Дослідження лімфатичних вузлів

Цитологічний| метод. Для отримання клітинного субстрату лімфатичного вузла проводять його пункцію за допомогою голки, надітої на шприц об’ємом 10 мм. З вмісту, одержаного шляхом аспірації, готують мазки на звичайних стеклах, фарбують по методу Романовського-Гімзе і досліджують під мікроскопом під малим і імерсійним| збільшенням. Нормальна цитограма лімфатичного вузла представлена клітинами лімфатичного ряду (лімфоцити – 30-35 %, пролімфоцити| – 60-65 %, лімфобласти – 0,5-1 %) і клітинами ретикулярної строми – 2-5 %.

Діагностичне значення пункції лімфатичних вузлів полягає в можливості диференціації патологічних процесів, що протікають з лімфопластичним синдромом – інфекційного мононуклеозу, туберкульозу, лімфогранулематозу, ретікулосаркоматозу, лімфосаркоматозу, лейкозу.

Гістологічний метод. Матеріал для гістологічного дослідження – біоптат одержують шляхом хірургічного посічення лімфатичного вузла. В нормі лімфатичний вузол характеризується чітким розташуванням фолікулів, що йдуть в мозкову частку, яка представлена синусами і рихлою ретикулярною тканиною. При патології виявляються зміни структури лімфатичних вузлів, що проявляються гіперплазією фолікулів при лімфолейкозі або зменшенні їх кількості, а також появі патологічних клітин. Можливо проростання капсули, що служить ознакою злоякісного новоутворення при метастазах і ретікулолімфосаркомах.

Дослідження селезінки

Селезінка – це орган, який виконує ряд важливих функцій в організмі і є найбільш тонким “фільтром” крові; будучи найбільшим конгломератом ретікуло-ендотеліальної| тканини, селезінка бере участь в кровотворенні, кроворуйнуванні. Селезінка є найбільшим лімфатичним вузлом нашого організму, бере участь в його захисті, звільняє кров від мікроорганізмів, антигенних частинок, імунних комплексів, відповідає за ранню імунну відповідь.

Цитологічний| метод. Найбільш важливим способом дослідження селезінки є цитологічний метод, який має диференціально-діагностичне значення при спленомегалії, в основі якої можуть лежати різні процеси: портальна гіпертензія, хронічні гепатити і цироз печінки, захворювання системи крові, пухлини селезінки.

Матеріал для цитологічного дослідження одержують шляхом пункції селезінки при дотриманні асептики і антисептики за допомогою голки, надітої на шприц об’ємом 2-5 мм, в положенні хворого лежачи. При невеликому збільшенні селезінки пункція проводиться в дев'ятому-десятому міжребір,ї, при значному збільшенні – через черевну стінку. Одержаний пунктат селезінки фарбують за Романовським-Гімзе, вивчають під малим і імерсійним збільшенням мікроскопу. Нормальна цитограма пунктата селезінки представлена в таблиці 6.14.

Таблиця 6.14

Спленограма здорових людей

Тип клітин	Вміст, %
Ретикулярні клітини (+макрофаги і тучні клітини) Лімфобласти Пролімфоцити Лімфоцити Плазматичні клітини Нормобласти Промієлоцити Мієлоцити Метамієлоцити Паличкоядерні нейтрофіли Сегментоядерні нейтрофіли Еозинофіли зрілі Базофіли зрілі Моноцити Мегакаріоцити	0,5-1,8 0-0,2 1,0-10,5 57,0-84,5 0-0,3 0,1-0,2 0-0,1 0,05-0,2 0,05-0,1 1,0-7,0 8,0-25,0 0,2-1,5 0,1-1,1 1,2-2,4 0

Основну масу спленограми складають лімфоцити – 60-80 %, потім ретикулярні клітини, рідко зустрічаються мієлоїдні елементи (0,2-0,3 %). Клітинний склад селезінки суттєво змінюється при системних захворюваннях крові, В зв'язку з чим цитологічний метод сприяє діагностиці хронічного мієлолейкозу і гострого лейкозу, лімфогранулематозу, ретікуло- і лімфосаркоми. Велике значення має вивчення спленограми для діагностики лімфогранулематозу по виявленню в пунктаті| селезінки гігантських клітин Березовського-Штернберга і еозинофілів.

