4. Земельна ділянка та деякі «нетрадиційні об’єкти»

4.1. Останнім часом виникають питання, пов’язані з деякими характеристиками земельної ділянки або особливостями її використання. Зокрема, це стосується можливості розгляду таких речей, як асфальтове покриття машино-місце чи газопровід як самостійних об’єктів права – нерухомості. У свою чергу, це пов’язане і з можливістю або неможливістю вчинення з ними правочинів.

Як показує практика, ці питання вирішуються неоднозначно. Так, в одних випадках уважається, що асфальтове покриття не є самостійним об’єктом права, нерухомим майном, оскільки заасфальтована земельна ділянка призначена для розміщення на ній певного майна, а роботи з асфальтування проводилися з метою благоустрою. В інших випадках обґрунтовується, що асфальтове покриття є самостійним об’єктом, нерухомістю, з яким можна укладати правочини. При цьому аргументом є те, що воно підпадає під усі ті вимоги, які висуває до нерухомого майна ст. 181 ЦК України.

Безумовно, що подібні міркування можуть завести в глухий кут не тільки тому, що визнання асфальтового покриття нерухомою річчю означає в тому числі необхідність при кадастровому обліку й реєстрації прав на нерухоме майно вказувати його як самостійний об’єкт, а також здійснювати його державну реєстрацію як окремий об’єкт, але й тому, що як окремий об’єкт асфальтове покриття має бути оборотоздатним.

Отже, чи можливе відчуження окремо асфальтового покриття, і як тоді складатиметься доля земельної ділянки й навпаки? Не просто відповісти і на запитання про користування асфальтовим покриттям без користування відповідною земельною ділянкою й навпаки. Зрозуміло, що все це втрачає сенс, якщо говорити про асфальтове покриття й земельну ділянку як про окремі об’єкти права.

Не може асфальтове покриття вважатися й рухомою річчю, оскільки воно не може бути використане без зв’язку із землею, не може бути переміщене в просторі. Однак хоча при цьому наявний критерій зв’язку із землею, із цього не виходить, що таке покриття — нерухома річ.

Увага! Неможливість віднесення асфальтового покриття ні до нерухомих, ні до рухомих речей свідчить на користь того, що асфальтове покриття взагалі не є річчю, не може бути ні самостійним об’єктом права власності, ні предметом цивільно-правових правочинів. Асфальтове покриття може бути функціональним елементом земельної ділянки, на якій воно розташоване, поряд із ґрунтовим покриттям. Покриття земельної ділянки (асфальтове, бетонне та ін.) буде виступати як її характеристика,, а не як самостійний об’єкт права власності.

Неможливо також стверджувати, що земельна ділянка й асфальтове покриття є складною річчю або головною річчю й приналежністю. Цивільно-правовий режим як складної речі, так і головної речі та її приналежності припускає, що речі, які входять до складу складної речі, а також головна річ і приналежність є самостійними речами й можуть бути використані незалежно одна від одної. Очевидно, що невизнання асфальтового покриття річчю виключає подібну кваліфікацію.

Певну специфіку має розв’язання цього питання стосовно асфальтового покриття автомобільних доріг, адже це покриття являє собою частину технологічного процесу зі створення автомобільної дороги.

Отже, можна зробити висновок, що при визнанні автомобільної дороги самостійним об’єктом нерухомості асфальтове покриття являє собою лише її технологічний елемент.

4.2. Машино-місце стало все частіше розглядатися як особливий вид речей, оскільки актуалізувалася проблема розміщення автомобілів у мегаполісах і при будівництві нових багатоповерхових будинків.

За способом розміщення машино-місць можна виділити такі їх різновиди:

1) наземні, включаючи розміщення на автостоянках, що прилягають до створеного об’єкта, або на відокремлених земельних ділянках, наданих для організації автостоянки (відкриті стоянки), а також розміщення стоянок у підестакадному просторі, над лініями метрополітену, з використанням надколійного та міжколійного простору залізниць тощо;

2) підземні, а також інші, що розміщені у приміщеннях - у будинку/споруді (одно-, багатоярусні; підземні, наземні або змішані, прибудовані або вбудовані тощо):

- спеціально призначених для зберігання автомобілів (гаражні комплекси);

- як частини житлового або адміністративного будинку/споруди.

Очевидно, що машино-місце, розташоване на земельній ділянці, наданій з метою організації автостоянки, не відповідає ознакам нерухомої речі. У цьому випадку може йтися про надання послуг або зберігання автомобілів власником земельної ділянки.

Однак пропонується вважати сукупність машино-місць (автостоянку) нерухомістю при відповідному оформленні документів: постанова уповноваженого органу про виділення земельної ділянки для організації постійної автостоянки (капітального будівництва), акт приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об’єкта тощо⁴² .

