22. Визначення швидкісних параметрів клапанного апарата серця і міокарду дозволяє вивчити метод:
А. Фонокардіографії
B. Реовазографії
C. Електрокардіографії
D Ультразвукової діагностики
E. Доплерографії
23. Для визначення і і іі тонів при реєстрації фонокардіограми необхідно:
A. Проводити синхронний запис електрокардіограми
B. Проводити синхронний запис реовазограми
C. Проводити синхронний запис флебограми
D. Проводити синхронну аускультацію серця
E. Нічого додатково не робити
24. При визначенні на ехокардіограмі зменшення просвіту правого і лівого шлуночка, зниження швидкості раннього діастолічного спадіння передньої мітральної стулки ми діагностуємо:
A. Недостатність мітрального клапана
B. Стеноз устя аорти
C. Мітральний стеноз
D. Недостатність клапанів аорти
E. Тампонаду серця
РОзділ 4 методи дослідження системи травлення Анатомо-фізіологічні особливості шлунково-кишкового тракту
Травлення – сукупність складних процесів механічної і хімічної обробки їжі, її усмоктування і засвоєння, що забезпечують організм джерелом енергії та будівельним матеріалом, необхідним для його життєдіяльності. В основі механічної обробки їжі лежать фізичні процеси її подрібнення, набрякання, розчинення та формування харчової грудки, придатної для ковтання і подальших хімічних перетворень. В основі хімічної обробки їжі – процеси ферментативного розщеплення білків, жирів і вуглеводів до кінцевих продуктів (білків до амінокислот, жирів до гліцерину і жирних кислот, вуглеводів до моносахаридів), з яких після усмоктування в тканинах організму синтезуються органічні речовини, специфічні даному організму. Крім білків, жирів і вуглеводів важливу роль у травленні людини відіграють органічні кислоти, вітаміни, мінеральні солі і вода.
Система органів (шлунково-кишкового тракту – рот, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник і травні залози – печінка, підшлункова залоза, слинні, шлункові, кишкові), що приймає участь у травленні, утворюють травну систему організму (рис. 113).
Рис.113 Схема травної системи
Шлунково-кишковий тракт представляє собою трубку довжиною приблизно 7-8 м, що по всій довжині утворюєь розширення – порожнини та звуження. Стінки травного каналу утворені трьома прошарками: зовнішній – сполучноканинний прошарок, що відокремлює травну трубку від навколишніх органів і тканин, середній – м'язовою і внутрішній – утворений слизовою оболонкою.
Основні відділи шлунково-кишкового тракту: ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник.
Ротова порожнина – початкова частина травного каналу, обмежена попереду – губами, що замикають ротову порожнину; позаду перехід ротової порожнина в глотку обмежений зевом. У ротовій порожнині дорослої людини розташовані 32 зуба, 3 пари слинних залоз (привушні, під'язичні і підщелепні) і язик – м'язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, котра утворює численні сосочки зі смаковими рецепторами (на кінчику язика – рецептори, що сприймають солодкий смак, на корені – гіркий, на бічних поверхнях – кислий і солоний). Рецепторний апарат слизової оболонки ротової порожнини, крім смакових рецепторів, представлений тактильними, температурними та больовими рецепторами. На межі переходу ротової порожнини в глотку, з боків зева, знаходяться скупчення лімфоїдної тканини – мигдалини, які виконують захисну роль у боротьбі з мікроорганізмами.
Основні функції ротової порожнини:
1) механічна обробка їжі (подрібнення, зволоження і формування харчової грудки);
2) хімічна обробка їжі (розщеплення вуглеводів під дією ферментів слини);
3) смакова, температурна, больова і тактильна рецепція;
4) приймає участь у звукоутворенні та формуванні членороздільної мови.
Глотка – м'язовий орган, що представляє собою м'язову трубку довжиною близько 15 см, яка з'єднує ротову порожнину зі стравоходом і носову порожнину з гортанню. В глотці травні шляхи перетинаються з дихальними шляхами. Звужена частина глотки на рівні шостого шийного хребця переходить у стравохід.
Стравохід – м'язова трубка довжиною 25-30 см, утворена у верхній третині поперечносмугастою мускулатурою, а далі – двома шарами гладкої мускулатури. Просвіт стравоходу має 3 фізіологічні звуження: верхнє – напочатку на рівні персневидного хряща, середнє – на рівні біфуркації трахеї і нижнє – на рівні переходу стравоходу через діафрагму. Більша частина стравоходу розташована в задньому середостінні і перебуває в тісному контакті із трахеєю, лівим бронхом, нисхідною частиною аорти, грудною лімфатичною протокою, блукаючим нервом. У нижній частині стравоходу добре розвинені анастомози між гілками верхньої полої і воротної венами, що має клінічне значення при утрудненні відтоку з воротної вени.
Основні функції глотки і стравоходу – рефлекторний акт ковтання та проведення харчової грудки з ротової порожнини в шлунок (рідка їжа протягом 1-2 сек, тверда – 6-9 сек).
Шлунок – мішкоподібне розширення травної труби, розташоване між стравоходом і дванадцятипалою кишкою в епігастральній ділянці, причому більша частина шлунка розташована левіше передньої серединної лінії.
У шлунку умовно виділяють кілька відділів, що мають різні анатомо-фізіологічні характеристики:
1. Кардіальний відділ (названий через анатомічну близькість із серцем) – місце впадання стравоходу в шлунок. М'язовий прошарок кардії утворює сфінктер, що перешкоджає зворотному руху їжі зі шлунка в стравохід.
2. Дно або склепіння шлунка – куполоподібне розширення розташоване вище горизонтальної лінії, котра проходить через кардіальний отвір. В ділянці дна накопичується повітря, що надходить у шлунок разом з харчовими масами. Слизова оболонка дна шлунка багата залозами, котрі секретують шлунковий сік, що містить велику кількість соляної кислоти.
3. Тіло шлунка – найбільш велика частина шлунка, розташована між склепінням і воротарем.
4. Воротар (пілорична частина) – кінцевий відділ шлунка, який переходе у дванадцятипалу кишку. В ньому виділяють: печеру воротаря, у якій накопичується частково переварена їжа, і канал воротаря зі сфінктером, по якому їжа зі шлунка надходить у тонкий кишечник.
Основні клітини слизової оболонки шлунка, що входять до складу шлункових залоз:
головні клітини – виділяють пепсиноген, попередник пепсину, основного ферменту, що переварює білки;
парієтальні (облягаючі) клітини – продуктують соляну кислоту і внутрішній фактор Касла (який бере участь у засвоюванні заліза);
слизові кліини, продуктують лужний слиз, так званий бар'єр, що захищає слизову оболонку від дії ферменту пепсину та соляної кислоти;
G-клітини – виробляють гастрин, речовину, що стимулює продукцію соляної кислоти парієтальними клітинами.
У шлунку розрізняють три види шлункових залоз: власні залози шлунка, карді альні і пілоричні. Власні залози шлунка (фундальні) розташовані в ділянці тіла і дна шлунка і складаються з головних, парієтальних і слизових клітин. Кардіальні і пілоричні залози розташовані у відповідних відділах шлунка і складаються зі слизових клітин. Провідне значення в шлунковому травленні має шлунковий сік, котрий виробляється фундальними залозами.
Основні функції шлунка:
резервуар для прийому їжі;
секреторна – секреція шлункового соку (за добу до 2 л), що складається з води, ферментів – пепсини А, В і С, гастриту, лізоциму, слизу, мукопротеїдів – внутрішній фактор Касла і неорганічні речовини (соляна кислота);
травна – хімічна й механічна обробка їжі (розщеплення білків пепсином при участі хлоріднаї кислоти, що підтримує кисле середовище, необхідне для активації багатьох ферментів; сприяє набряканню білків, для полегшення їх переварювання);
всмоктувальна – шлунок здатний всмоктувати воду, алкоголь і деякі інші речовини;
бар'єрна – бактерицидна дія соляної кислоти і лізоциму шлункового соку;
захисна – шлунковий слиз охороняє слизову оболонку шлунка від агресивного впливу на неї компонентів шлункового вмісту;
моторна – механічна обробка і евакуація харчової маси в дванадцятипалу кишку, що виконують три види рухів шлунку: перистальтичні хвилі, систолічне скорочення пілоричного відділу і тонічне скорочення, що зменшує порожнину шлунка;
екскреторна – шлунок здатний виділяти в просвіт токсичні речовини (морфін, свинець, сечовину);
гемопоетична – продукція внутрішнього фактора Касла, що приймає участь у засвоєні заліза (фактор Касла сприяє екстрагуванню з їжі вітаміну В12 і шляхом зв'язування з ним сприяє його усмоктуванню в тонкому кишечнику). Вважається, що еритропоетин і гастромукопротеїн є тими самими речовинами, що стимулюють еритропоез гуморальним шляхом.
