Проблема змісту навчально-пізнавальної компетентності студентів втнз

Закіпна А.В., керівник ст. викл. Учитель І.Б.

Національна металургійна академія України

Для забезпечення професійної самореалізації і професійної мобільності в інформаційному суспільстві фахівець має вчитися протягом життя, постійно оновлювати знання. Тож, формування навчально-пізнавальної компетентності студентів виступає актуальною проблемою дидактики вищої школи. Аналіз досліджень виявив існування протиріч у тлумаченні різними вченими понять “компетенція” і “компетентність”. Підгрунтям для нашого дослідження стала концепція В.В. Ягупова, в якій компетентність розглядається як підготовленість, здатність, наявність позитивних ставлень і сформованість якостей особистості, її готовність до певного виду діяльності як суб’єкта; як знання і досвід, набуті завдяки навчанню й вихованню, зорієнтовані на становлення фахівця як суб'єкта життя, культури та професійної діяльності, активну інтеграцію в суспільство, освоєння багатогранної рольової палітри в процесі життєдіяльності.

Аналіз наукових досліджень з зазначеної проблеми дозволив виокремити в структурі навчально-пізнавальної компетентності такі структурні елементи, як: ціннісно-мотиваційний компонент (учіння як особистісна цінність студента, пізнавальний інтерес, внутрішня навчальна мотивація студента; бажання бути професійно компетентним, позитивне ставлення до процесу надбання знань); операційно-технологічний компонент (володіння процесуальними складовими учіння, такими як загально-навчальні вміння й навички, тайм-менеджмент, вільне використання комп’ютерних технологій для створення власного освітньо-інформаційного продукту); особистісно-діяльнісний компонент (самоорганізація власної навчально-професійної діяльності, вольові якості, цілеспрямованість, вміння самостійно знаходити необхідну інформацію й творчо її опрацьовувати; володіння різними способами розв’язання навчальних задач, виконання в певній послідовності розумових і практичних дій для досягнення мети учіння; застосування прийомів розвитку пам’яті, переключення уваги, методів, прийомів, операцій пізнавальної діяльності; застосовування різних форм неформального навчання для професійного саморозвитку). Отже, для формування у студентів зазначених компонентів навчально-пізнавальної компетентності у навчально-виховному процесі ВТНЗ мають бути створені спеціальні педагогічні умови для їх розвитку.

Професійна підготовка майбутніх хіміків-технологів

Мелікова К., керівник доц. Лучанінова О.П.

Національна металургійна академія України

Сучасні тенденції розвитку освіти свідчать про те, що особистість педагога, як носія загальнолюдських цінностей та вихователя наступних поколінь, стає в центрі уваги, що акцентується в Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття). В зв’язку з цим суттєво змінюються вимоги до професійної підготовки педагогічних кадрів, важливою складовою якої є методична підготовка. Інноваційні технології, що складають основу такої підготовки, супроводжують процес набуття майбутніми фахівцями відповідних знань, умінь, навичок та розвиток особистісних рис, що впливають на ефективність педагогічної діяльності та здатність професіонала до неперервної освіти. Результатом удосконалення методичної підготовки повинна стати свідома діяльність педагога, який керується критеріями професіоналізму.

До професійної підготовки майбутніх хіміків-технологів життя з кожним днем висуває нові вимоги, серед яких: формування компонентів професіоналізму з широкого кола питань; розвиток творчого потенціалу студентів; формування умінь вирішувати професійні проблеми; виховання культури професійного спілкування; формування конкурентоспроможності.

Вивчення педагогічних умов формування компонентів професіоналізму майбутніх хіміків-технологів під час навчального процесу наразі залишається поза увагою науковців. Поняття «конкурентоспроможність хіміків-технологів» тісно пов’язане з розвитком творчого потенціалу студентів і формуванням у них професійної спрямованості. В суспільстві та освіті склався ряд протиріч, а саме: між динамічними потребами суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним зростанням матеріально-технічної бази ВНЗ; між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у вузі, орієнтованою на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства в педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилем мислення; між рівнем підготовки фахівців і реальними вимогами сучасного виробництва і соціальної системи; між теоретичними формами викладу навчального матеріалу і предметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця.