Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ч. 1 (ст. 177 - 236) остання 04.05.10.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.12.2018
Размер:
2.75 Mб
Скачать

3. Інші випадки вчинення правочину в письмовій формі

Проста письмова форма для окремих видів правочинів вимагається законом і не залежить від їх суми і суб’єктного складу. Це обумовлюється, як правило, складністю операцій, важливістю предмета договору, можливістю зловживань та ін. Так, законодавець установлює обов’язкову письмову форму для договору про комерційне представництво (ч. 3 ст. 243 ЦК України), правочинів про всі види забезпечення виконання зобов’язання (ст. 547 ЦК України), зокрема застави (ст.13 Закону України «Про заставу»), найму житла (ст. 811 ЦК України) та ін.

З наведеного виходить, що залишається досить незначна частина правочинів, які можуть укладатися усно.

Стаття 211. Місце вчинення правочину

1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:

1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;

2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.

1. Поняття «місця вчинення правочину»

1.1. Стаття, що коментується, визначає способи визначення місця вчинення правочину, формулюючи три способи такого визначення:

- місце вчинення правочину вказано в самому правочині. При визначенні редакції коментованої статті законодавець виходив з того, що місце вчинення правочину a priori має бути зазначено в його тексті, однак прямого припису сторонам указувати у правочині місце його вчинення, коментована стаття не містить. Навпаки, з позиції законодавця ситуація, коли у правочині не вказано місце його вчинення, видається цілком природною, тому що може бути розв’язана за допомогою визначених у ст. 211 ЦК України способів;

- для одностороннього правочину місцем його вчинення є місце вираження волі сторони, тобто місце вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків;

- для дво- або багатосторонніх правочинів місце вчинення правочину прирівняне до місця укладання договору. За правилами ст. 647 ЦК України договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Інших способів визначення місця вчинення правочину в коментованій статті не визначається. Однак це питання може постати особливо щодо правочинів, які вчинюються через мережу Інтернет, за допомогою інших засобів зв’язку та ін.

1.2. Серед усіх реквізитів правочину юридичне значення місця вчинення правочину в більшості випадків не є вирішальним. Як зазначено в літературі, «місце вчинення правочину має обмежене значення»199.

Можна назвати такі випадки, коли законодавець пов’язує з місцем вчинення правочину певні наслідки:

- для визначення права, що застосовується до форми, змісту правочинів, права, що застосовується до довіреностей (статті 31–34 Закону України «Про міжнародне приватне право»);

- коли місце вчинення правочину є місцем виконання зобов’язання (ст. 532 ЦК України);

- вексель має пред’являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо останнє не було прямо визначено, — за місцем знаходження платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (статті 2, 76 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 08.06.2007 р. № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів»). Тому у векселі повинно бути зазначено місце його складання.

1.3. Законом України «Про нотаріат» установлено вимоги стосовно місця нотаріального посвідчення окремих видів правочинів. Відповідно до ч. 4 ст. 55 вказаного Закону посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї зі сторін відповідного правочину. Однак при цьому закон не містить вимоги, що недотримання наведеного правила свідчить про недійсність відповідних правочинів.