2. Наслідки порушення правил стосовно визначення місця вчинення правочину

2.1. Стаття, що коментується, не вимагає обов’язкового зазначення у правочині місця його вчинення. Однак в окремих випадках законодавець вимагає вказувати безпосередньо в тексті правочину місце його вчинення. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК України правочин вчиняється в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Між тим недотримання цієї вимоги закону не робить правочин недійсним, оскільки відповідно до ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Увага! Правочин, в якому не зазначено місце його складення, є недійсним лише тоді, коли така підстава його недійсності прямо передбачена законом.

2.2. Іноді на практиці непоодинокими є випадки необґрунтованого розширення вимог до змісту правочину, в контексті ч. 1 ст. 203 ЦК України. Слід звернути увагу, що вимоги до змісту правочину не можуть автоматично поширюватись на вимоги до всіх його елементів, включаючи місце вчинення правочину. На жаль, у судовій практиці вирішення цього питання не відрізняється послідовністю. Прикладом є така справа.

У червні 2007 року гр.-н «. та ТОВ «Триггер» звернулися до суду з позовом до ВАТ «Укрексімбанк» про визнання недійсним іпотечного договору. Позов мотивовано тим, що договір іпотеки посвідчений нотаріусом не за місцем знаходження нерухомого майна, не за місцем мешкання та знаходження іпотекодавців або іпотекодержателя, а тому є підстави визнати іпотечний договір недійсним. Рішенням Сєверодонецького міського суду Луганської області від 27 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2008 року, позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що майно, передане відповідачу в іпотеку, знаходиться в м. Сєверодонецьку, N. проживає в м. Сєверодонецьку, місцезнаходження ТОВ «Триггер» у м. Сєверодонецьку, а місцезнаходження ВАТ «Укрексімбанк» у м. Києві. Відповідно іпотечний договір повинен був би укладатися та бути нотаріально посвідченим в одному із цих міст, але такий договір на порушення вимог ст. 647 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про нотаріат» було укладено і посвідчено нотаріусом у м. Луганську, а тому оспорюваний позивачами договір є недійсним з передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК підстав. Проте з такими висновками не погодився ВСУ, який зазначив, що підставою недійсності правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є суперечність саме змісту правочину нормам ЦК, іншим актам цивільного законодавства, з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови. Нотаріальне посвідчення правочину закон визначає як вимогу до форми, а не до змісту правочину (ст. 209 ЦК України); правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору окремо передбачені ст. 220 ЦК України. Стаття 55 Закону України «Про нотаріат» визначає лише правила нотаріального посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна й не містить вимог щодо змісту цих правочинів. З огляду на викладене, ВСУ рішення Сєверодонецького міського суду від 27 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 11 березня 2008 року скасував, у позові про визнання недійсним іпотечного договору відмовив²⁰⁰.

Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини

1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.