4.3. Стосовно газопроводів висловлювалися думки, що, зокрема, (а) їх можливо віднести як до рухомих, так і до нерухомих речей⁴³; (б) трубопроводи (різновидами яких є газопроводи) відносяться до споруд і вважаються нерухомістю⁴⁴; (в) газопроводи з компресорними станціями є особливим об’єктом нерухомості як технологічний майновий комплекс⁴⁵.

Міністерство юстиції України вважає, що газопроводи є об’єктами, які не можуть існувати без землі та переміщення їх є неможливим без їх знецінення, що відповідає ознакам нерухомого майна⁴⁶.

У свою чергу, в судовій практиці також відсутній єдиний підхід щодо розуміння газопроводів з позиції поділу речей на рухомі та нерухомі. Зокрема, це яскраво підтверджується такими прикладами судових рішень.

(а) Приморський суд м. Одеси зобов’язав комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» здійснити державну реєстрацію права власності за ВАТ «Одесагаз» на підставі рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації “ПРИНЦИП” на об’єкти газового господарства (газопроводи низького, середнього та високого тиску, станції катодного захисту, газорозподільчі пункти), які розташовані в місті Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області (селі Каланчак, селі Кам’янка, селі Лощиновка та селі Броска)⁴⁷.

(б) Вищий господарський суд України, розглядаючи справу про встановлення сервітуту на газопровід зовнішньої мережі, що включає в себе газопровід середнього тиску та обладнання, вказав, що висновок суду першої інстанції про належність газопроводу до категорії промислових трубопроводів в розумінні Закону України «Про трубопровідний транспорт», який дає підстави вважати його переміщення можливим без його знецінення, у зв’язку з чим на нього не може бути встановлено сервітут, є недостатньо обґрунтованим. У даному випадку  не можна говорити про відсутність перешкод вільному переміщенню газопроводу без його знецінення ⁴⁸.

(в) Апеляційний суд Волинської області відмовив у встановленні сервітуту на користування вуличним газопроводом, оскільки газопровід, що є предметом даного спору, не відноситься до майна, яке може бути об’єктом сервітуту⁴⁹.

(г) Донецький апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, що підстави, які передбачені в законі для встановлення права користування чужим майном (сервітут), відсутні, оскільки майно (газопровід, що належить споживчому кооперативу «Газифікація Махарадзе-2006»), відносно якого позивач вимагає встановлення сервітуту, не є земельною ділянкою або нерухомим майном, які можуть бути самостійним предметом сервітуту відповідно до ст. 401 ЦК України. Крім того, було визначено, що газопровід  не є будівлею, спорудою чи іншим об’єктом нерухомості в розумінні ст. 181 ЦК України, з огляду на  Технічний регламент з підтвердження відповідності безпеки обладнання, що працює під тиском, затверджений Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31.12.2003 р. № 279, в якому під поняттям трубопровід визначено сукупність деталей і складальних одиниць із труб з елементами, що є їхніми складовими (переходи, відводи, трубопровідна арматура та інше), які призначені для транспортування робочих середовищ від джерела до споживачів⁵⁰.

Для з’ясування можливості чи неможливості віднесення газопроводу до нерухомості насамперед потрібно визначитися з поняттям газопроводу, його видів та правового режиму, установленого законодавством для такого роду об’єкта.

• Поняття газопроводу. Як і в багатьох інших випадках, українське законодавство не відзначається єдністю та однозначністю в цьому питанні, але можна зробити висновки про розуміння газопроводу як:

– трубопроводу, призначеного для транспортування газу (розділ 2 Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації )⁵¹;

– сталевого трубопроводу, призначеного для транспортування газоподібних речовин, їх парів і конденсату (розділ 2 Правил безпеки в газовому господарстві коксохімічних підприємств і виробництв)⁵².

Тобто трубопровід є родовим поняттям, яке включає в себе видове — газопровід, який призначено для транспортування газу.

• Види газопроводів. Визначення видів газопроводів матиме важливе значення щодо розуміння їх функціонального призначення та визначення їх оборотоздатності в подальшому. Зважаючи, що газопровід є видом трубопроводу, наведення видів повинно відбуватися з урахуванням положень Закону України «Про трубопровідний транспорт».

Газопроводи

1) магістральні газопроводи – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами, зв’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів (абз. 2 ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).

2) промислові газопроводи (приєднані мережі) — всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, внутрішньопромислові газопроводи, міські газопровідні мережі, розподільчі трубопроводи тощо (абз. 3 ст. 1 Закону України «Про трубопровідний транспорт»)

• Правовий режим газопроводів. Визначення правового режиму газопроводу має важливе значення, оскільки він впливає на можливість вчинення різноманітних правочинів і дозволяє уникнути численних помилок у правозастосуванні. Зокрема, показовим є випадок, коли на підставі рішення третейського суду було відчужено магістральний газопровід⁵³.

