Спеціальні методи дослідження осаду сечі

Метод Штернгеймера-Мальбіна. Sternheimer і Malbin в 1961 році запропонували спеціальне забарвлення сечі для аналізу морфологічних особливостей лейкоцитів.

Барвник складається з двох розчинів в співвідношенні 1:97. Перший розчин включає генцианвіолет, етиловий спирт, щавлевокислий амоній, дистильовану воду; другий розчин – шафранін, етиловий спирт, дистильовану воду.

Методика складається з центрифугування вранішньої сечі, додавання до осаду 2-3 крапель фарби, після 2-3 хвилин роблять мікроскопію забарвленого осаду за допомогою імерсійної системи.

Використовуючи це забарвлення, в препараті можна знайти лейкоцити двох видів. Одні мають забарвлене ядро рожевого або блідо-голубого кольору з темними гранулами, всі клітини одного діаметру. Другі – різної величини, мають бліді ядра і майже безбарвну цитоплазму, в деяких з них можна бачити броунівський рух гранул. Ці лейкоцити одержали назву клітин Штернгеймера-Мальбіна, відомі також як активні, молоді лейкоцити, що з'являються за певних умов.

В нормальній сечі клітини Штернгеймера-Мальбіна не визначаються. Наявність в сечі більш 200 в 1 мл або 1 на 20 лейкоцитів цих клітин є ознакою запального процесу в різних органах сечової і статевої системи (нирки, сечовий міхур, простата) і вказує на ступінь вираженості запалення. В 95 % випадків активні лейкоцити виявляють при хронічному пієлонефриті, однак специфічність цієї знахідки для даного захворювання є дискусійної.

Клінічний аналіз крові

Зміна клінічного аналізу крові при захворюваннях нирок неспецифічна і спостерігається не завжди. Однак в 25-50 % хворих гломерулонефритом спостерігається незначна нормохромна анемія. Якщо захворювання перейшло в стадію хронічної ниркової недостатності, то анемія стає вираженою і спостерігається практично в 100 % хворих. Нормо- або гіпохромна анемія часто спостерігається у хворих із системними хворобами сполучної тканини (“вовчаночний нефрит”, “склеродермічна нирка”). Підвищення вмісту гемоглобіну і еритроцитів іноді знаходять у хворих гіпернефроїдним раком. Такі зміни в периферичній крові обумовлені не тільки реакцією на патологічний процес, але і участю нирок у еритроцитопоезі.

Вміст лейкоцитів може збільшуватися при важких гострих запальних захворюваннях, загостренні хронічних, при гострій і хронічній нирковій недостатності. Лейкоцитарна формула при цьому має зсув ліворуч.

При наявності запальних змін в нирках і сечовивідної системі, при нирковій недостатності швидкість осідання еритроцитів збільшена. Збільшення швидкісті осідання еритроцитів при гострому гломерулонефриті і вторинних ураженнях нирок може бути наслідком первинного захворювання (ангіна, туберкульоз, системний червоний вовчак та інші патологічні стани).

Біохімічне дослідження сироватки крові. Зменшення кількості загального білка сироватки крові (гіпопротеїнемія) нижче 65 г/л характерно для нефротичного синдрому, обумовленого гострим і хронічним гломерулонефритом, тромбозом судин нирок, діабетичним гломерулосклерозом і іншими захворюваннями. Для нефротичного синдрому також характерна гіперліпідемія – підвищений вміст в крові жирів (холестерину, -ліпопротїдів, тригліцеридів).

Збільшення вмісту сечової кислоти – гіперурикемія – понад 0,295 ммоль/л має велике значення в діагностиці уражень нирок при подагрі, сечових діатезах, хронічній нирковій недостатності.

Про ниркову недостатність свідчить підвищення рівня креатиніну (в нормі 0,044-0,11 ммоль/л) і сечовини (в нормі 2,5-8,3 ммоль/л) в сироватці крові. Креатинінемія є найбільше специфічним показником, ізольоване підвищення рівня сечовини найчастіше може бути обумовлене екстраренальними причинами (підвищення катаболізму білка при голодуванні, сепсисі, порушенні утилізації азоту при захворюваннях печінки).