1. Поняття валютних цінностей

1.1. Коментована стаття не містить переліку видів майна, що відноситься до валютних цінностей, а містить норму про встановлення цих правил іншими законами. При цьому законами повинні бути встановлені не тільки види майна, що відносяться до валютних цінностей, а й порядок вчинення правочинів з ними.

1.2. Оскільки визначення поняття «валютні цінності» та межі логічного тлумачення цього поняття ЦК не містить, слід звернутися до інших законодавчих актів. Так, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» відносить до валютних цінностей п’ять видів майна: валюта України, платіжні документи та інші цінні папери в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери в іноземній валюті та банківські метали. Щоправда, невідомо з яких міркувань законодавець відносить до валютних цінностей валюту України, платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті України, оскільки операції з цими об’єктами не віднесені до валютних (п. 2 ст. 1 цього Декрету), та й правовий режим валюти України та іноземної валюти істотно різниться.

У розумінні ст. 193 ЦК України до валютних цінностей повинні бути віднесені іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України; платіжні документи — платіжні документи та інші цінні папери¹⁰⁷ (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Тому погодитись з авторами науково-практичного коментарю до ЦК України¹⁰⁸, які до валютних цінностей відносять всі види майна, перелічені у ст. 1 Декрету, немає достатніх підстав.

Перелік валютних цінностей є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

2. Правочини з валютними цінностями

2.1. Принципово важливим для визначення правового режиму валютних цінностей і відповідно валютних правочинів є положення ст. 2 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», за якою фізичні і юридичні особи, резиденти і нерезиденти можуть бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, так і за її межами. У сукупності із законодавчо закріпленою презумпцією правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України) це дає змогу констатувати, що будь-які валютні цінності, що є у власності особи, вважаються набутими правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене рішенням суду. Відповідно до вказаної презумпції, для вчинення правочину з валютними цінностями, у тому числі і нотаріального посвідчення, джерела і підстави походження валютних цінностей до уваги не беруться і нотаріусом не перевіряються.

Варто зауважити, що цивільне законодавство не містить посилання на те, що правочини з валютними цінностями, вчинені з порушенням установленого режиму валютного регулювання, є нікчемними. Тому такі правочини є оспорюваними (ч. 3 ст. 215 ЦК України), тобто вони можуть бути визнані недійсними судом за позовами заінтересованих осіб як такі, що порушують вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України та відповідних норм Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

2.2. При характеристиці правочинів з валютними цінностями спеціальне законодавство, що регулює їх обіг, оперує поняттям «валютні операції» (ст. 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). Для цілей цього Декрету до валютних операцій віднесено:

операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі.

2.3. З легальної дефініції валютних операцій видно, що ними не охоплюються операції, не пов’язані з переходом права власності на валютні цінності. Тобто правочини, не пов’язані з переходом права власності на ці об’єкти, не підпадають під режим валютного регулювання, встановлений Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а отже, вчинюються і посвідчуються нотаріусом вільно, без отримання індивідуальної ліцензії НБУ. До таких правочинів слід віднести, зокрема, договір зберігання валютних цінностей (ст. 936 ЦК України), заповіт із вказівкою про спадкування валютних цінностей (ст. 1233 ЦК України). Водночас під обмеження, установлені для валютних операцій, підпадає договір позики іноземної валюти, оскільки згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики передбачається передача грошей та інших коштів позичальнику у власність.

2.4. Необхідно виділити існування двох груп валютних операцій, серед яких ті, що:

а) вчинюються вільно;

б) передбачають отримання спеціального дозволу НБУ.

Чинне законодавство використовує декілька критеріїв для віднесення валютних операцій до таких, що передбачають обов’язковість отримання дозволу, однак основним видається перехід права власності на валютні цінності. Спеціальним дозволом є індивідуальна ліцензія, яка видається НБУ юридичним та фізичним особам на здійснення разової валютної операції, що підпадає під режим ліцензування. Процедура та умови отримання дозволу визначено нормативними актами НБУ, зокрема Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483. При цьому нотаріус може посвідчувати правочини, що є валютними операціями, як у разі необхідності отримання індивідуальної ліцензії, так і без такої. Індивідуальну ліцензію НБУ повинно бути отримано до посвідчення правочину нотаріусом. Одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або іншою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії (ч. 5 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

2.5. Перелік валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, сформульовано у вичерпний спосіб у ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тобто операції, що не віднесені до цього переліку, мають вчинятися вільно, без отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Серед валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії НБУ, найбільш поширеними є використання іноземної валюти та території України як засобу платежу або як застави, оскільки ними опосередковується значна кількість правочинів.

Під використанням іноземної валюти як засобу платежу слід розуміти розрахунок ними за товари, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності тощо, тобто її використання в зобов’язаннях як ціни за надані товари, роботи, послуги, майнові права, об’єкти права інтелектуальної власності та ін. У зв’язку з цим певними недоліками характеризується відповідне визначення, наведене в Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. В ньому вказується, що до використання іноземної валюти на території України як засобу платежу відноситься її використання для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються (п. 1.4 розд. 1).

Однак зобов’язання, в яких валютні цінності виступають предметом договору, не можуть бути віднесені до таких, оскільки в них відсутнє саме поняття «засіб платежу». До таких зобов’язань можуть бути віднесені договори дарування або пожертви валютних цінностей (статті 718, 719, 724 ЦК України). Ці договори укладаються сторонами без отримання індивідуальної ліцензії, оскільки вони за своєю природою не є грошовими зобов’язаннями у розумінні п. 1.4 розд. 1 вищенаведеного Положення.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України для договору дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, установлена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Сьогодні з урахуванням вимог п. 22 5 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ця сума складає 850 грн. Перерахунок іноземної валюти в національну для визначення форми договору дарування валютних цінностей здійснюється за офіційним курсом НБУ. На практиці договір дарування валютних цінностей може укладатися на користь одного з подружжя з тим, щоб це майно перейшло в особисту приватну власність дружини або чоловіка (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України). Не виключається й укладення договору дарування з обов’язком передачі валютних цінностей у майбутньому (ст. 723 ЦК України).

2.6. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу отримання спеціального дозволу не вимагається, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Наприклад, укладення договору комісії на придбання (продаж) іноземної валюти в установі банку може здійснюватись без ліцензії. Однак отримання комісійної винагороди резидентом-посередником за цим договором потребує отримання спеціального дозволу¹⁰⁹.

2.7. Валютне законодавство передбачає обов’язковість отримання спеціального дозволу у випадку використання іноземної валюти як застави. Використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення виконання зобов’язання. Однак вказане обмеження стосується лише застави іноземної валюти в готівкові формі. Для застави іноземної валюти, що перебуває на банківському рахунку, дозвіл НБУ не потрібен, оскільки застава в цьому разі здійснюється за правилами про заставу майнових прав¹¹⁰.

2.8. За нотаріальне посвідчення правочинів з валютними цінностями державними нотаріусами справляється державне мито, а приватними — відповідна плата (статті 19, 31 Закону України «Про нотаріат»). Так, за посвідчення договорів дарування валютних цінностей сплачується державне мито в розмірі 1 відсотка суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (п. п. «д» п. 3 ст. 3 Декрету КМУ «Про державне мито»). При цьому під «сумою договору» розуміється сума відповідної іноземної валюти або вартість інших валютних цінностей, перерахована в національну валюту України за валютним (обмінним) курсом, установленим Національним банком України (ст. 8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

2.9. Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р. № 266 затверджено Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, яке регламентує процедуру та умови видачі НБУ індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для:

— оплати фізичними особами — резидентами послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами;

— оплати уповноваженими банками банківських металів у разі їх придбання за межами України;

— проведення суб’єктами господарювання — резидентами окремих валютних операцій, що потребують отримання ліцензій відповідно до Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

При цьому не вимагається отримання ліцензії на проведення операцій, пов’язаних з переказуванням іноземної валюти за межі України суб’єктами господарювання — резидентами (якщо це підтверджено відповідними документами), з метою (п. 1.5 Положення):

— сплати суб’єктами господарювання — резидентами вступних чи членських внесків міжнародним організаціям;

— оплати послуг нерезидентів, які надають право участі суб’єктам господарювання — резидентам у міжнародних виставках, ярмарках, конгресах, симпозіумах, конференціях, семінарах, культурних та спортивних заходах;

— оплати навчання, стажування, лікування суб’єктів господарювання — резидентів України за кордоном, патентування, здійснення виплат нерезидентам за користування їх авторськими правами;

— переказ коштів міжнародним громадським організаціям за проведення на території України заходів під їх егідою (якщо це передбачено установчими документами цих організацій);

— оплати витрат судовим, арбітражним, нотаріальним та іншим повноважним органам іноземних держав (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита та інших обов’язкових платежів відповідно до законодавства іноземних держав);

— виконання зобов’язань за укладеними договорами з юридичними особами-нерезидентами стосовно відшкодування їм витрат, здійснених ними на користь фізичних осіб — резидентів, які тимчасово перебувають за межами України, як оплати праці або інших витрат, пов’язаних з виконанням ними професійних обов’язків;

— оплати витрат, пов’язаних зі смертю громадян України за кордоном (транспортні витрати та витрати на поховання).

2.10. Вказаним Положенням акти валютного законодавства, що діють у цій сфері, не вичерпуються. Слід назвати постанови Правління НБУ: від 16.03.1999 р. № 122 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон»; від 29.01.2003 р. № 35 «Про затвердження Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України з метою придбання облігацій зовнішніх державних позик України»; від 29.01.2003 р. № 36 «Про здійснення операцій з цінними паперами українських емітентів»; від 17.06.2004 р. № 270 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам»; від 29.12.2007 р. № 496 «Про затвердження Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».