5. Наслідки недійсності правочину

5.1. При визнанні правочину, вчиненого під впливом важкої обставини, недійсним застосовуються наслідки, установлені ст. 216 ЦК України, тобто його сторони повертаються до стану, в якому вони перебували до вчинення правочину. Сторони повертають одна одній все, що вони передавали за цим правочином.

5.2. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку із вчиненням цього правочину. І це цілком вірно, адже саме в її поводженні можна вгледіти несправедливість. При цьому її не виправдовує те, що завдяки тому, що отримала за правочином друга сторона, ця остання набула можливості подолати ті обставини, до яких вона потрапила і виправити своє становище.

5.3. Своєрідним слід визнати й обчислення позовної давності. У п. 28 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не зазначається, з якого моменту обчислюється перебіг позовної давності в цьому разі. Проте це є важливим, адже навряд чи можна при цьому застосовувати загальну норму ч. 1 ст. 261 ЦК України про те, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Хіба що вважати, що особа була в такому безпорадному стані, що не могла урозуміти, що вчинила невигідний для себе правочин і лише після нормалізації свого становища це усвідомила. Однак чи можна беззастережно вважати, що з моменту усвідомлення нею цього вона довідалася про порушення свого права і з цього моменту починається перебіг позовної давності, – питання не однозначне.

ВСУ обминув його своєю увагою, обмежившись лише вказівкою, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, та зазначивши про винятки із цього правила (наведені в частинах 2 та 3 ст. 261 ЦК України), та які не стосуються кабальних правочинів.

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

1. Поняття фіктивного правочину

1.1. Фіктивний правочин – це правочин без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися. Особливістю цієї категорії правочинів є та обставина, що їх учасники за взаємною згодою і взаємними діями намагаються ввести в оману третіх осіб. Причому до третіх осіб відносяться як кредитори чи боржники, так і інші особи, зокрема держава. Разом із цим не обов’язково, щоб сторони фіктивного правочину прагнули до обману третьої особи.

Недійсність фіктивного правочину пов’язана з порушенням п’ятої умови дійсності правочину (ч. 5 ст. 203 ЦК України) як такого, що не був спрямований на реальне настання тих правових наслідків, які обумовлені ним, тобто результату, що мав би наставати в дійсному правочині.

Зокрема Корольовським районним судом м. Житомира було вказано, що оскільки ОСОБА_2, не перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_3, будучи зареєстрованим за місцем проживання, продовжував, зокрема до 06.08.2007 р. проживати в спірній квартирі, договір про відчудження його частки цієї квартири був укладений в той час, коли йому достовірно було відомо про існування спору з приводу повернення ним позивачу боргу, існування вимоги про арешт його майна та існування ухвали суду про забезпечення позову, суд, заслухавши пояснення сторін дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що при укладенні договору дарування вказаної частини квартири позивач не мав наміру втратити право власності на неї (зокрема право володіння та користування квартирою), а мав намір уникнути можливості звернення стягнення на цю частку у випадку задоволення позову, суд приходить до висновку, що цей договір є фіктивним, тому він підлягає визнанню недійсним³⁴¹.

Між тим у фіктивних правочинах спостерігається і неузгодженість між волею і волевиявленням. Адже при їх вчиненні у сторін відсутня воля на те, що вони виразили зовні.

1.2. Конструкція фіктивного правочину дозволяє поширювати її на будь-які правочини (односторонні, дво- чи багатосторонні), хоча зазвичай застосовується щодо договорів.

1.3. Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів³⁴², і визначаючи суб’єктів, які вправі його оспорювати, слід враховувати положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої це може бути сторона правочину або інша заінтересована особа. Наприклад, дружина звертається з позовом про визнання недійсним договору дарування автомобіля чоловіком, який начебто ним було укладено. Насправді ж чоловік намагається вилучити автомобіль із сукупності спільного майна подружжя, щоб залишити його собі після припинення судового розгляду спору про поділ майна між подружжям. Тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.