4. Ступені оборотоздатності

4.1. Стаття 178 ЦК України встановлює правило про оборотоздатність об’єктів цивільних прав, тобто можливість їх вільного відчуження, за винятком таких випадків, коли вони: а) вилучені з цивільного обороту; б) обмежені в обороті; в) є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

Тобто оборотоздатність властива всім матеріальним об’єктам цивільних прав за певними винятками. Право не тільки допускає участь тих або інших благ (об’єктів) у цивільному обороті, але й забороняє або обмежує їхній оборот. Для цього застосовуються певні методи, засоби регулювання (приписи, дозволи, заборони). Обумовлені вони міркуваннями економічної політики, ідеології й публічного порядку. При цьому існують як безумовно значущі причини для цього незалежно від стану суспільства й правового порядку в ньому (заборона торгівлі ядерною й військовою технікою та ін.), так і причини, викликані саме тим етапом розвитку, на якому перебуває країна. Зокрема, для порівняння: в Україні нині значно менше обмежень для обороту різних благ, ніж у радянський період. Велике значення має ринкова економіка для розвитку обороту й залучення в нього більшого кола об’єктів.

Увага! Згідно зі статтею, що коментується, існують об’єкти (а) що вільно перебувають в обороті, (б) обмежені в обороті та (в) оборот яких неможливий.

4.2. Вільний оборот об’єктів цивільних прав є їх властивістю, і тому за загальним правилом всі об’єкти обертаються вільно, якщо стосовно них не встановлено заборон або певних приписів. Таке становище є цілком нормальним, коли на єдиному економічному просторі країни переміщення товарів, фінансових засобів, робіт та послуг здійснюється вільно. Цим забезпечується відповідний рівень підприємницької діяльності та конкуренції. Більше того, різні країни домовляються про встановлення вільного обороту об’єктів на їхній території.

Однак така свобода не безмежна, й обмеження переміщення товарів і послуг можуть уводитися законом, якщо це необхідно для забезпечення безпеки, захисту життя й здоров’я людей, охорони природи й культурних цінностей.

Існують об’єкти, які можуть: а) належати лише певним суб’єктам; б) переходити від однієї особи до іншої за спеціальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатні).

4.3. Неприпустимість обороту певних об’єктів має різні причини.

Одні об’єкти не можуть перебувати в обороті через їх тісний зв’язок з особою суб’єктів. Цим обумовлена їхня невідчужуваність. Прикладом таких об’єктів є нематеріальні блага, а також зобов’язальні права, нерозривно пов’язані з особистістю кредитора.

Оборот інших об’єктів у принципі міг би мати місце, якби не заборона закону. Такі об’єкти іменують вилученими з обороту. Їхнє вилучення має певні причини, при відпаданні яких об’єкт може допускатися до обороту. Так, сьогодні земельні ділянки сільськогосподарського призначення заборонено відчужувати, однак при скасуванні цієї заборони їх оборот буде можливий.

4.4. У ст. 178 ЦК України вказується, що види об’єктів, які вилучені з обороту, та обмежено оборотоздатні об’єкти, встановлюються в законі. Сьогодні в Україні відсутній окремий закон, в якому містилися б переліки таких об’єктів, хоча свого часу Верховною Радою України було прийнято Постанову від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна», якою затверджувався перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.

Відповідно до цієї Постанови до майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, належать:

• Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

• Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

• Бойові отруйні речовини.

• Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

• Протиградові установки.

• Державні еталони одиниць фізичних величин.

• Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації. Зазаначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності.

• Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

4.5. З часом норми про заборону або обмеження обороту певних речей законодавець став поміщувати в окремих законах. Таким зокрема є:

• Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», згідно з яким ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності.

• Законом України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством.

• Згідно Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення, ратифікованої Законом України від 16.10.1998 р., хімічна зброя, об’єкти з її зберігання та знищення є такими, що вилучаються з обороту. «Хімічна зброя» означає в сукупності чи зокрема таке:

a) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони мають призначення для цілей, які не забороняються цією Конвенцією, за умов, що їх види та кількості відповідають таким цілям;

b) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або заподіяння іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей, зазначених у підпункті a) токсичних хімікатів, які вивільняються у результаті використання таких боєприпасів та пристроїв;

c) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв’язку із застосуванням боєприпасів та пристроїв, які зазначені в підпункті b).

