2. Наслідки недійсності правочину

2.1. Недійсний правочин не породжує наслідків, на які були спрямовані дії його сторін, а настають ті загальні наслідки, що передбачені в ст. 216 ЦК України – насамперед повернення сторін правочину до первісного стану. Для цього кожна зі сторін має повернути іншій все, одержане нею за недійсним правочином.

Разом з тим виконання цих приписів ст. 216 ЦК коригується ст. 221 ЦК України, оскільки однією зі сторін є малолітня особа, яка не вправі вчиняти жодних юридично значущих дій – не тільки правочин, а й повернення переданого за ним. Тому всі дії за наслідками недійсності правочину (повернення майна або коштів, або відшкодування) покладається на законних представників малолітньої особи.

2.2. При цьому дії законних представників залежать від того, хто є другою стороною правочину – особа з повною цивільною дієздатністю, неповнолітня чи малолітня особи.

Якщо другою стороною правочину є особа з повною цивільною дієздатністю, то їй повертається все те, що вона передавала малолітній особі, батьками/усиновлювачами/опікунами останньої. А за неможливості повернути дієздатній стороні правочину одержане в натурі вони мають відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно повертає законним представникам малолітньої особи і дієздатна особа все, що було нею одержано за правочином від малолітньої особи. Крім того, на неї покладається обов’язок з відшкодування збитків, завданих укладенням недійсного правочину, якщо в момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Доведення обізнаності дієздатної особи про вік другої сторони правочину покладається на позивачів, які вимагають від неї відшкодування (як правило, це законні представники малолітньої особи).

2.3. Якщо другою стороною правочину є також малолітня особа, то в ч. 5 коментованої статті зазначається, що кожна з них зобов’язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. Цим законодавець явно суперечить наведеному вище підходу про те, що повертати все, одержане малолітньою особою, має не вона сама, а її законні представники.

Специфічним наслідком недійсності такого правочину є й те, що при неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном не завжди, а лише в разі, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. Як правило, причинами в таких випадках є недоліки виховання дитини, нездійснення за нею належного нагляду тощо. Тобто в інших випадках (при недоведенні вини законних представників у вчиненні правочину малолітньою особою) друга сторона правочину опиняється в невигідній для себе ситуації, коли вона має повернути все одержане нею за цим правочином, а їй відшкодовуватися збитки не будуть.

2.4. Якщо другою стороною правочину є неповнолітня особа, то настають наслідки, установлені ч. 3 ст. 222 ЦК України, а саме: така особа зобов’язана повернути малолітній особі все, одержане нею за цим правочином, у натурі. Відповідно, повертається й майно, передане неповнолітньою малолітній. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Неповнолітня особа є деліктоздатною (ст. 33 ЦК України), тому вона сама відшкодовує вартість майна, що було нею отримано від малолітньої за правочином. Разом з тим існує й правило про субсидіарну відповідальність її батьків (усиновлювачів) або піклувальника, яке дозволяє повністю компенсувати другій стороні правочину збитки в повному обсязі навіть у разі відсутності у неповнолітньої особи коштів, достатніх для відшкодування. Однак обов’язок цих осіб з відшкодування завданих малолітній особі збитків настає за умов, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

Тобто настають загальні наслідки недійсності правочинів з урахуванням особливостей обсягу дієздатності неповнолітньої особи.

Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов’язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов’язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.