Культура сприймання публічного виступу

Правдіна А.І., керівник ст. викл. Голенко В.М.

Національна металургійна академія України

Певні вимоги є спільними як для писемного, так і для усного мовлення.  Зокрема, на першому місці за важливістю, безумовно, стоїть зміст письмового тексту чи промови з певної теми, який може забезпечити тільки знаюча людина.

Для цього потрібно регулярно читати пресу, популярні наукові тижневики, спеціальні журнали і книжки, стежити за радіо і теленовинами, володіти технікою пошуку інформації в Інтернеті, бувати в театрі і кіно, відвідувати музеї і виставки, виховуючи в собі культуру сприйняття, дбати про свій власний духовний розвиток.

По-друге, належним чином дібраний зміст потрібно логічно розташувати. Логіка викладу змісту залежить від провідного типу мовлення. Так, якщо це розповідь, то її будова складається з: вступу, зав’язки, розвитку дії, кульмінації і розв’язки. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потім дається характеристика окремих його частин, після чого подається узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться висновок. При індуктивному методі розгляду певного питання спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.

По-третє, виклад змісту набирає стрункості, чіткості й прозорості, коли підпорядковується основній думці, а також коли тема розкривається повно і немає зайвих елементів, які її не стосуються.

По-четверте, багатство, глибину і стрункість викладу змісту і письменник, і промовець зможе забезпечити лише тоді, коли добере відповідне мовне оформлення, яке має бути правильним, виразним, доцільним, точним і довершеним.

По-п’яте, оскільки слово може служити як добру, так і злу, то воно потребує постійної оцінки з морально-етичного погляду. Диктатори, шахраї, злочинці теж користуються словом, щоб ввести в оману, приховати свої егоїстичні наміри, надати своїм вчинкам пристойного вигляду. Тож, важливо, з одного боку, вміти відрізняти за словесною формою правду від облуди, а з другого, слідкувати за тим, щоб мотиви власного слова і діла не розходилися із загальноприйнятими етичними нормами.

Неверба́льне спілкува́ння

Шум Л.А., керівник ст. викл. Голенко В.М.

Національна металургійна академія України

Невербальне спілкування – це вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші – або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотній зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.