• Відповідно до ст. 2 та 7 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з урахуванням доцільності їх використання в медичній практиці та залежно від ступеня їх небезпечності для здоров’я людини і застосовуваних заходів контролю за їх обігом включаються до відповідно пронумерованих списків таблиць Переліку. Таблиця I містить наркотичні засоби, у тому числі рослини, і психотропні речовини, включені до списків № 1, № 2 та № 3, обіг яких на території України заборонено, за винятком їх обігу лише в цілях та на підставах, передбачених статтями 15, 19 і 20 цього Закону.

• Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» (статті 4–8) встановлено особливі правила щодо цінностей, зарахованих до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, який є державною власністю. Цінності, зараховані до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, зберігаються в Державному сховищі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, Положення про яке затверджується Міністерством фінансів України. Самородки дорогоцінних металів, дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння у виробах і брухті, скуплені у населення, юридичних осіб, конфісковані або реквізовані, безхазяйні, що за правом спадкоємства перейшли у власність держави, та скарби надходять до Державного сховища дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України без відповідної переробки.

Золотий запас України створюється Національним банком України і є державною власністю. Він формується шляхом закупівлі афінованого золота в зливках у фізичних та юридичних осіб, резидентів та нерезидентів за рахунок коштів Національного банку України. Золотий запас України зберігається в Державній скарбниці Національного банку України та на металевих рахунках, відкритих Національним банком України в центральних банках інших країн та комерційних банках, в тому числі в іноземних.

• Стаття 6 Закону України «Про електроенергетику» встановлює заборону приватизації майна, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні і міждержавні електричні мережі, а також майно наукових установ загальнодержавного значення.

• Згідно зі ст. 9 Закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» перелік ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України. Ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю.

• Відповідно до ст. 17 Закону «Про охорону культурної спадщини» всі пам’ятки археології, у тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов’язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню в порядку, визначеному законодавством. Згідно зі ст. 18 цього Закону перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України.

• Згідно зі ст. 10 Закону «Про Національний архівний фонд та архівні установи» документи Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, не можуть бути об’єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов’язаних з передачею права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

• Відповідно до ст. 16 Кодексу торговельного мореплавства України ядерне судно має перебувати тільки в державній власності.

• Згідно зі ст. 5 Закону України «Про залізничний транспорт» майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю. Рішення про закріплення транспортних засобів та їх безоплатну передачу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям та підприємствам без зміни форми власності приймаються Укрзалізницею.

Передача в оренду, обмін та надання безкоштовно в тимчасове користування, а також виведення з експлуатації рухомого складу і контейнерів, що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюються залізницями та підприємствами залізничного транспорту загального користування за погодженням з Укрзалізницею.

Приватизація цілісних майнових комплексів, підприємств і структурних підрозділів, не пов’язаних з діяльністю залізниць, окремих інвентарних об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, що належать залізницям та підприємствам залізничного транспорту загального користування, здійснюється за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та Укрзалізницею відповідно до чинного законодавства України з питань приватизації.

4.6. У Постанові Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» передбачається, що за спеціальним порядком набувається право власності громадянами на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку;

на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку;

на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду — органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

б) на об’єкти, що перебувають на державному обліку як пам’ятки історії та культури, — спеціально уповноваженими державними органами охорони пам’яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

в) на радіоактивні речовини — Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

4.7. В окремих законах містяться також численні вимоги про ті чи інші правила щодо обороту того чи іншого майна. Як правило, окремі об’єкти допускаються до обороту в установленому порядку, зокрема, за наявності відповідного дозволу або ліцензії.

• Статтею 13 Закону України «Про електроенергетику» встановлюється, що діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії.

• Згідно зі ст. 19 Закону України «Про лікарські засоби» оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.

Суб’єкт господарювання може здійснювати оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами за умови відповідності ліцензійним умовам провадження певного виду діяльності.

• Відповідно до ст. 17 Закону України «Про відходи» потребує ліцензії здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження діяльності, пов’язаної із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних відходів;

4.8. Можна наводити ще багато прикладів вимог законодавства до ліцензування діяльності щодо обороту майна. Але існують й інші форми, якими законодавець впливає на оборот майна. Це затвердження певних переліків майна, дозволених до використання або придбання, реєстрація, наявність сертифікатів якості, позитивних висновків різних державних відомств тощо.

• Згідно зі ст. 12 Закону України «Про пестициди і агрохімікати» переліки пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, у тому числі для роздрібної торгівлі та для застосування авіаційним методом, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.

