1.3.10. Підшкірно-жирова клітковина.

Оцінка розвитку підшкірно-жирової клітковини (ПЖК) проводиться шляхом вимірювання товщини шкірної складки (ТШС) над простором Траубе (по лівій средньоключичній лінії на 2 сантиметри нижче лівої реберної дуги), а також оцінкою характеру її розподілу (мал 26)

Д ля нормостеников ТШС=1,5-2 см, ТШС > 2 см свідчить про підвищену масу тіла, ТШС <1,5 см – про знижену масу тіла, ТШС <0,5 сантиметрів – про різке схуднення (кахексія).

Р

Мал..26. вимірювання товщини шкірної складки над простором Траубе

озподіл ПЖК залежить від статі, віку, характеру харчування, обміну речовин, функціонального стану нервової та ендокринної систем. Так, з віком збільшується кількість ПЖК, що обумовлено уповільненням обміну

(особливо вуглеводно-жирового); у жінок відзначається переважне відкладення жиру в ділянці таза, стегон, живота. Невідповідність розподілу ПЖК статі і віку свідчить про ендокринну патологію.

Ожиріння (adipositas) – надлишкове відкладення жиру в клітинах і тканинах (головним чином в ПЖК), обумовлене порушенням обміну речовин.

Розрізняють загальне (генералізване) ожиріння – аліментарне; і локальне з відкладенням жиру у визначених місцях і тканинах – хвороба Іценка-Кушінга (“буйволоподібний” тип ожиріння), адіпозогенітальне ожиріння.

В якості одного з критерій ВООЗ був запропонований індекс маси тіла (ІМТ), який в межах 18,5-24,9 відповідає нормальній масі тіла, при ожирінні цей показник зростає відповідно: 25,0-29,9 (передожиріння або надмірна маса тіла), 30,0-34,9 (ожиріння I ступеня), 35,0-39,9 (ожиріння II ступеня), >40 (ожиріння III ступеня). ІМТ < 18,5 розцінюється як дефіцит маси тіла.

Залежно від особливостей розподілу жирової тканини в організмі розрізняють два типи ожиріння: гіноїдний і андроїдний (Мал.27).

Г іноїдний тип ожиріння характеризується відносно рівномірним розподілом жиру в підшкірній клітковині з перевагою в ділянці сідниць і стегон. Інші назви: периферичний, сідничо-стегновий, нижній, «грушоподібний» тип ожиріння, для якого характерна гіперплазія жирових клітин.

А

Мал. .27. Типи ожиріння:

гіноїдний і андроїдний

ндроїдний тип характеризується нерівномірним розподілом жиру з переважним відкладенням в верхній половині тулуба, на животі і практично повною відсутністю на кінцівках і сідницях. Інші назви: абдомінальний, центральний, верхній, чоловічій, «яблучний» тип ожиріння, для якого характерна гіпертрофія жирових клітин.

До критеріїв абдомінального ожиріння, запропонованих експертами ВОЗ (1999) і експертами національної освітньої холестеринової програми (2002), відносяться: 1) показник співвідношення обводу талії до обводу стегон (ОТ/ОС) >0,95 (у чоловіків) і > 0,85 (у жінок); 2) величина обводу талії >94см (у чоловіків) і >80 см (у жінок).

До основних причин ожиріння відносяться ендогенні – надлишкове харчування, зловживання алкоголем, гіподинамія та екзогенні фактори – порушення функцій гіпофізу (гипофізарне ожиріння), порушення функцій статевих залоз (адіпозогенітальне), щитовидної залози (гіпотиреоз, мікседема), порушення функції наднирників (хвороба або синдром Іценка-Кушінга).

Схуднення (macies) – зниження маси тіла за рахунок різкого зменшення ПЖК, що може бути обумовлено такими причинами:

1) екзогенні: голодування, неправильне харчування, хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, зневоднення; різке схуднення аж до кахексії (тяжкі інфекції, інтоксикації, туберкульоз, рак, психічні захворювання);

2) ендогенні: ураження гіпофіза (хвороба Сіммондса), щитовидної залози (базедова хвороба), підшлункової залози (цукровий діабет), наднирників (Аддісонова хвороба).