Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

1. Загальна характеристика усної форми правочину.

1.1. За загальним правилом, в усній формі можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення. З огляду на те, що законодавець при викладенні положень ст. 206 ЦК України, зокрема, використовує такі словосполучення як «виконуються сторонами», «на підставі усного правочину з другою стороною» слід зробити висновок, що в усній формі можуть вчинятися тільки двосторонні правочини, тобто договори. Як наслідок не можуть вчинятися в усній формі односторонні та багатосторонні правочини. Перші внаслідок відсутності, навіть гіпотетичної, другої сторони, другі – завдяки неможливості їх виконання в момент вчинення.

1.2. Правочин вважається вчиненим усно у разі, якщо воля сторін правочину виражається словесно (в тому числі за допомогою мови жестів) як безпосередньо поміж сторонами правочину, так і за допомогою телефонного, відео зв’язку тощо.

1.3. Можливість вчинювати правочини в усній формі пов’язується з тим, що у цьому разі збігається момент вчинення та виконання відповідного правочину, внаслідок чого відбувається й припинення зобов’язання, що виникло на основі такого правочину. Зокрема, така ситуації має місце у разі укладення договору роздрібної купівлі-продажу, за яким здійснюється одночасна сплата у повному обсязі покупної ціни продавцеві та передача останнім покупцю купленого товару.

1.4. У контексті цього важливим є з’ясувати співвідношення положень ст. 206 ЦК України та п. 1 ч. ст. 208 ЦК України, що будь-який правочин поміж юридичними особами має укладатися в письмовій формі. Така потреба зумовлена тим, що буквальне тлумачення наведених норм дозволяє зробити висновок про те, що будь-який правочин поміж юридичними особами повинен бути укладений у письмовій формі, незалежно від того виконується він в момент вчинення чи ні.

У науково-практичній літературі відсутня єдність з цього питання, Зокрема вказується, що: а) правило ст. 206 ЦК України стосується правочинів фізичних осіб з юридичними та правочинів фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (чч.2, 3 ст.208 ЦК України)¹⁶²; б) усно, тобто шляхом словесного виразу волі, вчиня­ються усні угоди й за участю юридичних осіб, закон лише зобов’язує продавця у випадках їх вчинення видати юридичній особі, що сплатила товар, документ (наприклад товарний чек), який підтверджує підставу та суму одержаних про­давцем грошових коштів¹⁶³.

Відсутній єдиний підхід й у судовій практиці. Прикладом чого можуть виступати справи розглянуті ВГСУ, який при цьому, зокрема, відмічав, що:

а) відповідно до положень ст. 206, 208 ЦК України достатньою правовою підставою для передання та/або отримання майна (товару, матеріалів) юридичною особою є наявність відповідного договору, який укладено в письмовій формі;¹⁶⁴

б) відповідно зі змістом ч.1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Можливість вчинення правочину  між юридичними особами в усній формі передбачена в п.1 ст. 206 Цивільного кодексу України, але в цьому разі  вони повинні повністю виконуватись  сторонами у момент їх вчинення;¹⁶⁵

в) за змістом ст. 206 ЦК України у такому порядку вчиняються й усні угоди і за участю юридичних осіб. В силу п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України письмової форми потребують правочини, які вчиняються між юридичними особами. Правила наведених норм співвідносяться між собою, як норми загальна і спеціальна, що не виключає можливості застосування судом загальної норми права, що поширюється на всіх суб’єктів цивільних правовідносин.¹⁶⁶

Видається, що юридичні особи мають можливість вчиняти усні правочини, які виконуються в момент вчинення. Це обґрунтовується, по-перше, тим, що, законодавець використовує у ст. 206 ЦК України такі словосполучення як «сторони», «другою стороною, видається документ» без вказівки на те, який учасник цивільних відносин може виступати такою стороною. По-друге, винятки відносно неможливості вчинення правочину в усній формі передбачені у ч. 1 ст. 206 ЦК України, і серед яких відсутня вказівка на правочини поміж юридичними особами.

1.5. За умови, що юридична особа оплачує товари або послуги на підставі усного правочину, їй другою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних грошових коштів. Таким документом може виступати чек, квитанція, накладна, рахунок-фактура. Аналогічний підхід підтримується й у судовій практиці.

Позивач за відповідними накладними передав відповідачу жмих соняшника на суму 131449,50 грн., який відповідач отримав на підставі довіреностей. Відповідачем сплачено частину вартості жмиху у розмірі 85001,40грн., а 46448,10грн. залишилося не сплаченими. При цьому ВГСУ відмітив, що оскільки до правочину щодо передачі жмиху чинним законодавством не вимагається нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація та позивачем було надано відповідачу відповідний документ, що підтверджує сплату товару, то вважати, що відповідач одержав жмих безпідставно, правові підстави відсутні. Враховуючи, що відповідачем жмих отримано, але його повну вартість не сплачено, що свідчить про невиконання відповідачем зобов’язання щодо сплати жмиху в момент його одержання, то позов щодо стягнення несплаченої відповідачем суми підлягає задоволенню.¹⁶⁷