Мова й суспільство

Бєлая О.М., керівник ст. викл. Леонова Н.В.

Національна металургійна академія України

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається в суспільстві, з іншого – без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища – наука, техніка, ідеологія, історія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, адже вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія – окремі групи людей, то мова – всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

У мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статєва). Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо вплива­ти на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати й звужувати функціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це в ХХ ст. мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у першій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському й Котбуському) розмовляють близько 100 тис. осіб. У США зникло понад 50 індіанських мов. Мова – загальнонародне явище. Народ – творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що корінним чином змінити в мові, адже мова розвивається й змінюється за своїми об'єктивними законами. Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість може лише виявити приховані риси мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує.

Від державності мови до державності нації

Сєдова А.А., керівник ст. викл. Леонова Н.В.

Національна металургійна академія України

Мова виражає єдність держави. У національній державі ототожнюються держава, нація й мова (М.Сігуан, У.Ф. Маккі). Мова має величезне значення у житті бездержавних народів. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у Китаї від віків міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікувалось дотриманням правильної вимови знаків китайського письма. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в Основному Законі держави – Конституції.

Державною мовою буває переважно мова корінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, але в підневільних та в багатонаціональних країнах питання державності мови є однією з найскладніших суспільно-політичних проблем. У 1883 році було зроблено спробу поновити в Хорватії в ролі державної угорську мову. Це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжувалось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського колоніального панування. Коли після прийняття "брєжнєвської" конституції почали "приймати" конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викликало обурення й масові протести в Грузії та Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" мов ці дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого дивного: тут діє принцип "cuius regio, eius lingua" – "чия влада, того й мова". Проте цей принцип має й зворотнє прочитання: "cuius lingu, eiusa regio" – "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії – єдиній! – не було обов'язкового навчання турецькій мові підлеглих народів. Керівники країни заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином – всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба є, ефенді, така мова – турецька?". "Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!" (В.Жаботинський). Турецька імперія розпалась і зникла швидше ніж будь-яка імперія в історії.