3. Недійсні та неукладені правочини

3.1. Останнім часом поглибилися суперечності між поняттями недійсних та неукладених правочинів. Зважимо передусім на термінологію, котра вживається при укладенні дво- та багатосторонніх правочинів, тобто договорів. Загальне правило диктує, що договір вважається укладеним при досягненні домовленості, по-перше, з усіх істотних умов, а по-друге, у належній формі. Тоді виходить, що в разі відсутності в договорі істотних умов він вважається неукладеним.

Такий наслідок важко усвідомлюється, адже з недодержанням належної форми договору (це, як правило, стосується нотаріального посвідчення правочину) він вважається недійсним (тобто нікчемним). Ситуація алогічна.

3.2. Ще одним прикладом нестиковки між недійсністю та неукладеністю є недодержання нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину, коли немовби настають подвійні негативні наслідки – і недійсність, і неукладеність. Правда, до оперування його неукладеністю справа може не дійти, адже вади форми вже зумовлять його “неіснування”. Проте не виключені ситуації, коли особа подає до суду позов про визнання правочину, вчиненого з порушенням вимог про нотаріальне посвідчення, дійсним. У ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлюється можливість визнати договір дійсним в судовому порядку, якщо сторони домовилися щодо всіх його істотних умов, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення²⁶⁷.

Це наводить на думку, що навіть складений та підписаний договір, який усупереч закону не посвідчений нотаріально, договором не є²⁶⁸, а розцінюється лише як письмовий доказ досягнення домовленості про його укладення.

Не виключаються й ситуації, коли правочин нотаріально посвідчений, але не зареєстрований, хоча це вимагається законом. Якщо це різні дії, то, теоретично припустивши таку ситуацію, маємо юридичний тупик: нотаріально посвідчений правочин є здійсненою дією, тобто вона не тільки спрямована на набуття цивільних прав (ч. 1 ст. 202 ЦК України), а й це спрямування можна вважати здійсненним, реалізованим у договорі. Адже все, що вимагається ч. 1 ст. 638 ЦК України для цього, вже має місце – і домовленість, й істотні умови, і форма.

Проте ст. 210 ЦК України вносить резонанс у логіку послідовності таких дій, і з неї виходить, що правочин без державної реєстрації є невчиненим. Але очевидно, що не може бути, щоб правочин був дійсним, але не вчиненим.

3.3. Судова практика часто допускає змішання недійсних правочинів та неукладених договорів і це очевидно з тих рішень, які виносяться судами, та з підстав оспорення правочинів. Так, в одних випадках суди вважають, що відсутність в умовах договору переліку конкретних товарів свідчить про те, що сторони не визначилися з предметом договору, а оскільки це є істотною умовою договору, то він визнається неукладеним. В інших аналогічних випадках суд виносить рішення, що такий договір є недійсним.

Увага! За відсутності в договорі істотних умов він вважається неукладеним.

3.4. З цим пов’язане й інше питання: чи можна звертатися з позовною вимогою про визнання правочину неукладеним. Судова практика також різниться: від допущення такої можливості з посиланням на те, що в ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних прав визначені не вичерпним чином, до протилежного ставлення. При цьому вказувалося, що вимога визнати договір неукладеним не може самостійно розглядатись в окремій справі і є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне²⁶⁹.

Остання позиція набула підтвердження і в постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в п. 8 якої вказується, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені гл. 83 Книги п’ятої ЦК України.

Увага! Позовні вимоги про визнання правочину неукладеним задоволенню не підлягають.

3.5. Наведене вище має значення в тому сенсі, що недійсним може бути визнано лише укладений правочин. Установивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним (п. 8 постанови Пленуму ВСУ № 9).

На відміну від неукладеного правочину, недійсний правочин є дією, яку вчинено, але через ті чи інші недоліки (суперечності ст. 203 ЦК України) він не має правової сили (нікчемний) або визнається таким, що не мав і не буде мати правової сили (оспорюваний).

3.6. Різняться й наслідки недійсного та неукладеного правочинів, хоча вони й видаються схожими. Якщо наслідки недійсності правочинів викладено в ст. 216 ЦК²⁷⁰, то в ЦК України не йдеться про наслідки неукладеного правочину. Можна лише стверджувати, що в цьому разі не виникають жодні правовідносини, оскільки відсутній юридичний факт, яким би вони породжувалися. Про схоже зазначається і в ст. 216 ЦК України стосовно наслідків недійсності правочину, який не породжує тих правових наслідків, які притаманні правочинам цього виду, тобто не породжує тих правовідносин, на які було спрямоване вчинення такого правочину. Разом з тим він породжує правові наслідки, які випливають з його недійсності, зокрема сторони зобов’язанні повернути все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано.