3. Умови, необхідні для визнання судом нікчемного правочину дійсним

3.1. Текстуальне викладення норми ч. 2 ст. 220 ЦК України свідчить, що договір, який всупереч вимогам закону не був нотаріально посвідчений, може бути визнаний дійсним лише за наявності такої сукупності умов:

• досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору;

• наявність письмових доказів, досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору;

• повне або часткове виконання договору;

• ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення²⁹⁹.

Сукупність цих умов є необхідною підставою для ухвалення судом рішення щодо визнання договору дійсним. Водночас сукупність цих умов не є достатньою підставою для ухвалення відповідного рішення суду, оскільки визнаючи договір, укладений з порушенням вимоги закону про його нотаріальне посвідчення, суд не може обмежитися встановленням необхідних передумов для такого рішення, що містяться в ч. 2 ст. 220 ЦК України, а зобов’язаний³⁰⁰ установити наявність інших вимог, додержання яких є необхідною умовою чинності правочину. Невиконання судом зазначеного обов’язку може потягнути за собою ухвалення незаконного та/або необґрунтованого рішення.

Так, колегією суддів ВГСУ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деймос-М» про визнання договору дійсним було скасовано рішення суду першої інстанції, яким було визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна з посиланням на те, що «відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу. До предмета доказування в даній справі входять не лише факти виконання умов договору та ухилення однієї зі сторін від його нотаріального посвідчення, але й дослідження відповідності такого договору загальним вимогам чинності правочину.

Зокрема, суд першої інстанції мав з’ясувати, чи був відповідач власником майна на момент укладення такого договору, для чого не був позбавлений можливості витребувати відповідні дані, зокрема, в органів реєстрації прав власності на нерухоме майно. Також суду необхідно було дослідити дотримання й інших умов, необхідних для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України³⁰¹.

У згадуваній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостбуд» колегія суддів ВГСУ, скасовуючи рішення суду першої інстанції про визнання дійсним договору купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна, зокрема, зазначила: «…задовольняючи позов щодо визнання договору дійсним, господарський суд не з’ясував обставин, з якими закон пов’язує право на відчуження майна шляхом купівлі-продажу (наявність у продавця правовстановлювального документа на майно, яке він відчужує, або іншого документа, який з достовірністю підтверджує право власності, відсутність заборони на відчуження або арешт за даними Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна; відсутність податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна)»³⁰².

3.2. Часто мають місце випадки, коли сторони штучно створюють ситуацію (або намагаються подати хід подій таким чином), яка немовби свідчить про ухилення однією зі сторін від посвідчення правочину. Насправді ж такому посвідченню заважає відсутність усіх документів або взагалі й прав у сторони правочину, що заважає нотаріальному посвідченню. У таких випадках сторони використовують суд як засіб обходу жорстких приписів закону про надання документів, які вимагаються законом для нотаріального посвідчення. Тим більше, що згідно з останнім реченням ч. 2 ст. 220 ЦК України в разі винесення судом рішення про визнання правочину дійсним нотаріального посвідчення не вимагається.

Так, рішенням господарського суду Запорізької області від 13.01.2009 р. у справі № 10/63/09 визнано дійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд колишньої компресорної станції з внутрішньо-дворовими інженерними системами. Запорізький апеляційний господарський суд постановою від 26.05.2009 р. дане рішення скасував і прийняв нове рішення про відмову в позові.

Апеляційним судом встановлено, що пунктом 2.1.4 Договору купівлі-продажу від 02.10.06 р. відповідач зобов’язався протягом 4-х місяців з моменту підписання договору підготувати за свій рахунок технічний паспорт на комплекс, інші технічні правовстановлюючі документи, отримати витяг із реєстру прав власності на нерухоме майно; протягом 20 календарних днів з моменту отримання технічної документації, за свій рахунок провести незалежну оцінку (п. 2.1.5); не пізніше 10 календарних днів після отримання звіту про незалежну оцінку надати вказані в п. 2.1.4 документи нотаріусу для надання договору нотаріальної форми (п. 2.1.6).

ВАТ «Азовкабель» свої зобов’язання за договором не виконав. Технічну документацію та правовстановлювальні документи не підготував. Ці дії можуть свідчити лише про ухилення відповідача від виконання своїх зобов’язань за договором, а не про ухилення від нотаріального посвідчення договору, оскільки без технічної документації на комплекс та витягу з реєстру права власності договір не може бути посвідчений нотаріусом³⁰³.

У справі № 23/255 господарського суду Львівської області судами було встановлено, що на виконання укладеного у простій письмовій формі договору купівлі-продажу частини адміністративного приміщення відповідач за актом приймання-передачі передав позивачу майно, а позивач сплатив відповідачу передоплату. Відповідно до договору, продавець і покупець зобов’язуються 15.10.2008 р. з’явитись о 10.00 годині до приватного нотаріуса для нотаріального посвідчення вказаного договору. Відповідач на порушення договору не з’явився у вказаний час до нотаріальної контори та попередньо не повідомив про це.

Позивачем було направлено відповідачу листа про проведення нотаріального посвідчення договору. На вказаний лист відповідач повідомив позивача, що він відмовляється від продажу на попередніх умовах, мотивуючи це економічною ситуацією в країні, діючим валютним курсом та пропозиціями, що перевищують ціну, зазначену в договорі.

З посиланням на ч. 2 ст. 220 ЦК України ВГСУ постановою від 28 травня 2009 року прийняв рішення, яким задовольнив позов і визнав договір купівлі-продажу дійсним. Однак, як видається, тут слід вести мову не про визнання правочину дійсним, а про наявність підстав для відмови в укладенні основного договору всупереч домовленості, досягнутої в попередньому договорі.

3.3. Першою передумовою для визнання судом договору дійсним є домовленість сторін щодо всіх істотних умов договору.

Тлумачення понять істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України) та порядку, моменту досягнення між сторонами домовленості тощо (ч. 2 ст. 638, статті 640–647 ЦК України) має здійснюватися відповідно до загальних положень договірного права з урахуванням особливостей, що можуть мати місце відносно окремих видів та підвидів договорів.

3.4. В якості однієї з передумов для визнання нікчемного договору дійсним у ч. 2 ст. 220 ЦК України вказується на необхідність підтвердження факту досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору письмовими доказами.

За загальним правилом таким доказом може бути договір, складений сторонами в письмовій формі з урахуванням положень ч. 1 ст. 207 ЦК України, у тому числі з урахуванням того, що договір може бути письмово викладений у кількох документах, листах тощо та/або викладений за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Враховуючи, що вказана норма не містить обмежень щодо виду письмових доказів, для підтвердження факту досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору можуть бути використані й інші письмові докази, які не можуть бути зараховані до письмових документів, що в цілому або часткового складають текст договору.

3.5. Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України письмовими доказами має бути підтверджено факт досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору. Для підтвердження інших фактів: повного або часткового виконання договору, ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення договору тощо письмові докази можуть бути використані, однак уже не як єдиний засіб доказування існування цих фактів.

3.6. Договір може бути визнано дійсним, якщо відбулося повне або часткове його виконання. Зазначена обставина має обов’язково досліджуватися судом. Суд має досліджувати процес виконання договору з огляду на принцип належного виконання (статті 526–533 ЦК України). У випадку коли мало місце неналежне виконання, необхідна передумова для визнання договору дійсним відсутня.

3.7. Оскільки в ч. 2 ст. 220 ЦК України припускається можливість часткового виконання договору, то тлумачення положень ст. 529 ЦК в аспекті встановлення належності виконання має бути здійснено в системному зв’язку з ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Аналогічно суд має оцінити таку складову належного виконання, як виконання належному суб’єкту, оскільки останній може не лише ухилитися від нотаріального посвідчення договору, а й ухилитися від прийняття повного або часткового виконання на його користь. У подібних випадках позивач, який перебував як боржник у відповідному договореному зобов’язанні, мав керуватися відповідними нормами ЦК щодо виконання зобов’язання на користь кредитора, який ухиляється від прийняття виконання, а суд відповідним чином оцінити такі обставини справи.

