Стаття 214. Відмова від правочину

1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Відмова від правочину так само, як і правочин, є вольовою дією і тому має бути усвідомлена. Законодавець вирізняє відмову від одностороннього та дво- і багатостороннього правочину.

1. Відмова від одностороннього правочину.

1.1. Якщо правочин односторонній, тобто його вчинення відбувалося за волею однієї особи, немає жодних перешкод, щоб цю волю змінити на протилежну, відмовившись від правочину. Адже особа не зв’язана ні з ким і може поводитися в цьому питанні абсолютно вільно. Це є загальним правилом.

1.2. Однак у ч. 1 ст. 214 ЦК України наявне застереження, що законом може встановлюватися інше. Насамперед це має місце тоді, коли односторонній правочин, від якого відмовляється особа, що його вчинила, тісно пов’язаний із двостороннім правочином. Так, згідно з ч. 1 ст. 249 ЦК України дозволяється скасування довіреності, що за своєю сутністю являє собою відмову від правочину особи, яка видала довіреність. У свою чергу, можлива й відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (п. 3 ч. 1 ст. 248 ЦК України). Втім ч. 3 ст. 250 ЦК України забороняє представнику відмовлятися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Ще одним прикладом відмови від одностороннього правочину є право заповідача в будь-який час скасувати заповіт (ч. 1 ст. 1254 ЦК України).

Увага! Законодавець часто стосовно відмови від одностороннього правочину використовує термін «скасування» (довіреності, заповіту).

2. Відмова від двостороннього правочину

2.1. Двосторонній правочин є договором, який породжує зобов’язання. Статтею 525 ЦК України встановлюється загальне правило, протилежне тому, що регулює відмову від одностороннього правочину, а саме: одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. І це цілком зрозуміло, адже внаслідок узгодження двох волевиявлень сторін виникли правовідносини, відмова від участі в яких в односторонньому порядку означає нехтування волею другої сторони правочину.

2.2. Однак можливість односторонньої відмови від договору передбачається численними статтями ЦК України, зокрема: відмова від договору про встановлення емфітевзису (408 ЦК); від договору найму (статті 763, 782 ЦК); купівлі-продажу (статті 666, 678, 696, 700 та ін.); дарування (статті 722, 724); ренти (ст. 739); позички (ст. 834); підряду (ст. 844 та ін.); страхування (ст. 997 та ін.); доручення (ст. 1008 ЦК) та інших договорів.

2.3. Підставами односторонньої відмови від двостороннього правочину (договору) можуть бути різні обставини, які в одних випадках виходять із властивостей самого зобов’язання, в інших – обумовлюються правопорушенням з боку другої сторони правочину.

Так, одностороння відмова від договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та від договору найму можлива згідно з ч. 2 ст. 408 та ч. 2 ст. 763 ЦК України, якщо ці договори укладено на невизначений строк. Причому кожна зі сторін може відмовитися від цих договорів, попередньо попередивши про це другу сторону: при відмові від договору про встановлення емфітевзису – не менш як за один рік, при відмові від договору найму – за один місяць, а в разі найму нерухомого майна – за три місяці. Договором або законом може бути встановлено інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

2.4. Порушення умов договору однією стороною як загальноприйнята підстава для односторонньої відмови від цього договору другої сторони названа у ч. 1 ст. 615 ЦК України з доданням «якщо це встановлено договором або законом». ЦК передбачається така можливість, зокрема, якщо наявне істотне порушення вимог щодо якості товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України); якщо покупцеві не надано можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу (ч. 3 ст. 700 ЦК України).

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ч. 2 ст. 782 ЦК України).

Якщо страхувальник прострочив унесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред’явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, установлених договором (ч. 2 ст. 997 ЦК України).

2.5. Можлива одностороння відмова від двостороннього правочину й тому, що вона відповідає сутності правовідносин, які при цьому складаються. Так, абсолютно звичайною і природною є відмова дарувальника від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, якщо він передав річ організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному (ч. 2 ст.7 22 ЦК України), тобто якщо ця річ ще не потрапила до обдаровуваного. Так само сприймається й можливість відмовитися від договору дарування, якщо після його укладення майновий стан дарувальника істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК України). Може й обдаровуваний у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього (ч. 2 ст. 724 ЦК України). Користувач вправі в будь-який час відмовитися від договору (позички) (ч. 1 ст. 834 ЦК України).

2.6. Наслідками односторонньої відмови від двостороннього правочину є припинення зобов’язання (ч. 1 ст. 611 ЦК України). У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).