Оборотоздатність газопроводів. Слід ураховувати, що чинним законодавством передбачено що:

а) приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а це, зокрема, магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища (абз. 13 п. «г» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»);

б) магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).

Увага! Магістральні газопроводи є об’єктами, обмеженими в цивільному обороті, оскільки можуть перебувати тільки в державній власності, тобто належати лише певним учасникам цивільного обороту.

Такий правовий режим магістральних газопроводів виключає можливість вчинення правочинів щодо них за участю фізичних та юридичних осіб, крім передачі споруд трубопровідного транспорту в державну власність (ч. 2 ст. 7 Закону України “Про трубопровідний транспорт”). Як наслідок, вільно оборотоздатними об’єктами залишаються тільки промислові газопроводи⁵⁴.

• Газопровід як нерухома річ. Зрозуміло, що навіть гіпотетично газопровід не може відноситися і розглядатися як земельна ділянка. Газопровід не потребує й державної реєстрації, яка б свідчила про те, що він вважається нерухомістю. Однак наявною є така підстава віднесення речей до нерухомих, як зв’язок із земельною ділянкою, унаслідок чого їх переміщення є неможливим без знецінення та зміни їх призначення. Це дозволяє віднести газопроводи до споруд як об’єктів нерухомості, адже:

а) роботи з будівництва газопроводів газорегуляторних пунктів та інших об’єктів систем газопостачання міст, селищ і сільських населених пунктів повинні провадитись згідно із затвердженим проектом газопостачання населеного пункту, а також за наявності організації, на яку покладено технічний нагляд і приймання робіт, а в подальшому — і експлуатацію газового господарства цього населеного пункту (п. 3.1 Правил безпеки систем газопостачання України (НПАОП 0.00-1.20-98))⁵⁵;

б) законодавець оперує словосполученнями «будівництво нових і реконструкції діючих об’єктів трубопровідного транспорту» (ст. 15 Закону України «Про трубопровідний транспорт»), крім того, передбачено виділення земельних ділянок під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів (ч. 1 ст. 73 Земельного кодексу України);

в) у деяких нормативних актах газопровід відноситься до споруд (розділ 2 Правил безпеки систем газопостачання України (НПАОП 0.00-1.20-98).

Щодо такого критерію віднесення речей до нерухомих, як розташування на земельній ділянці, то це не повинно виступати перешкодою для віднесення до нерухомості підземних та наземних газопроводів (підпункт 1.6 Правил обстежень, оцінки технічного стану, паспортизації та проведення планово-запобіжних ремонтів газопроводів і споруд на них)⁵⁶.

Якщо буде встановлено, що відносно конкретного газопроводу не існує можливості його переміщення без знецінення та зміни його призначення, тобто якщо між газопроводом і землею є тісний зв’язок, він є нерухомим майном, права на нього і правочини з ним підлягають державній реєстрації. Фактично тлумачення цього критерію може призвести до альтернативності у визначенні, чи вважатиметься газопровід нерухомістю.

Втім, відносно кваліфікації газопроводу як рухомої чи нерухомої речі не повинна мати місця альтернативність, і ніхто на свій розсуд не вправі самостійно визначати випадки, за яких газопровід буде рухомою річчю, а за яких нерухомою. Як наслідок, глобальне та остаточне вирішення кваліфікації газопроводу як нерухомої речі перебуває у площині вироблення та впровадження чіткої концепції розуміння нерухомості.

4.4. Ще екстравагантнішим об’єктом бачиться місячна нерухомість, з якою вчинюються правочини так званим «Місячним посольством», заснованим американцем Д. Хоупом⁵⁷, ТОВ «Місячне посольство» і ТОВ «Місячне Консульство». Ці організації пропонують до продажу за цілком земні гроші таке:

- ділянка на Місяці. Освітлена сторона. Площа — 0,7 кв. км. Ціна — 3960 рублів;

- ділянка на Марсі. Площа — 0,8 кв. км. Ціна — 3960 рублів⁵⁸ .

У зв’язку з такою торгівлею місячними ділянками слід згадати насамперед про те, що діє Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р. (далі - Угода про Місяць), яка деталізує правовий режим Місяця. Зокрема, в ст. 11 встановлюється, що Місяць не підлягає національному присвоєнню, його поверхня або надра, а також ділянки його поверхні, або надр, або природні ресурси там, де вони перебувають, не можуть бути власністю жодної держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації, національної організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи. Однак практична проблема полягає в тому, що через ряд причин Угода про Місяць так і не стала універсальною, і сьогодні вона є обов’язковою лише для невеликої групи держав. Вирішення ж питання про віднесення/невіднесення небесних тіл, включаючи Місяць, до об’єктів цивільних прав перебуває поза компетенцією національного законодавця (російського, українського, німецького, американського та ін.).