• Відповідно до ст. 16 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» фізичні та юридичні особи можуть ввозити з-за кордону сировину, продукцію (вироби, обладнання, технологічні лінії тощо) і реалізовувати чи використовувати їх в Україні лише за наявності даних щодо безпеки для здоров’я населення. У разі відсутності зазначених даних ввезення, реалізація та використання продукції закордонного виробництва дозволяється лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

До товарів, продукції, сировини, що імпортуються в Україну, застосовуються вимоги щодо їх безпеки для здоров’я і життя людини, а також до процедур контролю, експертиз, надання дозволів, установлення санітарно-епідеміологічних нормативів, регламентів аналогічно тим вимогам, що застосовуються до відповідних товарів, продукції, сировини, які вироблені в Україні.

Згідно зі ст. 17 цього Закону розробка і виробництво нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

• Згідно зі ст. 5 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» санітарна служба здійснює державний контроль у визначених санітарним законодавством випадках за такими харчовими продуктами на потужностях (об’єктах) з їх виробництва та/або обігу: 1) усі харчові продукти для спеціального дієтичного споживання; 2) усі функціональні харчові продукти; 3) усі харчові продукти, крім визначених у частині другій цієї статті.

Ветеринарна служба здійснює державний контроль та державний нагляд за такими харчовими продуктами (далі — харчові продукти: 1) необроблені харчові продукти тваринного походження на потужностях (об’єктах) з їх виробництва; 2) усі рослинні продукти, сільськогосподарська продукція та необроблені харчові продукти тваринного походження, що продаються на агропродовольчих ринках.

Ветеринарна служба здійснює державний контроль за виробництвом і готовою продукцією на м’ясопереробних, рибодобувних, рибопереробних, молокопереробних підприємствах, які використовують необроблені харчові продукти тваринного походження як сировину, та підприємствах гуртового зберігання необроблених харчових продуктів тваринного походження.

• Відповідно до статей 20, 21 Закону України «Про лікарські засоби» на території України можуть реалізовуватись лише зареєстровані лікарські засоби, крім випадків, передбачених цим Законом. Реалізація лікарських засобів здійснюється лише за наявності сертифіката якості, що видається виробником. Реалізація (відпуск) лікарських засобів громадянам здійснюється за рецептами та без рецептів лікарів.

• Стаття 4 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що займаються операціями з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, ювелірними виробами з них, проводять їх облік за встановленими формами і подають статистичну звітність. Оперативний облік видобутку, переробки, переміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ювелірних виробів з них ведеться суб’єктами підприємницької діяльності окремо по кожному виду операцій з урахуванням особливостей технології, виду утворених відходів та виробничих втрат. Особливості обліку дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння визначаються Міністерством фінансів України.

• Згідно зі ст. 9 Закону України «Про державний матеріальний резерв» матеріальні цінності, що поставляються до державного резерву за встановленими вимогами щодо забезпечення безпеки життя, здоров’я споживачів і охорони довкілля, повинні мати сертифікат відповідності зазначеним вимогам на весь строк зберігання. Передача майна, необхідного для забезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву і закріпленого за цими організаціями, у тому числі в оренду, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України, іншого майна — на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, відповідно до законодавства.

Використання матеріальних цінностей з державного резерву також має особливості. Так, за загальним правилом державний резерв є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням КМУ. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється: у зв’язку з їх освіженням (поновленням) і заміною; у порядку тимчасового позичання; у порядку розбронювання; для надання гуманітарної допомоги; для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; у разі настання особливого періоду. Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому КМУ.

• Законом України «Про гідрометеорологічну діяльність» (статті 12,15, 17) передбачається, що матеріали гідрометеорологічних спостережень підлягають обов’язковому державному обліку і державній реєстрації з метою їх узагальнення, збереження і використання. А суб’єкти гідрометеорологічної діяльності незалежно від форм власності, крім користувачів, в обов’язковому порядку передають матеріали гідрометеорологічних спостережень на зберігання спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері гідрометеорологічної діяльності.

• У статті 15 Закону України «Про електроенергетику» вказується, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на електростанціях, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії — вироблену лише малими гідроелектростанціями), незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

• Специфіка утримання та обороту об’єктів культурної спадщини передбачається в Законі України «Про охорону культурної спадщини», у ст. 9 якого встановлюється право осіб, уповноважених на це органами охорони культурної спадщини на безумовний доступ до об’єктів культурної спадщини з метою їх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення. Об’єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категоріями національного та місцевого значення пам’ятки.

