- •Харків 2010
- •Розділ 1 Введення в клініку внутрішніх хвороб
- •1.1. Роль і місце пропедевтики внутрішньої медицини серед клінічних дисциплін терапевтичного профілю
- •Історія становлення пропедевтики внутрішньої медицини
- •Мудров Матвій Якович
- •Захар'їн Григорій Антонович
- •Б откін Сергій Петрович
- •О строумов Олексій Олександрович
- •О бразцов Василь Парменович
- •К урлов Михайло Георгійович
- •Яновський Феофіл Гавриїлович
- •Кончаловський Максим Петрович
- •Ланг Георгій Федорович
- •Стражеско Микола Дмитрович
- •Шкляр Борис Соломонович
- •М'ясников Олександр Леонідович
- •Г убергРиЦ Марк Мойсійович
- •Малая Любов Трохимівна
- •Методи обстеження хворого
- •Загальноклінічні методи обстеження при внутрішніх хворобах
- •Характеристика перкуторних звуків
- •Класифікація перкусії
- •1.3. Суб’єктивне дослідження хворого
- •1.3.1 Розпит хворого
- •1.3.2. Схема історії хвороби
- •IV. Розпит по органам і системам
- •V. Анамнез захворювання
- •Органи кровообігу
- •Органи травлення
- •VIII. План обстеження хворого
- •IX. Результати додаткових досліджень
- •X. Обґрунтування клінічного діагнозу.
- •XI. План лікування.
- •Контрольні питання
- •1.4. Об’єктивне дослідження хворого. Загальний огляд
- •Топографічна анатомія поверхні тіла людини
- •1.4.1. Оцінка загального стану хворого
- •1.4.3. Положення хворого
- •1.4.4. Постава
- •1.4.5. Хода
- •1.3.6. Обличчя хворого
- •Діагностичне значення обличчя хворого
- •1.4.7. Статура
- •1.4.8. Конституціональний тип
- •1.4.9. Шкірні покриви
- •Шкірні елементи
- •Тургор і еластичність шкіри
- •Вологість шкіри
- •Деривати шкіри
- •Набряки
- •1.3.10. Підшкірно-жирова клітковина.
- •1.3.11. Лімфатична система
- •1.3.12. М'язова система
- •1.3.13. Опорно-рухова система.
- •1.5. Огляд окремих частин тіла.
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Розділ 2 методи дослідження бронхо-легеневої системи Анатомо-фізіологічні особливості дихальної системи
- •Анатомія органів дихання
- •Фізіологія дихання
- •2.1 .Розпит хворого
- •Клінічна семіотика кашлю
- •Диференціальна діагностика болю у грудній клітці і його семіологічне значення
- •2.2. Фізикальні методи дослідження
- •2.2.1. Загальний огляд
- •Вимушене положення хворого
- •2.2.2. Огляд грудної клітки
- •Статичний огляд
- •Динамічний огляд
- •2.2.3. Пальпація грудної клітки
- •Контрольні питання
- •2.2.4. Перкусія легенів
- •Особливості перкуторних звуків при патології органів дихання
- •Топографічна перкусія легенів
- •Методика проведення топографічної перкусії:
- •Контрольні питання
- •2.2.5. Аускультація легенів
- •Зміна основних дихальних шумів
- •Зміна везикулярного дихання
- •Побічні дихальні шуми
- •Контрольні питання
- •2.3. Лабораторні методи дослідження
- •Патологічні елементи та включення в мокротинні
- •Морфологічні елементи мокротиння
- •Патологічні комплекси і включення
- •Дослідження промивних вод і плевральної рідини.