При ретикулосаркомі у великій кількості визначаються клітини великого розміру ретикулярної природи з ознаками анаплазії|.

Радіоізотопні методи. Дослідження радіоактивним залізом проводиться при підозрі на захворювання, яким властивий селезінковий еритропоез. Принцип методу заснований на тому, що радіоактивне залізо, введене в кров'яне русло, поглинається кістковим мозком, і в невеликій кількості селезінкою. При розвитку захворювань, що характеризуються мієлоїдною метаплазією селезінки (мієлофіброз, еритремія), активне залізо поглинається не тільки кістковим мозком, але і в значній мірі селезінкою, що можна зареєструвати по рівню випромінювань за допомогою вимірювань відповідною радіометричною апаратурою. Сканування селезінки здійснюється на установці після попереднього внутрішньовенного введення еритроцитів хворого, мічених радіоактивним колоїдним золотом. За допомогою цього методу можна зробити висновок про розміри, форму, структуру селезінки.

Цитохімічні методи. В гематологічній практиці для диференціальної діагностики різних форм гострого лейкозу необхідна верифікація бластних клітин. Морфологічне вивчення клітин В ряді випадків виявляється недостатнім, тому для їх ідентифікації використовують цитохімічні методи. Одержана додаткова інформація має суттєве| значення для розмежування варіантів гострого лейкозу. Для цитохімічної характеристики використовують такі показники:

– активність мієлопероксидази, яка є ферментом, що каталізує реакції окислення хімічних реакцій за рахунок кисню перекису. Позитивна реакція характерна для клітин мієлоїдного ряду, починаючи з деяких мієлобластів. Лімфоцити дають негативну реакцію, що є підставою для розмежування гострого лімфобластного і мієлобластного лейкозу, оскільки пероксидаза є маркером мієлоїдного ряду;

– вміст ліпідів виявляють в нормі в гранулах гранулоцитів і в ряді випадків – в моноцитах. Позитивна реакція на ліпіди виявляється при гострому мієлобластному лейкозі, негативна – при лімфобластному лейкозі;

– вміст глікогену визначається PAS-реакцією, має значення для підтвердження лімфолейкозу, при якому він виявляється в лейкозних клітинах у вигляді великих гранул. При гострому мієлобластному лейкозі PAS-позитивний матеріал в гранулах лейкоцитах або не міститься, або зменшений, або розподілений дифузно у вигляді дрібних гранул;

– активність неспецифічної естерази неоднакова в лейкоцитах різного ступеня диференціації, максимальна активність виявляється в незрілих гранулоцитах і моноцитах. Виражена позитивна реакція на неспецифічну естеразу визначається при гострому монобластному лейкозі, в меншій мірі – при гострому мієлобластному лейкозі. Промієлоцитарний варіант характеризується також високою активністю цього ферменту. Слабо позитивна або негативна реакція характерна для гострого лімфобластного лейкозу;

– хлорацетатестераза відноситься до неспецифічних естеразам і разом з реакцією на мієлопероксидазу є біохімічним маркером клітин нейтрофільного ряду. Активність цього ферменту висока в клітинах мієлоїдного ряду, тому реакція використовується для диференціації гострого мієлобластного лейкозу;

– кисла фосфатаза локалізується в лізосомах клітин крові, максимально в нейтрофільних мієлоцитах, розщеплюючи монофосфорні сполуки. Активність кислої фосфатази значно підвищується при гострому монобластному і гострому мієлобластному лейкозі.