2. Суб’єкт та підстави оспорення правочину за ст. 227 цк України

2.1. Передусім за ст. 227 ЦК може визнаватися недійсним правочин, вчинений лише юридичною особою. Тобто в цій статті чітко визначено суб’єктний склад правочину. Разом з тим згідно зі ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

З цього можна було б зробити висновок, що на правочини, вчинені фізичною особою — підприємцем, також поширюється дія ст. 227 ЦК України. Втім, у ст. 51 ЦК України йдеться про поширення не статей ЦК, а нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. ВСУ також не висловився з цього приводу в Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» .

2.2. Правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), не нікчемний, а може бути визнаний судом недійсним. Тобто сам факт відсутності в юридичної особи ліцензії ще не достатній для твердження про недійсність правочину, вчиненого нею.

2.3. Діяльність, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється під контролем відповідних державних органів, тому за визнанням правочинів недійсними на підставі ст. 227 ЦК України до суду часто звертаються органи, до компетенції яких входить контроль за додержанням ліцензійного законодавства, прокурор або податкові органи. Але не позбавлені права звертатися до суду й інші зацікавлені особи, сама юридична особа, яка вчинила правочин, якщо згодом її керівництво виявить, що для вчинення правочину мала бути ліцензія.

2.4. Позови про визнання правочину недійсним як такого, що порушує вимоги ліцензування, звичайно, порушують і публічний порядок, адже саме публічний порядок вимагає додержання певних вимог для вчинення цих правочинів. Але до них застосовується не ст. 228, а ст. 227 ЦК України, і лише у випадку, коли буде доведено, що правочин було спрямовано на правопорушення, тобто його вчинено з метою, що зазіхає на публічний правопорядок.

3. Наслідки недійсності правочину

3.1. Наслідками недійсності правочину, вчиненого з порушенням вимог про ліцензування, є передбачені в ст. 216 ЦК України, тобто має наставати двостороння реституція.

Разом з тим в ч. 2 коментованої статті встановлюється особливий наслідок недійсності правочину, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на його вчинення. За таких обставин ця особа зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

3.2. ЦК України не містить інших наслідків порушення вимог про ліцензування при вчиненні правочинів юридичною особою, а ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» передбачає, що товариство може бути ліквідоване на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

3.3. Крім ЦК України, негативні наслідки вчинення правочинів з порушенням вимог до ліцензування передбачають й інші закони та кодекси. Звертає на себе увагу те, що Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 22) не встановлюється, яку саме відповідальність несуть юридичні особи, що неправомірно вчинили правочини. Ідеться лише про стягнення адміністративних штрафів, а в ст. 23 цього Закону – про відшкодування шкоди, заподіяної цим правопорушенням.

3.4. Адміністративна відповідальність за порушення ліцензування діяльності юридичних осіб передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 133-2 «Порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів»; ст. 145 «Порушення умов і правил, що регламентують діяльність у сфері телекомунікацій, поштового зв’язку та користування радіочастотним ресурсом України, передбачену ліцензіями, дозволами», ст. 146 «Порушення правил реалізації, експлуатації радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також користування радіочастотним ресурсом України», ст. 156 «Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами» та ін.

3.5. Кримінальна відповідальність може наставати за порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг (ст. 202 КК України), тобто за здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'’язано з отриманням доходу у великих розмірах. Також карається здійснення банківської діяльності, банківських операцій або іншої діяльності з надання фінансових послуг, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів без набуття статусу фінансової установи чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо законом передбачено набуття статусу фінансової установи чи одержання спеціального дозволу (ліцензії) для здійснення зазначених видів діяльності, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'’язано з отриманням доходу у великих розмірах. Статтею 203 КК України передбачається відповідальність за зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, установлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу; ст. 203-1 КК – за незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва; ст. 204 КК – за незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів.

Усі зазначені та інші дії, які представляють собою правочини (зберігання, купівлі-продажу, транспортування тощо) є одночасно такими, що підпадають під дію ст. 227 ЦК України.

Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок

1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.