- •2.4. Інструментальні методи дослідження
- •Легеневі об’єми
- •Показники вентиляції легенів
- •Показники бронхіальної прохідності
- •Додаткові інструментальні методи діагностики
- •Неінвазивні методи дослідження
- •Інвазивні методи дослідження
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Розділ 3 методи дослідження серцево-судинної системи анатомія, фізіологія Серцево-судинної системи
- •3.1. Розпит хворого
- •3.2. Фізикальні методи дослідження
- •3.2.1. Загальний огляд
- •3.2.2. Огляд передсерцевої ділянки
- •3.2.3. Пальпація передсерцевої ділянки
- •КонтролЬні питання
- •3.2.4. Перкусія серця
- •Контрольні питання
- •3.2.5. Аускультація серця
- •Посилення гучностi першого тону
- •Послаблення гучностi першого тону текс
- •Рiзна гучнiсть першого тону
- •Акцент другого тону над аортою
- •Послаблення гучностi другого тону над аортою
- •Акцент другого тону над легеневою артерією
- •Послаблення гучностi другого тону над легеневою артерією
- •Зменшення гучностi першого тону
- •Зміна кількості тонів серця
- •I другого (б) тонiв серця.
- •Серцеві ритми, обумовлені появою додаткових тонів
- •Серцеві шуми
- •Диференційно-діагностична характеристика внутрішнь серцевих органічних шумів
- •Місце найкращого вислуховування внутрішньосерцевих шумів
- •Проведення внутрішньосерцевих шумів
- •Особливості внутрішньосерцевих шумів
- •Діагностика вад серця при наявності декількох внутрішньосерцевих шумів
- •Функціональні шуми при аускультації серця
- •Контрольні питання
- •3.2.6. Дослідження периферичних судин
- •Загальний огляд
- •Огляд судин
- •Пальпація судин
- •Аускультація судин
- •3.2.7. Вимірювання Дослідження артеріального тиску
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Функціональні особливості провідної системи:
- •Особливості біоелектричних явищ у міокарді
- •Принцип реєстрації екг
- •Відведення по Небу
- •Техніка реєстрації екг
- •Електрофізіологічні механізми формування електрокардіограми
- •План аналізу електрокардіограми
- •Методика аналізу електрокардіограми
- •Алгоритм електрокардіографічної діагностики
- •Синусовий: зубець р – постійної форми, амплітуди, тривалості, полярності, розташовується перед кожним комплексом qrs. Несинусовий:
- •Аналіз зубців і інтервалів у нормі та патології
- •Електрокардіограма при гіпертрофії різних відділів міокарда Гіпертрофія правого передсердя
- •Гіпертрофія лівого передсердя
- •Гіпертрофія обох передсердь
- •Диференціальна діагностика гіпертрофій лівого і правого передсердь
- •Гіпертрофія правого шлуночка
- •Гіпертрофія лівого шлуночка
- •Гіпертрофія обох шлуночків
- •Електрокардіограма при ішемічній хворобі серця Електрокардіограма при різних стадіях ушкодження міокарду і стадія – ішемія
- •Загальні ознаки інфаркту міокарда
- •Локалізація інфаркту міокарда
- •Електрокардіограма при аневризмі серця
- •Електрокардіограма при стенокардії
- •Аритмії серця Класифікація аритмій серця
- •Порушення автоматизму синусового вузла (номотопні аритмії)
- •Підвищення автоматизму ектопічних водіїв ритму
- •Ектопічні (гетеротопні) аритмії, викликані підвищенням збудливості міокарду
- •Порушення провідності
- •Синдроми передчасного збудження шлуночків
- •Ехокардіографічне дослідження
- •Метод ехокардіографічного обстеження
- •Основні розрахункові показники ехокардіограми (м-режим)
- •Діагностичні можливості ехокардіографії
- •Критерії ЕхоКг-діагностики різних захворювань Набуті вади серця
- •1. Мітральна недостатність
- •2. Мітральний стеноз
- •3. Аортальна недостатність
- •4. Аортальний стеноз
- •5. Недостатність Тристулкова
- •6. Тристулковий стеноз
- •7. Недостатність клапану легеневої артерії
- •8. Стеноз устя легеневої артерії.
