2. Поняття обороту та оборотоздатності

Основне значення обороту вбачається в тому, що він представляє собою рух тих або інших благ, тим самим задовольняючи потреби в них не одного, а декількох або багатьох суб’єктів. Будучи предметами неживими (речі), або нематеріальними (інформація, результати інтелектуальної діяльності), або безпосередньо пов’язаними із суб’єктами (особисті немайнові блага), усі ці й інші об’єкти, зазначені в ст. 177 ЦК України, до обороту не здатні. Оборот можливий тільки завдяки діям осіб, які відчужують або здобувають відповідні блага. І у зв’язку з тим, що для обороту ключову роль відіграють дії, а дії є різновидом юридичних фактів, то й цивільний оборот розглядався як «сукупність юридичних фактів»⁹. Оскільки ж завдяки цим діям складаються правовідносини, то оборот пропонується вважати «сукупністю відносин»¹⁰.

По суті ж, оборот є врегульованим нормами права процесом переходу благ від одного суб’єкта до іншого. Тому в поняття обороту включено як економічний, так і юридичний його аспекти. Будучи рухом об’єктів, оборот як правова категорія являє собою юридичну форму реалізації цього руху — вчинення різноманітних правочинів з об’єктами прав. Наслідком цього є придбання прав однією особою й припинення їх в іншої особи. Тоді йдеться про правонаступництво, що можливо як у результаті відчуження об’єктів шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування й ін., або при спадкуванні, реорганізації юридичної особи, а також іншим способом. Це загальна модель, хоча має місце й специфіка її прояву у випадку, якщо об’єктом виступають результати робіт або надання послуг.

3. Які об’єкти можуть бути оборотоздатними

3.1. Оборотоздатністю, безумовно, наділені такі об’єкти цивільних прав, як речі. Саме речі мають поділятися на ті, що перебувають в обороті, обмежені в обороті та вилучені з обороту.

3.2. Якщо говорити про майно як об’єкт цивільних прав, до складу якого входять разом з речами майнові права та майнові обов’язки, ситуація дещо ускладнюється. За загальним правилом, майно підлягає відчуженню за відповідними договорами (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання тощо), передається в порядку правонаступництва з припиненням юридичної особи іншим юридичним особам (ч. 1 ст. 104 ЦК України), а також у спадщину. Проте якщо вести мову не про майно в цілому, а про його складову, яку становлять майнові права, то постають такі питання:

- чи зберігають вони властивість до оборотоздатності без входження до складу майна?

- тобто чи можуть бути оборотоздатними майнові права самі по собі або лише у складі майна?

- а якщо так, то за якою правовою конструкцією буде здійснюватися їх оборот?

3.3. ЦК України встановлює можливість обороту майнових прав як таких. Ураховуючи невизначеність самого поняття майнових прав та суперечливість їхньої юридичної природи¹¹, так само суперечливим є й питання про оборот майнових прав.

Якщо майновим правом вважати право вимоги, тобто зобов’язальне право майнового характеру, то його оборот врегульовується в ЦК України. Так, у ч. 1 ст. 512 ЦК України прямо вказується про можливість передання прав кредитором іншій особі. Тоді говорять про відступлення права вимоги, цесію.

Складнішим виявилося питання про можливість самостійного, тобто у відриві від свого об’єкта, переходу майнових прав речового характеру або інакше кажучи, питання про можливість продати право на річ або саму річ. Як правило, вважається, що продаються речі, а не права на них, і особа, яка здобуває річ, стає її власником, тобто набуває й право на неї. Адже в юридичному розумінні річ невіддільна від права на неї. Продавати річ може лише власник, тобто особа, яка має право власності на неї, а також інша особа, яка має стосовно речі певне, установлене в законі право. Так, якщо річ неспроможного боржника або конфіскована річ продається з торгів, то переходить (в обороті перебуває) річ. Право ж на неї не підлягає обороту хоча б тому, що воно в таких випадках взагалі ігнорується, тобто до уваги не береться.

Однак це питання не таке просте, як здається на перший погляд. У ЦК України стосовно певних випадків ідеться про оборот майнових прав, а не речей або майна. У свою чергу, згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Тобто в цій статті не зазначається на речі, права та обов’язки, а йдеться лише про останні, хоча зрозуміло, що спадкоємці успадковують певні речі.

