Інноваційні технологіЇ у навчанні

Михайлова А., керівник доц. Лучанінова О.П.

Національна металургійна академія України

Останнім часом для сучасної освіти характерне застосування технологій, які сприяють: індивідуалізації навчання; діяльнісній активізації студентів; діалоговій взаємодії між викладачем і студентом (педагогіка співробітництва).

Проблеми професійно-технічної освіти – це перш за все проблеми створення передумов для підготовки кваліфікованих робітників нового типу, всебічно освічених, творчих, які вміють швидко адаптуватись в нових економічних умовах. Формування професійних навичок майбутніх спеціалістів забезпечуються викладачами спеціальних дисциплін.

Науково обґрунтовані інновації у галузі освіти пов’язані з удосконаленням праці викладача. Наприклад, викладачі працюють над розробкою і впровадженням у навчальний процес кейс-методу, адже цей метод дає змогу оцінити ефективність раніше прийнятих управлінських рішень, розвиває підприємницькі навички, сприяє мобілізації всіх отриманих учнем знань для розробки практичних рекомендацій щодо вирішення тієї чи іншої проблеми, яка міститься в ситуаційній задачі, забезпечує синтез теорії з практикою.

До кожного з цих етапів ставляться відповідні завдання: уважно прочитати кейс, ознайомитися із ситуацією; виявити проблему; узагальнити і проаналізувати інформацію; розвинути гіпотези, уточнити проблеми; сформулювати альтернативні рішення; оцінити альтернативи, скласти перелік переваг і недоліків кожної з альтернатив; підтвердити продуктивність рішення, обґрунтувати переваги.

Використовуючи інноваційні технології навчання, викладач може переконатися, що новітні технології навчання передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого, професійно здібного кваліфікованого робітника.

Особливості самоактуалізації особистості

Плінокос О., керівник доц.. Лучанінова О.П.

Національна металургійна академія України

Поняття «самоактуалізована особистість» стосується не лише конкретної людини, але й того ідеалу, до якого вона прагне. Проте є велика прірва між детальним описом самоактуалізованих особистостей і описом ідеального, збалансованого взірця.

Найважливішим поняттям теорії К. Роджерса є “Я-концепція” або “Самість”, що передбачає співвіднесення себе реального та ідеального. Незважаючи на те, що наше “Я” постійно піддається змінам, ставлення до себе залишається стабільним. Міркуючи про проблеми самоактуалізації, Г. Олпорт зазначав, що в ситуації вибору особистість приймає не лише позитивні цінності, але й регресивні, які допомагають їй вижити в світі. В. Франкл підкреслював роль прагнення особистості до пошуку смислу життя як вродженої мотивації, котра і є, на його думку, найбільшим рушійним джерелом розвитку особистості.При цьому особистість завжди повинна бути відповідальною за реалізацію смислу життя.

Найважливішим мотивом психологічного розвитку особистості, вважає А. Адлер, є прагнення до успіху, досконалості, яке зумовлюється вродженим комплексом неповноцінності, та соціальний інтерес, що сприяє співпраці з іншими людьми. Особистість у такій ситуації прагне до компенсації та надкомпенсації справжніх й уявних недоліків. Самоактуалізованими вважають такі особистості, які задовольнили свої базові потреби, скеровують життя вищими мотивами; їх можна назвати метамотивованими. Такі люди рідше піддаються тривогам, страхові, почуттю незахищеності, відсутності коренів; вони не відчувають себе чужими, непотрібними, їх не тривожить почуття власної неповноцінності, нікчемності, залежності.

У самоактуалізованих людей «я хочу» співпадає з «я повинен». Виникає гармонія необхідності і бажання. За переконанням окремих дослідників, людям, що досягли трансценденції, таке світосприймання органічно властиве і розуміється само собою.