Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ч. 1 (ст. 177 - 236) остання 04.05.10.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.12.2018
Размер:
2.75 Mб
Скачать

3. Наслідки недодержання вимог закону про письмову форму правочину

3.1. Відсутність імперативності письмової форми правочину спричиняє наслідки, які настають у випадках, коли ця форма правочину встановлена законом. За загальним правилом недодержання припису закону про письмову форму правочину не тягне за собою його недійсність. При цьому не йдеться не лише про нікчемність такого правочину, а й про можливість його оспорення. Законодавець по-іншому підійшов до врегулювання випадків, коли порушується письмова форма правочину. Як один з правових наслідків недодержання стороною (сторонами) правочину вимоги щодо письмової форми абзацом другим ч. 1 ст. 218 ЦК України передбачено певні особливості в доведенні факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин.

3.2. В абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України акцентовано увагу на доказуванні відсутності факту вчинення правочину (негативна обставина) або оспорюванні його частин, а не на доказуванні факту вчинення правочину (позитивна обставина). Внаслідок цього можна навіть говорити, що контекстуально в зазначеній нормі встановлена презумпція існування факту вчинення правочину.

В абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України міститься лише одна заборона – заборона ґрунтувати рішення суду на свідченнях свідків.

Наведене вище слід ураховувати, оскільки застосування цієї норми на практиці не виглядає безпроблемним та однозначним.

3.3. В абз. 2 п. Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 розширювально тлумачиться зміст абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України. У ньому вказується, що не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а факт його вчинення. Незважаючи на те, що подібне тлумачення норми ЦК України з боку ВСУ збалансовує обсяг прав сторін правочину, слід констатувати, що воно прямо не випливає з норми абз. 1 ч. 1 ст. 218 ЦК291.

Крім того, формулювання «оспорення окремих його частин» залишає відкритим питання про аспект розуміння зазначеного поняття, оскільки за відсутності письмової форми договору оспорюваним може бути як факт існування окремих частин договору в цілому (наприклад, домовленість про конфіденційність щодо факту вчинення правочину), так і зміст окремих умов договору (наприклад, домовленість щодо певної ціни договору)

Уявляється, що йдеться передусім про можливість оспорювання факту існування окремих частини правочину в тих випадках, коли факт вчинення правочину в цілому сторонами не ставиться під сумнів.

3.4. В абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України міститься лише одне обмеження: рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків292, однак при цьому:

  • не вказано ступінь категоричності цього судження (тобто йдеться про повну заборону використання показань свідків, чи заборону їх використання як єдиного доказу);

  • не витлумачено можливість існування обмежень щодо інших вербальних доказів, як-то: показання сторін, третіх осіб, їх представників (які згідно з чинним процесуальним законодавством, наприклад ч. 2 ЦПК України, допитані як свідки;

  • оцінка наявних у справі доказів здійснюється судом на підставі відповідних процесуальних законів, які вимагають повноти дослідження всіх наявних доказів, у тому числі показань свідків у випадку їх наявності, чому, звісно, на заваді не можуть стати положення ЦК України, які, до речі, й не забороняють таку оцінку.

3.5. Незважаючи на те, що прямо текст абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК не містить вказівок на винятки з правил про обмеження щодо використання свідчень свідків, такі винятки існують, прикладами чого можуть бути ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України). В абз. 2 п. 12 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» ВСУ визнав вказані приписи ЦК винятками з правила обмеження застосування показань свідків, що мають прямо передбачатися ЦК.

3.6. Необхідність вчинення окремих правочинів у письмовій формі з позицій законодавця є настільки нагальною, що в чинному ЦК України як санкцію за недодержання подібної законодавчої вимоги закріплено положення про нікчемність певних правочинів.

Нікчемні правочини з вадою (дефектом) форми переважно є недійсними в цілому. Разом з тим слід ураховувати й те, що нікчемність, наприклад, правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 547 ЦК України), що являє собою усну домовленість про неустойку, нерозумно поширювати на основний договір у цілому, а тому останній зберігає свою чинність.

3.7. Нікчемний правочин є недійсним відповідно до прямої вказівки закону, а тому не потребує визнання як такого на підставі рішення суду. І з огляду на це судами за загальним правилом мають розглядатися лише вимоги щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.293

3.8. У силу імперативності приписів положень ЦК України щодо обов’язкової письмової форми вчинення таких договорів, як забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 547 ЦК), дарування майнового права та з обов’язком передати подарунок у майбутньому (ч. 3 ст. 719 ЦК), страхування (ч. 2 ст. 981 ЦК), кредитний (ч. 2 ст. 1055 ЦК), банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК), розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ст. 1107 ЦК), комерційної концесії (ч. 1 ст. 1118 ЦК), останні визнаються нікчемними.