3.8. Обов’язковою передумовою для прийняття рішення щодо визнання договору дійсним є встановлення судом обставин справи, згідно з якими одна зі сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору (абз. 3 п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Ухиляння від нотаріального посвідчення договору, як правило, проявляється у бездіяльності особи, однак воно може мати й активні прояви, коли одна зі сторін, наприклад, постійно змінює можливу дату нотаріального посвідчення договору тощо.

У випадку, коли сторони не можуть дійти згоди щодо особи нотаріуса або місця вчинення нотаріальної дії (якщо законодавство допускає вчинення нотаріальної дії в різних нотаріальних округах), суд може констатувати ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору лише у випадках недобросовісності поведінки такої особи – сторони договору. Наприклад, коли має місце постійна зміна кандидатури нотаріуса, в якого особа пропонує вчинити нотаріальну дію або особа пропонує нотаріуса, який тимчасово не здійснює нотаріальну діяльність тощо.

Висновок суду про встановлення обставини ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору має бути мотивований.

3.9. Незважаючи на певну відмінність у формулюваннях ч. 2 ст. 219³⁰⁴ та ч. 2 ст. 220 ЦК України в питанні з’ясування обставин, які перешкоджали нотаріальному посвідченню, відповідно одностороннього правочину та договору, принципово важливою є схожість в іншій обставині: суд має встановити, що можливість нотаріального посвідчення договору втрачена й, як наслідок, така вада може бути усунена лише із застосуванням юрисдикційного способу захисту у формі визнання такого договору дійсним.

На необхідності встановлення подібної обставини (утрати можливості нотаріального посвідчення договору) прямо вказує Пленум ВСУ в Постанові 06.11.2009 р. № 9 від «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (абз. 3 п. 13).

Вказівка ВСУ на необхідність для суду, що розглядає справу про визнання договору дійсним, обов’язкового встановлення втрати можливості для нотаріального посвідчення договору може створити сприятливу ситуацію для особи – відповідача, яка, власне, й ухилилася від участі в такому нотаріальному посвідченні, оскільки ця особа може зловживати своїми правами та стверджувати, що вона згодна на участь у процесі нотаріального посвідчення й провадження у справі має бути припинено або в позові слід відмовити. Однак у суду, що розглядає справу, є змога пересвідчитися в добросовісності поведінки відповідача й у випадку його ухилення від нотаріального посвідчення договору констатувати втрату можливості нотаріального посвідчення договору й розглянути справу по суті, за результатами чого за наявності інших необхідних передумов задовольнити позовні вимоги іншої сторони договору.

Увага! По-перше, ухилятися від посвідчення правочину має лише одна його сторона; якщо це робили обидві сторони, то це свідчитиме про відсутність між ними згоди на виникнення правовідносин на підставі такого юридичного факту, яким є цей правочин. По-друге, слід довести факт та підстави ухилення другої сторони від нотаріального посвідчення правочину.

3.10. Відповідно до формулювання ч. 2 ст. 220 ЦК України суд не зобов’язаний, а може визнати договір, укладений з порушенням вимоги його нотаріального посвідчення, дійсним. Тобто відсутній припис закону про обов’язковість ухвалення судом рішення щодо визнання договору дійсним навіть за наявності всієї необхідної сукупності передумов для прийняття такого рішення. Відтак, навіть доведення позивачем наявності всіх необхідних умов для визнання договору дійсним не є запорукою для задоволення його позовних вимог.

У випадку ж відсутності чи недоведеності існування хоча б однієї з умов, виходячи з контексту норми ч. 2 ст. 220 ЦК України як виключення з загального правила, що не може тлумачитися розширювально, суд узагалі зобов’язаний відмовити в позовних вимогах щодо визнання договору дійсним.

3.11. Визнання договору дійсним на підставі положень ч. 2 ст. 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин, що хоча прямо й не передбачений у ст. 16 ЦК України, однак оскільки вказана норма припускає застосування й тих засобів, які в ній не вказані, а встановлені законом або договором, то легітимність застосування такого способу захисту, звісно, за наявності необхідних передумов для цього, не викликає сумнівів.