- •Ішемічна хвороба серця (іхс)
- •Інфаркт міокарду
- •Дилятаційна кардіоміопатія
- •Гіпертрофічна кардіоміопатія
- •Пролапс мітрального клапана
- •Рухома міксома (тромб) лівого передсердя
- •Ексудативний перикардит
- •Констриктивний перикардит
- •Легенева гіпертензія
- •Артеріальна гіпертензія
- •Допплер-ехокардіографія
- •Катетеризація серця
- •Ангіокардіографія
- •Коронарографія
- •Радіонуклідні методи дослідження
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •22. Визначення швидкісних параметрів клапанного апарата серця і міокарду дозволяє вивчити метод:
- •23. Для визначення і і іі тонів при реєстрації фонокардіограми необхідно:
- •24. При визначенні на ехокардіограмі зменшення просвіту правого і лівого шлуночка, зниження швидкості раннього діастолічного спадіння передньої мітральної стулки ми діагностуємо:
- •РОзділ 4 методи дослідження системи травлення Анатомо-фізіологічні особливості шлунково-кишкового тракту
- •4.1. Розпит хворого
- •Класифікація абдомінальних болів
- •Блювота
- •Симптоматика кровотечі з різних відділів травного тракту.
- •Причини закрепів
- •4.2. Фізікальні методи дослідження
- •4.2.1. Загальний огляд
- •Обличчя хворого
- •Огляд порожнини рота
- •4.2.2. Огляд живота
- •4.2.3. Пальпація живота
- •Поверхнева пальпація живота
- •Глибока пальпація живота
- •4.2.4. Перкусія живота
- •4.2.5.Аускультація живота
- •4.3. Лабораторні методи дослідження
- •Дослідження шлункового вмісту
- •Дослідження молочної кислоти
- •Внутрішньошлункова рН-метрія
- •Клінічний аналіз калу
- •Макроскопічне дослідження
- •Хімічне дослідження
- •Мікроскопічне дослідження
- •Дослідження калу на найпростіші і гельмінти
- •Біохімічне дослідження
- •4.4. Інструментальні методи дослідження Ендоскопічний метод дослідження шлунка і дванадцятипалої кишки
- •Ультразвукове дослідження підшлункової залози
- •Рентгенологічне дослідження
- •Контрольні питання
- •Анатомо-фізіологічні особливості гепатобіліарної системи
- •Фізіологія гепатобіліарної системи
- •4.5. Розпит хворого
- •Особливості анамнезу:
- •4.6. Фізікальні методи дослідження
- •4.6.1. Загальний огляд
- •4.6.2. Перкусія печінки
- •4.6.3. Пальпація печінки
- •Характеристика печінки:
- •4.6.4. Перкусія селезінки
- •4.6.5. Пальпація селезінки (за методом Образцова-Стражеска)
- •4.6.6. Пальпація жовчного міхура
- •4.7. Лабораторні методи дослідження
- •Біохімічне дослідження крові
- •Протромбіновий індекс
- •Тимолова проба
- •Визначення загального холестерину
- •Визначення β-ліпопротеїдів
- •Визначення білірубіну в сироватці крові
- •Жовчні пігменти в сечі
- •Визначення ферментів
- •Дуоденальне зондування
- •Фізичні властивості жовчі
- •Мікроскопічне дослідження жовчі
- •Біохімічне дослідження жовчі
- •4.8. Інструментальні методи дослідження
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Розділ 5 Методи дослідження нирок і сечовивідної системи
- •Функції нирок. Виділяють такі функції нирок:
- •5.1. Розпит хворого
- •5.2. Фізикальні методи дослідження
- •5.2.1. Зовнішній огляд
- •5.2.2. Пальпація нирок
- •5.2.3. Пальпація сечового міхура
- •5.2.4. Перкусія сечового міхура
- •5.3. Лабораторні методи дослідження Клінічний аналіз сечі
- •Клінічне значення ниркової протеїнурії
- •Мікроскопічне дослідження сечового осаду
- •Елементи організованого осаду сечі
- •Плаский епітелій.