Згідно зі ст. 18 цього Закону об’єкти культурної спадщини, що є пам’ятками (за винятком пам’яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Пам’ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам’ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам’ятки, робіт, які майбутній власник зобов’язується провести на пам’ятці з метою утримання її в належному стані.

Кожна пам’ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам’ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються КМУ (ст. 19 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). У разі продажу пам’ятки (крім пам’ятки, яка не підлягає приватизації) власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право переважне право купівлі пам’ятки національного значення. Переважне право купівлі пам’ятки не застосовується, коли покупцем пам’ятки, яка перебуває у приватній власності, є діти, дружина і батьки або, за їх відсутності, брати і сестри, а також дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та небоги продавця (ст. 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).¹²

Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження. Якщо власник пам’ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. Викуплена пам’ятка переходить у власність держави (ст. 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

• Згідно зі статтями 10, 11 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» право власності на документ Національного архівного фонду, який не належить державі, територіальним громадам, переходить лише за умови та після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважених ним архівних установ про намір здійснити відчуження документа. У разі продажу документа Національного архівного фонду держава має переважне право на його купівлю за ціною, оголошеною для продажу. Переважне право держави на купівлю документа, що перебуває у приватній власності, не застосовується, якщо його покупцем є діти, дружина або чоловік, батьки, рідні брати і сестри, дід та баба як з боку батька, так і з боку матері. Власник, до якого перейшло право власності на документ Національного архівного фонду, зобов’язаний письмово повідомити про це орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважену ним архівну установу.

Документи Національного архівного фонду підлягають грошовій оцінці за нормами і методиками, що затверджуються КМУ.

Зміна місцезнаходження та умов зберігання документів Національного архівного фонду і користування ними допускається лише після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноваженої ним архівної установи.

Документи Національного архівного фонду, що не належать державі або територіальним громадам, не можуть бути предметом застави, якщо заставодержатель - іноземець або особа без громадянства, яка не проживає постійно в Україні.

Власник документів Національного архівного фонду, який не забезпечує їх належного збереження, може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи.

4.10. Майно, яке вилучається з цивільного обороту, може перебувати лише в державній власності, а тому не може бути об’єктом прав інших осіб або публічних утворень. З ними не можна вчиняти правочини з приватними особами. Так, конфісковане майно, що не може перебувати у власності громадян та вилучене в них, надходить у власність держави і підлягає знищенню або розпорядженню державою іншим чином. Знищенню підлягають й інші речі, які не відповідають критеріям, встановленим законодавством, наприклад, щодо їх якості, порядку виготовлення тощо.

Якщо майно вилучається з цивільного обороту, то воно тим не менш може передаватися, але не в порядку вчинення правочинів. Так, Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» передбачається механізм передачі певних об’єктів (єдиних майнових комплексів, нерухомого майна, акцій тощо) з визначенням порядку прийняття рішень про таку передачу та відповідно приймання вказаного майна, фінансування видатків, пов’язаних з цим, та інші особливості.

4.11. Слід вказати й на такі специфічні обмеження обороту об’єктів, як допущення їх одиничного продажу (набуття та відповідно придбання) без можливості для набувача подальшого відчуження (тобто обороту) цього об’єкта. Прикладом слугують об’єкт незавершеного будівництва і земельна ділянка, на якій він розташований, які згідно зі ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» після їх придбання в порядку, встановленому цим Законом, не можуть бути в подальшому відчужені до завершення будівництва і введення об’єкта в експлуатацію.

Увага! Об’єкт незавершеного будівництва, придбаний у порядку приватизації, може бути лише предметом договору купівлі-продажу при приватизації і не може бути згодом відчужений його власником.

Порушення зазначеної заборони спричиняє згідно зі ст. 19 вказаного Закону розірвання договору у встановленому законодавством порядку і повернення об’єкта незавершеного будівництва в державну (або відповідно комунальну) власність. У свою чергу, це є підставою і для розірвання договору купівлі-продажу або оренди земельної ділянки, на якому розміщений об’єкт незавершеного будівництва.

Подібних обмежень ч. 3 ст. 331 ЦК України не містить. Тому встановленням за рішенням суду факту виникнення нового об’єкта права власності – недобудованого нерухомого майна, цей об’єкт може «запускатися» й у цивільний оборот. Однак уявляється, що сама сутність цього об’єкта не дозволить йому перебувати в обороті необґрунтовано довго.

Таким чином, різні об’єкти цивільних прав мають свій особливий правовий режим та природну сутність, унаслідок чого їх здатність перебувати в обороті може як обмежуватися, так і виключатися взагалі.