Психолого-педагогічні умови формування професійної спрямованості майбутніх інженерів

Куриленко Т. В., керівник ст. викл. Фоменко І. А.

Національна металургійна академія України

Оптимізація професійної підготовки майбутнього фахівця є одним із головних завдань у вищому навчальному закладі. У вирішенні цього завдання важливим є не тільки надання студентам необхідних знань, а і формування у студентському віці професійно важливих пізнавальних якостей і властивостей особистості. Особливого значення набуває у зв'язку з цим формування професійної спрямованості студентів.

Професійна спрямованість розуміється, перш за усе, як сукупність мотиваційних утворень (інтересів, потреб, схильностей, прагнень), пов'язаних із професійною діяльністю людини, що впливають, зокрема, на вибір професії, прагнення працювати за нею і задоволеність професійною діяльністю. Професійна спрямованість особистості передбачає розуміння і внутрішнє прийняття нею цілей і завдань професійної діяльності, а також співзвучних із нею настанов, переконань і поглядів. Усі перелічені ознаки й компоненти професійної спрямованості є показниками рівня її сформованості у студентів. Професійна спрямованість характеризується стійкістю (або нестійкістю), домінуванням соціальних або вузькоособистісних мотивів.

Яким чином можна допомогти майбутньому інженерові набути професійної спрямованості? На цьому шляху є важливим: виробляти у студентів правильне уявлення про суспільну значущість і зміст діяльності інженера; формувати позитивну мотивацію до засвоєння знань і вмінь, які необхідні для успішного розв'язання інженерних завдань; зміцнювати професійну самооцінку, впевненість студентів у наявності в них необхідних для опанування професією інженера задатків і здібностей; формувати ціннісні орієнтації, пов'язані із професійною діяльністю; зміцнювати мотиви, пов'язані з майбутньою професією.

Формування професійних інтересів майбутніх інженерів у ході навчальної діяльності можливе за умов запровадження активних форм навчання: проблемних лекцій, навчальних ділових ігор, зокрема, аналізу конкретних ситуацій, що виникають на виробництві. Великого значення набувають у процесі професіоналізації студентів виробнича практика, екскурсії на виробництво, зустрічі з випускниками, які успішно працюють за професією інженера, профорієнтаційні консультації.

Навчання у співробітництві як чинник активізації навчальної діяльності студентів

Мала А. В., керівник ст. викл. Фоменко І. А.

Національна металургійна академія України

Під навчальним співробітництвом маються на увазі різні види спільної роботи тих, яких навчають, спрямованої на вирішення навчальних завдань. Технологія навчання у співробітництві в освітній практиці використовується для подолання наслідків індивідуального характеру навчальної діяльності тих, хто навчається та їх прагнення виключно до власних освітніх досягнень. Ця технологія дозволяє збагатити завдяки навчальному труду ті навички спільної діяльності, які потім можуть стати необхідними у майбутній професійній і соціальній діяльності. У вузівській практиці мета цієї технології полягає у формуванні умінь у студентів ефективно працювати у тимчасових "малих групах" (по 3-7 осіб) і командах і добиватися якісних освітніх результатів. Значення спільної діяльності в навчальному процесі полягає у тому, що групова робота викликає позитивні емоції, заохочує студентів до навчання, учить розподіляти зусилля й співпрацювати та кооперуватись, дозволяє досягати більш значних результатів та менше часу витрачати на формування знань і умінь, сприяє більшій згуртованості групи й покращенню соціально-психологічного клімату в ній.

Основними умовами в організації навчання у спільній діяльності є: наявність спільної мети, позитивна групова мотивація на успіх, координація зусиль, розподіл обов'язків, спільний внесок у кінцевий результат і оцінка дій кожного учасника, визначення часу і простору для спільної діяльності учасників.

Основними етапами організації групової роботи є: постановка цілей і завдань, розподіл завдань по підгрупам й виділення в них відповідального керівника, виконання групових завдань і презентація результатів, обговорення і оцінка результатів, завершальна рефлексія (оцінка власного внеску й успішності групової роботи).

Спільна діяльність має здійснюватися за такими принципами: загальні цілі і завдання повинні бути зрозумілими для усіх учасників; під час роботи повинні дотримуватися хороші взаємовідносини, взаємна підтримка й допомога та вільний обмін інформацією; кожен має нести відповідальність за свою ділянку роботи і за термін її виконання, а також успіхи своїх товаришів; у випадку успішного завершення роботи учасники одержують винагороду.

В процесі групової взаємодії може відбуватися групове взаємонавчання (коли студенти навчають один одного), виконання певних навчальних завдань, робота над навчальним проектом, а також командно-ігрові змагання (де склад команди періодично змінюється).

ПІДСЕКЦІЯ ПЕРЕКЛАД

THE PECULIARITIES OF THE ENGLISH PROPER NAMES TRANSLATION IN SCIENTIFIC AND TECHNICAL LITERATURE IN COMPARISON WITH FICTION

Lymar R.I., supervisor senior teacher Piddubna L.M.

The National Metallurgical Academy of Ukraine

Робота присвячена передачі власних імен та назв в англомовних науково-технічних текстах у порівнянні з художньою літературою.

Даною проблемою займалося багато дослідників: В.С. Виноградов, А.В. Суперанська, В.І. Карабан С.П. Романова, О.А. Леонович, Л.В. Щерба, Д.І. Єрмолович та ін.

Дослідження власних імен та назв показало, що власне ім`я – це індивідуальне найменування окремого одиничного об`єкта, наприклад: Liverpool – Ліверпуль, Colossus of Rhodes – Колос Родоський, Big Ben – БігБен(дзвін в годинниковій вежі Лондона), Hotel Ritz – Готель Рітц, Pepin the Short – Піпін Короткий, Claude Monet – Клод Моне, Titian – Тиціан, Audi – Ауді, Mercedes – Мерседес.

В ономастиці (науці, що вивчає власні назви) існує багато типів власних імен: антропоніми, топоніми, космоніми, етноніми, зооніми, астроніми.

Щодо класифікації власних назв, то вона налічує багато видів, але для дослідження була обрана класифікація, яка ґрунтується на способах передачі власних назв, серед яких: переклад, калькування, транслітерація, транскрипція та змішаний тип передачі.

Актуальність даного дослідження визначається тим, що з`являється можливість детально розглянути різні власні назви, їх класифікацію, а найголовніше особливості різних засобів перекладу власних імен.