2. Визнання правочину вчиненого недієздатною особою дійсним за рішенням суду

Дійсним правочин, вчинений недієздатною особою, може стати за наявності таких умов: а) якщо він відповідає інтересам недієздатної особи, тобто вчинений на її користь; б) якщо опікун такої особи переконається в цьому і звернеться до суду; в) якщо суд вбачить аргументи опікуна переконливими і винесе рішення про визнання правочину, вчиненого недієздатною особою, дійсним.

3. Наслідки недійсності правочину вчиненого недієздатною особою

3.1. Недійсний правочин, вчинений недієздатною особою, не породжує жодних наслідків, а тому мають наставати ті наслідки, які властиві будь-якому недійсному правочину, тобто передбачені в ст. 216 ЦК України. Це, насамперед, реституція – повернення сторін правочину до первісного стану, або точніше – повернення кожному з них усього того, що вони отримали за недійсним правочином.

3.2. Проте у випадку, коли правочин було вчинено недієздатною особою, остання не може здійснювати жодних юридично значущих дій – ані з вчинення правочину, ані з повернення набутого за ним. Тому такі дії має здійснювати її опікун. Відповідно опікуну повертається й другою, дієздатною, стороною правочину все те, що отримано було нею від недієздатної сторони.

3.3. На випадок, якщо майно, яке підлягає поверненню, не збереглося, то можливі різні варіанти залежно від того, в якої зі сторін недійсного правочину це майно не збереглося.

У разі неможливості повернення дієздатною особою майна недієздатної особи вона має відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Інша ситуація настає тоді, коли виявилося неможливим повернення майна дієздатній особі. Опікун примушуватиметься до відшкодування його вартості лише тоді, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла його винна поведінка. Останнє має бути доведено.

При цьому в абз. 2 ч. 3 коментованої статті не зазначається, за якими цінами відшкодовуватиметься опікуном майном, як це зроблено в абз. 1. З цього можна зробити висновок, що ціна майна визначатиметься, виходячи з його вартості на день вчинення правочину. Очевидно, це є певною санкцією для дієздатної сторони правочину, яка таким чином опиняється в невигідному для себе становищі. Можна застосовувати й загальну норму, що міститься в ч. 1 ст. 216 ЦК України: відшкодування вартості майна відбувається завжди за цінами, які існують на момент відшкодування. Напевне, такі позиції викликані вадами законодавчої техніки, оскільки не було необхідності в статтях 221–226 ЦК України повторювати про відшкодування, а в певних випадках про це замовчувати.

3.4. Крім повернення майна, дієздатна сторона зобов’язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім’ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан. Ця норма спрямована на компенсацію тих страждань, яких зазнали близькі недієздатній особі люди внаслідок вчинення з нею правочину, адже поводження з нею в цій ситуації не могло не відбитися негативно на їх душевному стані.