5. Недійсність правочинів та установчих документів

5.1. Проблеми щодо наслідків визнання недійсними установчих документів юридичної особи пов’’язані з можливістю визнання недійсними правочинів. Так, виникає ситуація, коли юридична особа продовжує існувати, доки не виключена з державного реєстру, хоча судом її установчі документи визнані недійсними. Якщо порівняти таке рішення суду з рішенням про визнання недійсними правочинів, ситуація аналогічна.

5.2. Може бути і такий розвиток подій: суд виносить рішення про скасування її державної реєстрації на вказаній підставі, але юридичну особу не виключено з державного реєстру. Тоді нашаровуються проблеми з правомірністю вчинення такою юридичною особою правочинів. До того ж не ясно, що буде з тими договорами, які укладалися юридичною особою, установчі документи якої визнані недійсними. При цьому ніхто не заявляв позовів про недійсність укладених нею до цього часу правочинів. Навряд чи є підстави стверджувати, що всі ці договори слід визнавати недійсними. Хоча вади установчих документів, які потягли за собою скасування державної реєстрації юридичної особи, інколи розцінюють як те, що з самого моменту державної реєстрації така юридична особа діяла неправомірно, і всі правочини з її участю недійсні.

Втім, судова практика не ототожнює момент недійсності правочину (ст. 236 ЦК України) і момент, з якого установчі документи визнаються недійсними, а пов’язує недійсність установчих документів лише зі скасуванням державної реєстрації юридичної особи. Тобто всі правочини, які нею вчинено до скасування державної реєстрації, не можуть оспорюватися на підставі недійсності її установчих документів.

6. Інші наслідки недійсності правочинів

6.1. Повернення сторін до первісного стану може супроводжуватися відшкодуванням збитків, завданих недійсним правочином. Так, дієздатна сторона правочину, яка знала або повинна була знати про недієздатність, обмежену чи часткову дієздатність другої сторони, має відшкодувати другій стороні або її законному представнику здійснені втрату або пошкодження її майна, а також ті витрати, які необхідні для його відновлення.

Відшкодування моральної шкоди з боку дієздатної сторони правочину може вимагатися як стороною правочину (ч. 3 ст. 225 ЦК), так й іншою особою, наприклад, опікуном або членом сім’ї недієздатної особи, якщо дієздатна сторона правочину знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий стан (ч. 4 ст. 226 ЦК України).

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Законом встановлено обов’язок сумлінного ставлення до вчинення та виконання правочину.

6.2. Особливості наслідків недійсності правочинів мають місце в разі їх вчинення особами з неповною дієздатністю. Так, повернення майна, переданого за правочином з недієздатною або малолітньою особою, здійснює її опікун або батьки (ч. 3 ст. 226 ЦК України). У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їх винна поведінка (ч. 5 ст. 21 ЦК України).

6.3. Особливі правові наслідки недійсності правочинів передбачені для тих випадків, коли правочин було визнано недійсним як вчинений під впливом насильства та обману – сторона, яка застосовувала обман або насильство, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі (ч. 2 ст. 230, ч. 2 ст. 231 ЦК України).

6.4. Специфіку має вчинення фіктивного правочину: оскільки сторони не вчиняють жодних дій з його здійснення, суд лише приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків. Якщо ж на виконання правочину було передано майно, то такий правочин не може визнаватися фіктивним.

6.5. Жорстке правило, яке забороняє сторонам досягати домовленості з приводу наслідків недійсності нікчемного правочину, встановлене ч. 4 ст. 216 ЦК України.

6.6. Не містить правових наслідків недійсності правочину ст. 228 ЦК України, яка обмежується лише констатацією того, що такий правочин є нікчемним. Водночас, ураховуючи, що цим правочином порушується публічний порядок, і дії осіб, які його вчинили, одночасно можливо розцінювати як злочин, настають наслідки, передбачені публічним законодавством, зокрема конфіскація майна.

6.7. У разі якщо недійсним визнано не правочин в цілому, а лише його частину, правочин залишається дійсним, якщо можна припустити, що він був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

6.8. У певних випадках нікчемний правочин може визнаватися дійсним. Це буває як за фактом наявності умов, передбачених законом, самих по собі, так і за рішенням суду. Так, правочин, вчинений малолітньою або недієздатною особою, вважається схваленим батьками (усиновлювачами) або опікуном у разі відсутності з їх боку претензій з приводу його вчинення протягом місяця з дня, коли вони дізнались про це²⁸³.

Суд може також винести рішення про дійсність нікчемного правочину, вчиненого з порушенням вимог про його нотаріальне посвідчення²⁸⁴.

Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину

1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.