- •Додаткові елементи організованого осаду сечі
- •Елементи неорганізованого осаду сечі
- •Елементи осаду сечі, які рідко зустрічаються
- •Спеціальні методи дослідження осаду сечі
- •Клінічний аналіз крові
- •5.4. Інструментальні методи дослідження
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Розділ 6 Методи дослідження Системи крові
- •Органи кровотворення
- •Морфологія і фізіологія клітин периферичної крові
- •Формені елементи крові
- •6.1. Розпит хворого
- •Обличчя хворого:
- •Об'єктивне дослідження внутрішніх органів і систем
- •6.3. Лабораторні методи дослідження
- •Еритроцити і гемоглобін
- •Дослідження кісткового мозку
- •Дослідження лімфатичних вузлів
- •Дослідження селезінки
- •Іммуноферментні методи дослідження гемопоетичних клітин
- •Цитогенетичні методи
- •Методи дослідження патогенезу анемій
- •6.4. Інструментальні методи дослідження
- •Контрольні питання
- •Тест-контроль
- •Відповіді на тест-контроль
- •Бібліографія
Морфологія і фізіологія клітин периферичної крові
Кров складається з рідкої частини – плазми крові і зважених у ній клітинних (формених) елементів.
Основними функціями крові є:
дихальна функція – транспорт кисню з легенів до тканин і вуглекислоти від тканин до легенів;
трофічна функція – доставка до клітин організму живильних речовин – гормонів, вітамінів, амінокислот, глюкози, жирів;
захисна функція – забезпечення гуморального і клітинного імунітету; екскреторна функція – перенос кінцевих продуктів обміну речовин (сечовини, сечової кислоти, креатиніну) у видільні органи;
гомеостатична функція – підтримка стану внутрішнього середовища організму;
регуляторна функція – транспорт біологічно активних речовин (гормонів, медіаторів), що здійснюють регуляцію діяльності клітин;
терморегуляторна функція забезпечується завдяки властивостям крові теплопровідності і теплоємності, за допомогою яких прохолоджуються енергоємні органи і зігріваються органи, що втрачають тепло.
Формені елементи крові
Еритроцити (червоні кров'яні тільця) утворяться в кровотворних органах, в кров надходять у вигляді ретікулоцитів (перехідна форма від ядерних до без'ядерних еритроцитів) і через 1-3 дня втрачають ядро, рибосоми, мітохондрії і перетворюються в зрілі без'ядерні еритроцити.
Еритроцити в струмі крові звичайно мають форму двоввігнутих дисків і називаються дискоцитами. Діаметр еритроцитів у людини коливається від 7,0 до 7,5 мкм, товщина в крайовій зоні – 1,9-2,5 мкм, в центрі – 1 мкм. Поверхня окремого еритроцита в людини дорівнює 125 мкм2, а об’єм 90 мкм3. Загальна поверхня еритроцитів, що циркулюють у крові, складає 3500-3700 м2 при середній кількості крові 5,5 л. Тривалість життя еритроцитів складає близько 120 днів, для підтримки постійної їхньої кількості потрібно щоденне відновлення 1/120 їхньої частини. У селезінці, печінці, у меншому ступені – у кістковому мозку, щодня руйнується близько 200 млн. еритроцитів.
Основні функції:
транспортують кисень за допомогою гемоглобіну від легенів до тканин і вуглекислоти з тканин до легенів;
виконують роль "буфера" в регуляції кислотно-лужної рівноваги;
беруть участь в регуляції іонної рівноваги плазми (через те, що оболонка еритроцитів проникна для аніонів і непроникна для катіонів і гемоглобіну);
адсорбують на собі амінокислоти і ліпіди;
адсорбують токсини й антитіла;
беруть участь в ферментативних процесах;
беруть участь в пігментному обміні;
визначають групу і резус-фактор крові.
Ретікулоцити – це молоді форми еритроцитів, що містять компоненти, що при суправітальному забарвленні виявляються в цитоплазмі у вигляді зернисто-сітчастих структур. За даними електронно-мікроскопічного дослідження, ці структури являють собою останки органел, що містять рібосомальну РНК.
За розміром ретікулоцити трохи більше за нормоцити (9-11 мкм).
Основні функції:
в ретікулоцитах в незначному ступені здійснюється синтез білка (глобіну), гема, пуринів, пирідиннуклеотидів, фосфатидів, ліпідів;
ретікулоцити – показники активності кісткового мозку, що відновлює популяцію еритроцитів, тому підвищена кількість молодих форм свідчить про компенсаторну реакцію після гострої крововтрати, гострого гемолітичного кризу.