У шлунку їжа (залежно від свого хімічного складу) може затримуватися до 8 годин, протягом яких відбуваються процеси хімічної і механічної обробки їжі.
Коли тиск у пілоричній частини досягне 10-25 см вод. ст, відкривається воротар і порція їжі надходить в дванадцятипалу кишку; кислий вміст шлунка подразнює слизову дванадцятипалої кишки і воротар закривається, а в розслаблену пілоричну частину надходить нова порція шлункового вмісту, що залишається тут доти, доки порція в дванадцятипалій кишці не нейтралізується і не просунеться в тонкий кишечник.
Тонкий кишечник є найдовшою ділянкою травної системи (до 4,5-5 м) і складається з трьох відділів: дванадцятипалої, худої і клубової кишки.
Основні функції: секреторна, травна (порожнинне і простінкове травлення), всмоктувальна, моторна.
Секреторна функція: секреція і виділення до 2,5 л за добу кишкового соку, багатого ферментами, що бере участь у порожнинному і простінковому травленні. Величина його кислотності коливається від 7,3 (у верхніх відділах) до 8,6 (у нижніх відділах).
Травна функція: позаклітинне (порожнинне) і мембранне (простінкове) травлення. Порожнинне травлення здійснюється дією ферментів травних залоз, виділенні в порожнину шлунково-кишкового тракту, які забезпечують початкову стадію переварювання (гідроліз) живильних речовин. Простінкове травлення здійснюється ферментами, локалізованими на структурах клітинної мембрани слизової кишечнику, які забезпечують проміжну та завершальну стадії травлення і початок всмоктування їхніх метаболітів.
Основні ферменти, що беруть участь у порожнинному травленні: панкреатичного соку – протеолітичні (трипсин, хімотрипсин), амілолітичні (амілазу, глікозидазу і галактозидазу) ферменти і ліполітичну субстанцію (ліпазу); кишкового соку – аміно- і дипепдидази, глюкозидази, лужна фосфатаза, нуклеозидази, фосфоліпази. Жовч активує проферменти трипсину і ліпази, емульгує жири, розщеплюючи їх на жирні кислоти та гліцерин. Крім того, в регуляції вуглеводного і жирового обміну беруть участь гормони підшлункової залози (інсулін, глюкагон ) та інші.
Всмоктувальна функція: у тонкій кишці відбувається всмоктування води, мінеральних солей; продуктів гідролізу білків, ліпідів, вуглеводів.
Моторна функція представлена такими видами скорочень:
ритмічною сегментацією (одночасним скороченням декількох циркулярних м'язів) і
маятникоподібне скорочення (одночасне скорочення поздовжніх і циркулярних м'язів) – обидва види скорочень забезпечують перемішування вмісту кишечнику (хімуса);
перистальтичне скорочення (хвилі) забезпечує просування хімусу від проксимального відділу кишки до дистального відділу
тонічними скороченнями, аналогічними в шлунку, звужують просвіт кишечнику.
Товстий кишечник відноситься до нижнього відділу травного тракту і складається із трьох відділів: ободочної, сигмовидної і прямої кишки.
Основні функції товстого кишечника: всмоктування води і формування калових мас. Сік товстого кишечнику вміщує невелику кількість ферментів і слиз, що полегшує формування і просування калових мас по кишечнику. Мікрофлора товстого кишечнику перешкоджає розвитку чужорідної мікрофлори, бере участь у переварюванні, синтезі вітамінів групи В і вітаміну К. Моторна функція товстого кишечнику представлена перистальтичними, антиперистальтичними (сліпа, висхідна і початок поперечно-ободочної кишки), маятникоподібними і пропульсивними скороченнями, що забезпечують повільне (до 17 годин) просування калових мас по кишечнику і його спорожнювання (акт дефекації). Дефекація являє собою частково довільний акт спорожнювання кишечнику в результаті погодженої взаємодії м'язів товстої кишки і сфінктерів заднього проходу. У нормі акт дефекації відбувається один раз у добу, маса калу – близько 200 г.
Моторика кишечнику регулюється міогеними, нервовими і гуморальними механізмами.