Напрями розвитку політичної системи сучасної України

Горобець К.О., керівник доц. Висоцький О.Ю.

Національна металургійна академія України

Враховуючи реалії суспільного життя в Україні, важливо чітко визначити і здійснити такі основні напрями поступу її політичної системи:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору демократичним засадам в управлінні суспільством на всіх рівнях його соціально-політичної організації, повсюдне запровадження виборів посадових осіб, зокрема глав обласних та районних державних адміністрацій;

- будівництво справді демократичної, правової, соціальної держави на принципах демократії і політичного плюралізму; з ефективно діючим парламентом, авторитетним Президентом, високопрофесійним урядом, незалежними судовими органами, незалежними засобами масової інформації;

- законодавче забезпечення можливості встановлення балансу політичних сил, яке спонукало б до рівноваги стримуючих противаг, законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, їх плідного співробітництва;

- законодавче забезпечення залучення представників політичної опозиції, засобів масової інформації до участі у діяльності владних інститутів, розробки, прийняття та реалізації важливих державних законів;

- забезпечення реальної підзвітності виборчих органів влади, політичних сил, що їх утворюють, перед виборцями і створення умов, які б дозволяли змінність влади, що вичерпала законодавчий термін або не виправдала довір'я відповідного електорату;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їхніх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- забезпечення дійової участі громадськості у формуванні та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;

- забезпечення необхідних прав для розвитку політичної нації в цілому і кожного етносу окремо, формування і зростання національної свідомості і самосвідомості, політичної культури владної еліти і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи України з урахуванням внутрішнього і міжнародного становища, тобто її постійна само адаптація.

Помаранчева революція

Краснобаєва К.С., керівник доц. Висоцький О.Ю.

Національна металургійна академія України

Важливим випробуванням на шляху демократизації України стали президентські вибори 2004 року. Надто неприкрите порушення законності під час виборчої кампанії з боку прибічників кандидата від влади було використано опозиційними силами для проголошення результатів голосування в другому турі президентських виборів сфальсифікованими. В результаті, в країні виникла політична криза, яка отримала назву «помаранчева революція».

Сотні тисяч українців вийшли на вулиці та площі, щоб захистити свої виборчі права. Ані Віктор Ющенко особисто, ані жоден інший опозиційний лідер не міг навіть мріяти про таку потужну і довготривалу увагу західних політичних еліт та мас-медіа. Вийшло так, що не сама опозиція, а українське суспільство зачепило потаємний нерв Заходу, розпочавши мирну битву за демократію та верховенство права на холодних вулицях та майданах України. Помаранчева революція чітко виявила бажання української нації стати частиною Заходу: громадяни поводили себе у повній відповідності з тим, як чинять у подібних ситуаціях європейці, захищаючи права та принципи, які складають ціннісний фундамент Євроатлантичної спільноти.

Дуже вдало була застосована «помаранчевими» політичними суб’єктами, технологія легітимації на основі трикутника Кармана. Суть технології – три символічні ролі – Переслідувач, Спаситель, Жертва. У даному випадку ролі розподілилися так: Жертва – кандидат, який програв, і одночасно обманутий народ України, Переслідувач – команда провладного кандидата Януковича винна в фальсифікаціях, і Спаситель – організатори і учасники Майдану, що уособлював волю народу України. Ця ж схема підходить і до отруєння Ющенка.

Події в Україні завдяки демократичному та мирному вирішенню політичної кризи, зміні акцентів у внутрішній та зовнішній політиці в дусі західноєвропейських цінностей, посилили легітимність Української держави на міжнародній арені.