Лейкоцити (білі кров'яні клітини) являють собою гетерогенну групу клітин крові, що розрізняються за цитоморфологічними ознаками і біологічною роллю. Всі лейкоцити підрозділяються на дві великі групи: зернисті лейкоцити або гранулоцити, що характеризуються наявністю в цитоплазмі специфічної зернистості і сегментованих ядер, і незернисті лейкоцити або агранулоцити, що відрізняються відсутністю специфічної зернистості в цитоплазмі і несегментованими ядрами.
Гранулоцити – клітини, в цитоплазмі яких виявляється зернистість, специфічна для визначених видів клітин.
В залежності від здатності зернистості в лейкоцитах забарвлюватися кислими, основними барвниками в групі гранулоцитів виділяють нейтрофіли, еозинофіли і базофіли.
Нейтрофільна зернистість – рожево-фіолетова, пилоподібна, рясна, нерівномірна, характерна для нейтрофілів; еозинофільна зернистість – цегляно-рожевого або буро-синього кольору, однорідна, у великій кількості, займає всю цитоплазму, характерна для еозинофілів; базофільна зернистість – фіолетового або чорного кольору, неоднорідна, в невеликій кількості, розташовується на ядрі і цитоплазмі, характерна для базофілів.
Нейтрофіли в периферичній крові визначаються у вигляді сегментоядерних форм, що мають ядра, які складаються з 2-3 і більш часточок, і паличкоядерних форм, що мають ядра у вигляді вигнутої палички (підкови, букви S). 60 % нейтрофілів знаходиться в кістковому мозку, 40 % – в легенях, печінці, селезінці, шлунково-кишковому тракті, м'язах, нирках, 1 % – в периферичній крові.
Тривалість життя нейтрофілів 4-5 днів. Мігруючи в тканині, назад в судинне русло нейтрофіли не повертаються, тобто тканинна фаза є для них завершальною.
Стимуляторами гранулопоезу і мобілізації їх з депо є: бактеріальна інфекція, АКТГ, гідрокортизон, пірогенал, деякі вакцини, ультрафіолетове опромінення, метаболіти ракової пухлини.
Основні функції: бактерицидна, противірусна, дезінтоксикаційна, протикандидозна обумовлені фагоцитарною активністю нейтрофілів і великою кількістю гідролітичних і інших ферментів; беруть участь в запальних процесах завдяки біологічно активним речовинам (ензимної і неензимної природи); ведуча роль в утворенні активних ендогенних пірогенів і формуванні лихоманки; беруть участь в життєдіяльності сполучної тканини; в фібринолізі; мають тромбопластичну активність.
Еозинофіли – більш великі клітини, ніж нейтрофіли, діаметр складає 12-14 мкм, в цитоплазмі містяться специфічні оксифільні гранули, в яких знаходяться гідролітичні ферменти. Ядра еозинофілів мають в своєму складі гетерохроматин. Еозинофіли після дозрівання в кістковому мозку знаходяться в кров'яному руслі менше одного дня. Вони можуть мігрувати з кров'яного русла в тканині в напрямку до джерела подразнення, де їхня тривалість життя складає 8-12 днів.
Основні функції:
беруть участь в захисних реакціях організму на чужорідний білок;
беруть участь в реакції гіперчутливості миттєвого типу, інактивують гістамін за допомогою ферменту гістамінази;
беруть участь в реакції гіперчутливості уповільненого типу (Т-клітини-пам'яті еозинофіли моноцити преплазмоцити);
здатні до фагоцитозу, однак, їхня бактерицидна активність мінімальна.
Базофіли мають діаметр близько 11-12 мкм. Цитоплазма базофілів містить великі, округлі або полігональні базофільні гранули, в яких знаходяться гепарин, гістамін, серотонін, пероксидаза, кисла фосфатаза. Ядра базофілів часточкові або сферичні. Тривалість життя базофілів 8-12 днів, час циркуляції в периферичній крові кілька годин. Базофіли містять на своїй поверхні спеціальні рецептори для антитіл класу імуноглобулін Е.
Основні функції:
беруть участь в регуляції процесів згортання крові і проникності судин, виділяючи гепарин і гістамін;
беруть участь в імунологічних реакціях організму, приєднуючи імуноглобулін Е, регулюють комплекс антиген-антитіло;
беруть участь в реакціях гіперчутливості миттєвого та уповільненого типів.