Безпосередньо про майнові права як окремий об’єкт цивільних прав, стосовно яких можуть укладатися договори, згадується у ч. 1 ст. 147 ЦК України, якою передбачається, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати свою частку (її частину) у статутному капіталі. Тобто відповідно до неї має укладатися договір купівлі-продажу. Також ця частка може відступатися учасником товариства з обмеженою відповідальністю іншим чином. Унаслідок цього в такому разі об’єктом буде частка у статутному капіталі. Цей об’єкт потрібно відрізняти від такого об’єкта, як частка в праві спільної часткової власності (ст. 357 ЦК України). Учасники ТОВ не є співвласниками, і тому об’єкти їх прав та прав співвласників різні. Різним є й правовий режим цих об’єктів. Слід також відрізняти зазначені об’єкти від такого об’єкта, як вклад, яким оперують ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 142, ч. 1 ст. 144 ЦК України. Ці об’єкти існують лише певний час – при їх внесенні до товариства (або, як вказується в законодавстві, до статутного чи складеного капіталу товариств). З моменту їх внесення вони вже мають іншу назву – частка в статутному (складеному) капіталі.

Вирізняються також об’єкти прав учасників і прав самого товариства. Учасники ТОВ мають об’єктом своїх прав частку в статутному капіталі, а об’єктом прав ТОВ є його майно, що належить йому на праві власності.

У свою чергу, з цього постають два питання: Що представляє собою такий об’єкт, як частка? Чи може цей об’єкт належати на праві власності?

Відповідь на перше питання має бути однозначною: частка є майновим правом, вона не являє собою певні речі. Однак при цьому майнове право не є зобов’язальним, адже ніякої вимоги в учасника товариства до товариства не існує. Учасник товариства перебуває з товариством не в зобов’язальних, а в корпоративних відносинах, тому не може йтися й взагалі про заміну сторони в зобов’язанні, оскільки не існує самого зобов’язання. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України заміна кредитора в зобов’язанні здійснюється шляхом передання своїх прав іншій особі за правочином. Цим правочином є відповідний договір (купівлі-продажу, дарування тощо), предметом якого буде майнове права учасника – на частку в статутному капіталі товариства.

Щодо другого питання, то слід також указати на відсутність варіантів із цього приводу: цей об’єкт (право на частку) є об’єктом права власності учасника товариства. І саме як власник цього об’єкта він може це право відчужувати.

Увага! При цьому: 1) об’єктом буде майнове право – право учасника на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю; 2) відчуженню підлягає саме майнове право (на частку в статутному капіталі), а не певні речі; 3) відчуження цієї частки відбувається шляхом її продажу (а також даруванням, міною).

3.4. Ще більше труднощів виникає з приводу оборотоздатності послуг як об’єктів цивільних прав. Постає питання, чи є послуга об’єктом, яку можна тим же механізмом, як і речі відчужувати? Очевидно, що не може йтися про оборотоздатність такого об’єкта, як послуга, бо коли вживається термін «продаж послуг», то мається на увазі їх надання, унаслідок якого інша особа її отримує. Отже, при цьому існує рух певної субстанції від її першого джерела до набувача. Однак, по-перше, ця субстанція не може бути порівнянна з речами як утіленням матеріальності. Тому науковці зважають на нематеріальність послуг. По-друге, унаслідок цього послуга як об’єкт не може в подальшому відчужуватися набувачем. Тобто навряд чи є сенс у вживанні терміну «обіг послуг». На послуги не може поширюватися правовий режим речей на зразок з майновими правами, і тому межі поширення речового права на зобов’язальні відносини (конструкції) існують, і це обумовлено природними причинами.

3.5. Викладене вище стосується і такого об’єкта, як результат робіт. Зрозуміло, що об’єктом є не просто роботи як дії, діяльність (як то має місце при наданні послуг), а їх результат. На відміну від послуг, така діяльність (зокрема, підрядника – ст. 837 ЦК України) має матеріальне втілення. Виконання робіт за договором підряду завершується переданням результату цих робіт замовникові. Саме по собі проведення робіт без їх результату не може вважатися належним виконанням договору підряду. Але це втілення має значення для самих цих відносин (підрядних), а для відносин обігу воно (втілення) або він (результат робіт) значення не має, оскільки окремим об’єктом результат цих дій (виконання робіт) не є. Такий результат (наприклад, виготовлена річ) стає об’єктом речового права – права власності і вже як такий він є оборотоздатним.

