Тургор і еластичність шкіри

Тургор (turgor) – ступінь напруження тканин, обумовлена станом іннервації, кровопостачання і обміну речовин. Еластичність – гнучкість шкіри.

В нормі – шкіра еластична, тургор збережений, тобто шкірна складка пружна, щільна, швидко розправляється

Методи визначення тургору і еластичності:

– візуальний: візуально оцінюється заокругленість контурів і округлі форми тіла, особливо рис обличчя;

– пальпаторний: двома пальцями збирають шкіру в складку, звичайно на тильній поверхні кисті руки або передпліччя, трохи піднімають та відпускають.

В нормі шкірна складка пружна, щільна, швидко розправляється – шкіра еластична зі збереженим тургором, при зниженні еластичності шкірна складка розправляється в’яло і повільно.

Тургор шкіри залежить від стану келоїдів і кровонаповнення шкіри, нервової і ендокринної систем, а також від розвитку підшкірно-жирової клітковини. З віком еластичність шкіри і її тургор знижуються. Діагностичне значення має зниження тургору у випадках:

– онкопатології (ракова кахексія або виснаження);

– стенозу воротаря або стравоходу;

– тяжких гастроентерітів;

– ендокринних захворюваннях (Базедова, Аддісонова, Сіммодса хвороби);

– інфекційних захворюваннях зі зневоднюванням (холера, дизентерія);

– зниженого харчування;

– особливо різко знижена пружність шкіри при хворобі Елерса-Данлоса, що характеризується гіпереластичністю шкіри (кол.мал.ІІ, 27).

Найлегше визначається тургор візуально на шкірі обличчя: в нормі – “гармонійне обличчя” із заокругленими рисами; при зниженні тургору – “обличчя з загостреними рисами і зморшкуватою шкірою”, змарніле, бліде, з вираженими складками і запалими очима.

Вологість шкіри

В нормі шкіра має визначений ступінь вологості, обумовлений виділенням дрібних крапельок поту, секрету сальних і потових залоз.

Підвищена вологість (пітливість) або сухість свідчить про порушення терморегуляції і секреції потових залоз, в результаті порушень іннервації або інтоксикації.

Зниження вологості шкіри (гіпогідроз). Значний гіпогідроз спричиняє сухість шкірних покривів, ксеродерма (xeroderma) може бути ятрогеною (зв'язана з прийомом атропіну, еуфіліну) або патологічною, виникає внаслідок:

– зневоднювання організму в результаті невпинної діареї (стеноз воротаря, токсикоз вагітних, холера, дизентерія); поліурії (цукровий діабет, нейроциркуляторна дистонія);

– посилення розпаду тканин, що призводить до розвитку кахексії (злоякісні новоутворення, тяжкі інфекції).

– зниження функції щитовидної залози (гіпотиреоз, мікседема).

До різновиду сухості шкіри відноситься іхтіоз уродженого походження (ichthyosis) – лущення шкіри, на зразок риб’ячої луски (кол.мал. ІІ,26)

Підвищена вологість, гіпергідроз (hyperhydrosis) може бути фізіологічною (висока температура навколишнього середовища, робота в гарячих цехах, посилена м'язова робота, прийом гарячих напоїв, хвилювання, страх) і патологічною (перитоніт, інфаркт міокарда, шок, колапс, непритомность, ниркова і печінкова кольки, асфіксія, агонія).

В патологічних умовах гіпергідроз може бути обумовлений:

– рефлекторною реакцією нервової системи на біль («холодний піт» при перитоніті, інфаркті міокарда, нирковій і печінковій кольках), різке зниження артеріального тиску (шок, колапс, непритомність, асфіксія, агонія);

– токсичним впливом на центральну нервову систему, що супроводжується значним підвищенням температури тіла («гарячий піт» при туберкульозі, сепсисі, генералізованій гнійно-септичній патології, пневмонії, малярії, зворотному тифі, ексудативному плевриті, ревматоїдному артриті, бруцельозі, грипі, правці);

– порушенням обмінних процесів (тиреотоксикоз, гіпоглікемічні стани, гіперінсулінізм, феохромоцитома);

– захворюваннями крові (лімфогранулематоз, лейкози).

В останніх трьох випадках гіпергідроз є захисно-компенсаторною реакцією, що захищає організм від перегріву.

Локальна пітливість (hidrohydrosis locate), а саме долоней, пахвових западин і підошов є частим симптомом неврозів, істерії, вегетосудинної дистонії.