Анатомія органів дихання

Легені (pulmonae) – парний повітряний орган, що має форму конуса, в якому розрізняють основу, верхівку і поверхні: реберну, діафрагмальну, медіальну і міжчасткову. На медіальній поверхні розташовані ворота легенів – місце входження легеневої і бронхіальної артерій, головного бронха, нервових стовбурів, виходу вен і лімфатичних судин; усі разом вони утворюють корінь легені. Кожна легеня складається з часток і бронхолегеневих сегментів, відповідно частковим і сегментарним бронхам.

Бронхолегеневі сегменти розділені міжсегментарними перетинками і є не тільки анатомічною, але і клінічною одиницею, в межах якої спостерігається розвиток патологічного процесу. В свою чергу сегменти розділені на часточки, що поєднують по 12-18 ацинусів. Структурна організація легенів обумовлена структурою їх бронхіального дерева (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структурна організація легенів

Структура бронхіального дерева	Структура легенів
Головний бронх і його розгалуження (бронхіальне дерево)	Легеня
Частковий бронх і його розгалуження	Частка легені
Сегментарний бронх і його розгалуження	Сегмент легені
Внутрішньочастковий бронх і його розгалуження	Часточка легені
Термінальна бронхіола і її розгалуження (альвеолярне дерево)	Ацинус (структурно-функці-ональна одиниця легені)
Респіраторна бронхіола і її гілки (I-III порядку)	Респіраторна бронхіолярна одиниця
	Альвеоли

Плевра (pleura) – серозна оболонка, що вкриває легені і утворює плевральні порожнини. Вісцеральна плевра безпосередньо огортає легені, а парієтальна зсередини вкриває грудну клітку, діафрагму і органи середостіння. Між вісцеральною і парієтальною плеврою утворюється капілярна щілина – плевральна порожнина, заповнена плевральною рідиною.

Внутрішня поверхня плеври вкрита мезотеліем (плоскі клітини з великою кількістю мікроворсинок), яка виробляє плевральну рідину; під базальною мембраною ендотелію знаходиться плевральна сполучнотканинна пластинка, яка містить 2 шари колагенових і еластичних волокон, кровоносні і лімфатичні судини, нервові закінчення. Плевральна пластинка вісцеральної плеври зв'язана з міжчасточковими перетинками.

Дихальні м'язи. Крім перерахованих вище органів, до дихальної системи відносяться м'язи, що приймають участь у вентиляції легенів. Серед них виділяють основні дихальні м'язи (діафрагма і міжреберні), що здійснюють спокійне фізіологічне дихання, і допоміжні дихальні м'язи (м'язи передньої черевної стінки і плечового пояса), що беруть участь у форсованому диханні під час фізичного навантаження або при патологічних станах.

Діафрагма – основний дихальний м'яз, що, прикріплюючись до нижніх ребер і хребта, розділяє грудну і черевну порожнини; у разі її скорочення збільшується вертикальний розмір грудної клітки, а у разі розслаблення, навпаки, куполоподібно прогинається у бік грудної клітки і зменшує її об’єм. У нормі під час спокійного дихання купол діафрагми зміщається на 1 см, під час форсованого вдиху/видиху – на 10 см.

Міжреберні м'язи двома прошарками (зовнішнім і внутрішнім) з'єднують сусідні ребра. При скороченні зовнішніх м'язів ребра піднімаються, збільшуючи поперечний розмір і об’єм грудної клітки (вдих), при розслабленні зовнішніх і скороченні внутрішніх м'язів – ребра опускаються, і об’єм грудної клітки зменшується (видих).

М'язи передньої черевної стінки (прямі, косі і поперечні) внаслідок скорочення підвищують внутрішньочеревний тиск, збільшують зміщення діафрагми у бік грудної клітки і зменшують її об’єм. Дія м'язів виражена при черевному диханні і форсованому видиху.

До допоміжних дихальних м'язів відносять м'язи, що піднімають перші два ребра, та м’язи, що піднімають грудину. При спокійному диханні ці м'язи малоактивні, а при форсованому диханні, обумовленому фізичним навантаженням або патологічним станом, їхня робота підсилюється.