Для певних речей закон висуває окремі вимоги, додержання яких робить їх оборотоздатними. Прикладом може слугувати зведення внаслідок виконання договору підряду будинку. Є результат робіт – будинок, але ще немає такої речі, як будинок, не тільки до завершення будівництва, прийняття його до експлуатації, а й до державної реєстрації права власності на нього (ч. 2 ст. 331 ЦК України). Якщо є потреба в обороті (продажу) незавершеного будівництва, то це також можна зробити за умов державної реєстрації права на такий об’єкт (ч. 3 ст. 331 ЦК України). А отже, до цього моменту не існує окремого об’єкта, що називається незавершеним будівництвом (або недобудованим майном, або майном, незавершеним будівництвом), а тому й не можна вести мову про його оборотоздатність.

Тобто результат дій (виконання робіт) може розглядатися в подвійному розумінні – як об’єкт зобов’язальних правовідносин (наприклад, договору підряду) і як об’єкт речових відносин (наприклад, права власності). Їх перетинання спостерігається також у тому, що цей об’єкт може бути об’єктом одночасно обох відносин – речових та зобов’язальних.

У ст. 876 ЦК України встановлюється, що власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник. Однак не зовсім зрозуміло при цьому, що являє собою цей об’єкт будівництва – той, що існує в процесі побудування, чи після його завершення. Принаймні до завершення будівництва не буде такого об’єкта, як будинок або інша будівля, оскільки для його виникнення слід зареєструвати право на нього. До завершення ж будівництва відсутній результат роботи – побудований об’єкт, але є об’єкт будівництва, який перебуває в процесі його побудови. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Отже, згідно з цією статтею можуть мати місце два об’єкти права власності на новостворене майно: матеріали та нерухоме майно. Відтак, про який об’єкт будівництва йдеться в ст. 876 ЦК України, не зовсім зрозуміло. Спостерігається певна неузгодженість між статтями 331 та 876 ЦК України.

Увага! Питання про такий об’єкт права, як результат робіт, слід пов’язувати з питаннями про етапи створення цього об’єкта, виникнення права на нього, у тому числі (і насамперед) набуття на нього права власності.

3.6. Результатами інтелектуальної діяльності й прирівняними до них засобами індивідуалізації товарів, робіт, послуг (товарні знаки) і юридичних осіб (комерційне найменування), є твори науки, літератури й мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, винаходи та ін. Ці результати інтелектуальної, творчої діяльності вказані як об’єкти прав у ст. 177, а також у ст. 420 ЦК України. Однак ситуація з їхньою оборотоздатністю також трохи ускладнена непослідовністю правового регулювання інтелектуальних прав у Книзі четвертій ЦК України «Право інтелектуальної власності». Адже, з одного боку, вони, будучи об’єктами права (інтелектуальної власності), підлягають обороту, а з іншого — відносно цих об’єктів виникають специфічні виключні права: майнові (ст. 424 ЦК) й особисті немайнові (ст. 423 ЦК). При цьому останні (право на ім’я та ін.) невідчужувані й непередавані (ч. 4 ст. 423 ЦК). Майнові ж права інтелектуальної власності підлягають передачі (ст. 427 ЦК).

Правоволоділець може розпорядитися майновим правом інтелектуальної власності, укладаючи відповідні договори (ст. 1107 ЦК України), одним з яких є договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Увага! Об’єктом права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, який може перебувати в обороті, є не самі ці результати (твори, винаходу та ін.), а виключні майнові права на них.

Оскільки інтелектуальні права не залежать від права власності на матеріальний носій (річ), в якому втілений відповідний результат інтелектуальної діяльності або засіб індивідуалізації (ст. 419 ЦК України), то їхній оборот також здійснюється незалежно один від одного. Перехід права власності на річ не має наслідком переходу чи надання інтелектуальних прав на результат інтелектуальної діяльності або на засіб індивідуалізації, виражені в цій речі (ч. 3 ст. 419 ЦК України). А перехід інтелектуальних прав на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ (ч. 2 ст. 419 ЦК України).

Однак і за такої ситуації мають місце свої нюанси. Так, якщо має місце оригінал такого добутку, як картина, скульптура, унікальна книга та ін., то при його відчуженні як речі її власником, який має виключне право на неї як на твір, але його автором не є, виключне право на твір переходить до набувача оригіналу твору, якщо договором не передбачене інше.