Агранулоцити представлені лімфоцитами і моноцитами.
Лімфоцити характеризуються наявністю інтенсивно забарвленого ядра округлої або бібчастої форми і невеликого обідка базофільної цитоплазми. Діаметр лімфоцитів варіює від 4,5 до 10 мкм.
В залежності від диференціювання і участі в захисних реакціях розрізняють два основних види лейкоцитів – Т- і В-лімфоцити. Розмежування Т- і В-лімфоцитів проводиться за допомогою імунологічних методів дослідження, що дозволяють ідентифікувати різні класи і субкласи лімфоцитів на підставі виявлення клітинних рецепторів. Важливими маркерами В-лімфоцитів є зв'язані з поверхневою мембраною молекули імуноглобулінів, що виконують функцію рецепторів при розпізнаванні антигенів. Іншим маркером В-лімфоцитів служать рецептори для комплементу (В3). В мембранах лімфоцитів виявлені також лейкоцитарні антигени гістосумісності (HLA-антигени).
Тимусзалежні лімфоцити (Т-лімфоцити) утворюються зі стовбурових клітин кісткового мозку в тимусі, забезпечують реакції клітинного імунітету і регуляцію гуморального імунітету. В популяції Т-лімфоцитів за допомогою імунологічних методик виділені дві основні групи лімфоцитів: 1) цитотоксичні Т-лімфоцити (кілери), є ефекторними клітинами клітинного імунітету, вбивають чужі і власні змінені клітки; 2) Т-лімфоцити, що регулюють В-лімфоцити, серед яких розрізняють Т-хелпери (помічники), що мають здатність специфічно розпізнавати антиген і підсилювати утворення антитіл, і Т-супресори (пригнічуючі), що пригнічують здатність В-лімфоцитів брати участь у виробленні антитіл.
В-лімфоцити утворюються зі стовбурових клітин кісткового мозку. Їхня головна функція – забезпечення гуморального імунітету завдяки виробленню гуморальних медіаторів (лімфокінів), що стимулюють гістамінстимулюючий фактор і проникність судинної стінки, а також мають противірусну і протипухлинну активність (лімфотоксин, інтерферон).
Ефекторні клітини, що утворюються з В-лімфоцитів – плазмоцити виробляють особливі захисні білки – імуноглобуліни (IgМ, IgА, IgЕ, IgІ, IgG); забезпечують імунну пам'ять; самостійно беруть участь в гуморальній відповіді (реагуючи із самою молекулою антигену, а частина входить в комплекс Т-хелперів).
При первинному контакті з антигеном протягом 2-4 днів виробляються В-лімфоцитами Ig М (формується первинна імунна відповідь і імунна пам'ять), з 4-7 дня починають вироблятися Ig G і наприкінці – IgА; при повторній зустрічі з антигеном формується вторинна імунна відповідь з виробленням Ig G.
Розрізняють лімфоцити: короткоживучі (3-4 дня) – 30 % в крові, В-лімфоцити і Т-супресори; довгоживучі (170 днів) – 70 % в крові, Т-лімфоцити. При хронічних лейкозах тривалість життя лімфоцитів від 3 місяців до 3-10 років. В периферичній крові: 25-30 % В-лімфоцитів, 60 % Т-лімфоцитів і 10 % – "нульові-клітини" лімфоцити, попередники Т- і В-лімфоцитів.
Основна функція лімфоцитів – забезпечення специфічного імунітету.
В-лімфоцити беруть участь в антитілоутворенні (в гуморальному імунітеті).
Т-лімфоцити беруть участь в клітинному імунітеті: трофічна (репаративна) функція на місці тканинної деструкції і запалення. Т-лімфоцити забезпечують: а) розпізнавання чужорідних антигенів; б) відторгнення чужих кліток (реакція відторгнення); в) відторгнення власних модифікованих клітин під впливом вірусів і мікробів; г) забезпечують клітинну пам'ять.
