До питання про спільне джерело походження слов’янських мов

Шадура А.Ю., керівник ст. викл. Леонова Н.В.

Національна металургійна академія України

Усі слов’янські мови мають єдине спільне джерело походження, адже вони належать до праіндоєвропейської мовної родини. Це може стати шляхом до їх гармонійного співрозвитку як близьких лексично, семантично й граматично лінгвістичних систем. Територіально східнослов’янські мови (українська, білоруська, російська) тривалий час розвивались у межах однієї країни, що стало ініціюючим фактором їх зближення більшою мірою в лексичному складі.

Актуальність вивчення цієї проблеми обумовлена тим, що східнослов’янський лінгво-культурний простір відчуває на собі вплив європейської культури та активно збагачується за рахунок європейських мов (здебільшого у сфері термінології). Цей процес є взаємним і передбачає лінгвообмін без лінгвонівелювання. Починаючи з III ст. до н.е. по V ст. н.е. в діалектах праслов’янської мови виникають і формуються лексичні, фонетичні та граматичні відмінності, які поділили цей мовний простір на східний та західний. Так утворилися дві групи мов: східнослов’янські діалекти та західнослов’янські діалекти. До східнослов’янських належать українська, російська та білоруська, а також мертва писемна т. зв. давньоруська. До західнослов’янських належать: польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька та мертва усна полабська мови. До південнослов’янських належать: болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська та мертва писемна старослов’янська.

Провідні лінгвісти вважають, що три східнослов’янські мови виникли не з писемної давньоруської мови (вона була мовою канцелярій Русі X – XIII ст., населення нею не розмовляло), а з трьох давньоруських наріч: південного, західного та північного, які поступово сформувалися після розпаду праслов’янської мови.. Внаслідок дивергентних процесів на основі південного наріччя сформувалася мова українська, на основі західного – білоруська, на основі північного – російська .

Паралельно в лінгвістиці поширена точка зору, згідно з якою давньоруської мови не існувало, а східнослов’янські мови розвинулися безпосередньо з різних діалектів праслов’янської мови, починаючи з VII ст.

Життєвий та творчий шлях христі алчевської

Ковбаса О.П., керівник викл. Рибалко І.В.

Національна металургійна академія України

На початку ХХ століття в сузір’ї імен молодих українських письменників спалахнула зірка Христі Алчевської, і літературний виднокіл від того зробився яснішим. Талановита поетеса, прозаїк, авторка двох драматичних поем, літературний критик і публіцист, активна перекладачка Х.Алчевська із неповних п’ятдесяти років життя майже тридцять віддала праці на збагачення літературно-мистецької скарбниці рідного краю.

Христина Олексіївна Алчевська (16 березня 1882, Харків – 27 жовтня 1931, Харків) – українська поетеса і педагог, дочка Xристини Алчевської та Олексія Алчевського.

Народилася у Харкові. Закінчила Харківську жіночу гімназію, Вищі педагогічні курси в Парижі (1902), Харківську художню школу. Учителювала в Харкові.

Почала друкуватися 1905. Писати Христя Алчевська почала з ранніх літ. В 10-річному віці разом зі своїми шкільними подругами вона видавала дитячий рукописний журнал "Товариш", в якому протягом 1892-1894 рр. вміщувала свої перші вірші та оповідання.

Христина Алчевська невтомно втілювана все нові задуми до останніх днів життя, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світу, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів. Вона залишила величезну рукописну спадщину (майже 4 тисяч творів). Померла в Харкові.

У творчості Алчевської все голосніше звучать життєствердні мотиви, відчувається щире прагнення служити своїм голосом народові, Батьківщині. Складний і суперечливий поетичний світ Х.Алчевської хоч і споріднений із творчістю Олександра Олеся, Дніпрової Чайки, та по-своєму оригінальний і неповторний: це світ жінки-інтелігентки, сповнений прагнення гармонії у людських стосунках та особистого щастя і щирим бажанням збагнути довколишнє суспільне життя, жінки, безумовно, відвертої; довірливої, що не приховує від читача ані найтоншого поруху своєї душі.

І все ж "пісня: життя" Христі Алчевської зі своїми радісними і гіркими рядками не змовкла, не згубилась у плині часу, як залишилась живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.