інших галицьких містечках.

Львівські батяри — представники субкультури, яка існувала з середини ХІХ до середини ХХ століття. Назва «батяр», імовірно, виникла від угорського «betyar», що означає особу, яка має дивні погляди і робить непередбачувані вчинки, авантюриста, гульвісу. Батяри існували здавна, але сам термін з’явився наприкінці XVIII сторіччя.

Батярувати міг цілком поважний чоловік і молода людина. Батяр – це стиль життя, в якому існують певні норми.

Батяри майже без винятку були дітьми українського міста, брали участь у соціальному та політичному житті.

Значну роль в житті кожного батяра відігравала пісня. Так вже сталося, що вуличні пісні оспівували тільки бійки та забави, а от праця батярів для добра суспільства залишилася поза піснею. Хоча батяри, звичайно, працювали. Робота, за яку вони бралися, не вимагала особливої кваліфікації: наймалися мулярами і підручними на будівництві. Бралися пиляти колоди, продавали газети, квіти, песиків і котиків. Щоб заробити гроші, робили все можливе, тобто якраз не робили нічого, а тільки вигадували, як не працювати роками. Зате їхні вигадки вимагали, мабуть, неабиякої розумової напруги.

Цікавою рисою є те, що батяри любили розводити голубів. На будь-якому львівському базарі можна було побачити батярів, які торгували голубами та іншими птахами. Вони ловили чижиків, шпаків, дроздів, снігурів і теж продавали в клітках.

Дотримувалися українських звичаїв. Так, наприклад, взимку робили шопки і ходили з ними колядувати. Кожна компанія мала свою територію, і коли хтось порушував її межі, зчинялися бійки, під час якої передусім намагалися потрощити шопку суперників.

Останнім часом традиція батярства відроджується.

Обряди українців при народженні дитини

Загорулько Є.К., керівник доц. Мосюкова Н.Г.

Національна металургійна академія України

Традиційні обряди при народженні дитини є складовою частиною культури народу, бо народження дитини було і залишається важливою подією у сім'ї кожного українця.

Ця обрядовість становить цілу систему різноманітних звичаїв і вірувань. Жінки намагалися приховати вагітність від злих очей. Заздалегідь вирішувалося питання про повивальну бабку, від якої багато в чому залежав успіх пологів. Як правило, повитуху запрошували, коли пологи вже починалися, і вона приходила з хлібом, освяченою водою і цілющими травами – «зіллям». Вона здійснювала в хатині цілий ряд магічних дій, як вважалося, корисних для породіллі – навстіж розчиняла вікна, відкривала замки, розв'язувала всі вузли. Це робилося для полегшення пологів. Досвідчена повитуха надавала і практичну допомогу. При необхідності вона робила масаж, компреси, розтирання.

Сам момент появи малюка на світ також супроводжувався обрядами, бо саме тепер намагалися визначити його характер, майбутній рід занять. Пуповину і послід зазвичай закопували в землю. Потім наставала перша купіль, яка мала важливе значення. У воду для дівчаток додавали «свячене зілля», мед, квіти або молоко, щоб ті були красивими, для хлопчиків - корінь оману, щоб був сильним. Малюка обсушували біля печі, яка розпалювалася, прилучаючи нового члена сім'ї до домівки. Сина загортали у сорочку батька, дочку – в материнський одяг.

Дуже важливим був момент надання немовляті імені, оскільки добре вибране ім'я забезпечувало малюку щастя і благополуччя. Було прийнято давати імена за святцями (в межах 8 днів до і 8 днів після народження). Незабаром після пологів (на 3–7–9 день) влаштовували «родини» – своєрідний очисний ритуал, оскільки породілля вважалася нечистою. У кімнату, де відбулися пологи, 3 дні не можна було заходити, до очищення жінка не могла доїти корів, ставити опару, місити тісто, торкатися ікон. У цей же період молода мати була особливо вразлива для зурочення. Основними обрядовими елементами «родин» були ритуальне обмивання рук матері і повитусі, а також куштування спеціально приготовленої «бабиної каші» (з проса, гречки). Матір, дитину і повитуху гості, які прийшли, повинні були обдарувати полотном і монетами. Батько брав у цьому обряді незначну участь. Пізніше відбувалися «одвідки» – сусіди, які приходили по черзі, приносили подарунки.

Закінчувався родильно-хрестинний обрядовий цикл святкуванням першої річниці народження дитини – «пострижинами». У сімейному колі за участю сусіда і кумів батько і повитуха стригли малюка. Спочатку на голові вистригали хрестоподібну фігуру, потім стригли наголо. Хлопчика при цьому садили на сокиру, дівчинку – на веретено. Обстрижене волосся ховали або закопували, щоб уникнути причини.

Багато обрядів збереглося і до наших часів, ми повинні знати їх, адже це наше минуле. А без минулого немає майбутнього!