Моноцити – великі клітки крові, розмір їх досягає 18-20 мкм. Ядра моноцитів – бібчасті, часточкові, підковоподібні, в цитоплазмі містяться дрібні азурофільні зерна. Моноцити в нормі виявляються в крові, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, селезінці, печінці. Одна чверть всіх моноцитів крові складає циркулюючий пул, при переході в тканини моноцити перетворюються в макрофаги.
Основні функції:
здійснюють фагоцитоз чужорідних часток, макромолекул, колагену, кліток крові і гемоглобіну, виконуючи в організмі роль “сміттярів”;
будучи центральною клітинною ланкою хронічного запалення здійснюють:
фагоцитоз збудника, імунних комплексів, продуктів клітинного розпаду;
виділення біологічно активних речовин (простагландинів), ферментів (пероксидази, кислих гідролаз);
взаємодія з плазмовими (згортаючою, фібрінолітичною і кініновою системами) і тканинними факторами;
утворення активних пірогенів;
виділення інгібіторів запалення;
беруть участь в реалізації імунної відповіді.
Хвороби системи крові, окрім характерних змін в крові і кровотворних органах, супроводжуються окрім загальних ознак, що виявляються звичайними клінічними методами дослідження (розпитування, огляд, пальпація, перкусія, аускультація).
Розпит: розпит по системах, анамнез захворювання і життя.
Огляд: звернути увагу на шкіру і видимі слизові порожнини рота і зіву; різні аномалії розвитку (баштовий череп, “готичне” піднебення, мочки вух, що приросли); стан лімфатичних вузлів; форму грудної клітки, живота.
Пальпація: лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, кіст.
Перкусія: печінки, селезінки, легенів, виявлення рідини в плевральній порожнині різного ґенезу; перкусія, поколочування кісток, особливо пласких.
Аускультація: серця, судин, рідше ділянки селезінки (периспленічний шум тертя над селезінкою).
Скарги хворого з захворюваннями кровотворних органів можуть бути дуже різноманітними. Часто змолоду зводяться до загальноклінічного: слабість, стомлюваність, головний біль, запаморочення, непритомні стани, задишка, серцебиття.
В деяких випадках скарги специфічні і є характерними і своєрідними ознаками ряду захворювань:
рясна кровотеча з носа, ясен, шлунково-кишкового тракту, легенів; поява синців на шкірі (хвороба Верльгофа, гострий лейкоз, геморагічні діатези, агранулоцитоз);
некротична ангіна з явищами кровоточивості з ясен (гострий лейкоз, агранулоцитоз);
болісна шкірна сверблячка, лихоманка, рясний піт, збільшення лімфатичних вузлів (лімфогранулематоз);
почуття печіння на кінчику і по краях язика (ранній симптом В12-дефіцитної анемії);
зміна смаку "ріса chlorotica" – пристрасть до крейди, глини, вугілля в сполученні з дисфагією і печінням в роті (рання ознака залізодефіцитної анемії);
оніміння пальців, підвищена мерзлякуватість, відчуття "повзання мурашок", головні болі, запаморочення, шум у вухах, мерехтіння "мушок" перед очима, зниження слуху (хронічна анемія);
біль в кінцівках, головний біль за типом мігрені, запаморочення, сонливість, парестезії (еритремія);
"корінцеві болі" за типом міжреберної невралгії, ішіасу; (лімфогранулематоз і інші лейкози, що супроводжуються збільшенням лімфатичних вузлів);
біль в горлі і порушення ковтання (гострий лейкоз, агранулоцитоз, інфекційний мононуклеоз);
приапізм – хвороблива тривала ерекція за рахунок тромбозу печеристих тіл (гострий лейкоз).
Загальне самопочуття:
Загальна слабість, стомлюваність, зниження працездатності (анемії, лейкози, хвороба Верльгофа).
Підвищення температури (діагностичне значення має тип лихоманки).
Пітливість – холодний піт (лімфогранулематоз, агранулоцитоз, гострий лейкоз, хронічний лімфолейкоз, анемії).
Зміна маси тіла (частіше схуднення, кахексія) – спостерігається при лімфогранулематозі, гострих і хронічних лейкозах, анеміях.
Шкірна сверблячка (лімфогранулематоз, хронічний лімфолейкоз, еритремія).