2. Поняття речі, визначеної родовими ознаками

2.1. Річ, яка має ознаки, властиві усім речам такого ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою, є родовою. Наприклад, три автобуси ЛАЗ, п’ять тонн кукурудзи, двісті метрів тканини для виготовлення наметів тощо.

2.2. Родові речі зазвичай є речами рухомими.

3. Індивідуальні речі та речі, визначені родовими ознаками, як об’єкти речових та зобов’язальних прав

3.1. З огляду на існування класифікації прав на речові й зобов’язальні, варто визначити, наскільки застосовна класифікація речей на індивідуальні й родові для того, щоб вони могли бути об’єктами речових і зобов’язальних прав.

3.2. Загальноприйнято вважати, що об’єкти речових прав завжди визначені конкретно, тому що кожний предмет конкретний, його тілесність обумовлює наявність у нього просторових меж як у певної субстанції. Тому з погляду своєї фізичної природи він може бути тільки індивідуальним⁷⁷. Ці об’єкти виділяються з маси інших предметів приналежністю даній особі, а серед її речей – місцем розташування або іншими характеристиками.

Навіть сипучі товари й рідина, для того щоб потрапити до складу майна, повинні бути якось відособлені, що й надає їм індивідуальної визначеності. Вважати їх родовими можна лише там, де потрібне відділення їх частини, та й то за умови, що вони подільні. Поняття роду є поняттям логічним. Родові речі не мають однакової ціни й у цивільному обороті завжди потребують певної індивідуалізації⁷⁸.

3.3. Тому вважається, що поділ «індивідуальне – родове» не застосовується для речового права, але він важливий для зобов’язальних прав. Особливо це очевидно при визначенні (ступені конкретизації) предмета договору (зобов’язання, що виникає на підставі нього). Введення кожної нової ознаки буде повніше характеризувати вимоги до нього, однак доти, доки опису задовольняють кілька речей, предмет визначається родовими ознаками. Для того щоб він став індивідуальним, необхідно однозначно виділити його з маси подібних, точно вказавши на те фізичне тіло, яким буде виконано обов’язок.

4. Замінні та незамінні речі

4.1. Традиційно ведуть мову про поділ речей на замінні й незамінні, причому найпоширеніша думка про те, що він збігається з розподілом речей на визначені індивідуальними й родовими ознаками⁷⁹. Така точка зору втілена в ЦК України, у ст. 184 якого передбачається, що речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними і, навпаки, що речі, визначені родовими ознаками, є замінними. Проте слід ураховувати наступне.

4.2. В окремих випадках прямо встановлюється можливість надання аналогічних речей. У разі якщо за договором купівлі-продажу продавець передав покупцеві речі, що не відповідають умовам договору, наприклад мала місце неякісність товару, неналежний асортимент тощо, то можна порушувати питання про його заміну (статті 672, 676, 678 та ін. ЦК України).

Названі правила закріплені в загальних положеннях про купівлю-продаж, а тому застосовуються при відчуженні будь-яких речей, якщо це не суперечить суті відносин. Останнє повинне бути доведене, інакше товари визнаються економічно замінними.

Викладене вище надає можливість зрозуміти позицію тих авторів, які індивідуальну визначеність пов’язували з волею учасників правочинів, а властивість замінності – з поглядами обороту, що визначає допустимість заміни та її можливі межі⁸⁰.

Увага! Замінність речей як можливість використовувати інший предмет з такими ж характеристиками й призначенням є економічною якістю. При цьому «незамінне» не тотожне «індивідуальному».