1. Проблема віднесення грошей до речей

1.1 Коментована стаття встановлює основи правового режиму грошей як об’єктів цивільних прав, а ст. 177 ЦК України містить положення, за яким гроші і цінні папери віднесені до речей. У цій статті вказується, що об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери.

Такий підхід є досить спірним, оскільки гроші не є річчю як такою, вони не мають власної споживчої вартості, а є лише мірою вартості інших речей⁸⁹. Правила ЦК України про віднесення грошей до речей не слід розуміти буквально. За ст. 179 ЦК України речами є предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов’язки. Тобто речі призначені для задоволення потреб людини. Однак гроші (у вигляді купюр і монет, тобто в уречевленому вигляді) значної цінності для людини не становлять, оскільки важливою є їхня номінальна вартість, що виражається кількістю уособлених купюрою чи монетою грошових одиниць. Відомо, що одна і та ж грошова сума може бути представлена, з огляду на номінальну вартість, різною кількістю купюр і монет. Коментована стаття містить правило, що гривня є законним платіжним засобом. Зрозуміло, що при цьому не йдеться про гривню як річ, а мається на увазі, перш за все, гривня як грошова одиниця України.

1.2. Використання грошей здійснюється лише у відносинах обміну на щось інше. Тому певні властивості речей як об’єктів цивільних прав при проекції на гроші даватимуть зовсім інший результат.

Якщо допустити бачення грошей як речей, то в аспекті загальноприйнятої в цивільному праві класифікації речей гроші можуть розглядатися як речі споживні, подільні та родові. Однак аналіз грошей як таких надає результати, які доводять неможливість їх вважати речами. Так, якщо споживанням речі є використання її природних властивостей за призначенням, то щодо грошей логічно вести мову лише про використання їх соціально-економічних функцій.

Подільність речей на гроші поширюється лише умовно, оскільки фізичний поділ грошей є неможливим, а операцію розміну грошей як за порядком вчинення, так і за змістом, прирівняти до подільності ніяк не можна. Неоднозначним бачиться і поширення на гроші правового режиму родових та індивідуально-визначених речей.

Крім того, проблемним видається застосування правового режиму речей до безготівкових грошових коштів та електронних грошей.

1.3. Однак принциповою вбачається різниця не в правовому режимі речей та грошей, а в їх оборотоздатності.

Гроші не можуть з’явитися в обороті як звичайні речі, оскільки виготовлення грошей та їх випуск у цивільний оборот є виключною прерогативою держави в особі Національного банку України. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про Національний банк України» виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку.

Економічні властивості грошей не дозволяють їм бути предметом більшості цивільно-правових правочинів, чого не можна сказати про речі. Гроші не можна купити, оскільки вони не задовольняють природних потреб людини⁹⁰. Звичайно, не слід заперечувати, що гроші можуть бути предметом окремих правочинів, на кшталт звичайних речей (дарування, зберігання грошей тощо), однак функція грошей як засобу платежу використовується набагато частіше, ніж їх роль як різновиду речей.

1.4. Очевидно, що законодавець хоча і прирівнює гроші до речей, однак при цьому свідомо відокремлює їх від категорії «річ», наголошуючи тим самим, що віднесення грошей до речей можливе лише в певних межах, з урахуванням особливого правового режиму грошей як об’єктів цивільних прав. Більш правильним є розуміння місця грошей у понятійній системі цивільного права за принципом: «вслед за вещами, но не из вещей»⁹¹. У практичному аспекті це означатиме «пряме» входження грошей (готівкових та безготівкових) до поняття «майно» як самостійного майнового блага.

1.5. Хоча гроші у вигляді купюр та монет і випускаються державою в особі Національного банку України, однак держава не наділена ні правом власності, ні іншими речовими правами щодо грошей як речей. Не несе держава як суб’єкт публічного права і обов’язків, зокрема щодо сплати замість грошей іншого їх еквівалента, в тому числі у вигляді іноземної валюти чи банківських металів. Не випадково, що відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Держава в особі її органів, в першу чергу Національного банку України, виконує функцію встановлення правового режиму обігу грошей і забезпечення його дотримання, зокрема, при здійсненні товарообмінних операцій.

Увага! При тлумаченні закріпленої в цивільному законодавстві системи об’єктів цивільних прав, слід мати на увазі, що гроші не є речами у класичному, традиційному розумінні, тому правовий режим речей може поширюватися на гроші лише з певними застереженнями.

1.6. З наведеного випливають такі наслідки:

• Безготівкові грошові кошти, у вигляді записів на рахунках, електронні гроші, мають правовий режим грошей, і до них застосовуються всі правила стосовно грошей, однак, ураховуючи, що законодавець розмежовує «гроші» і «грошові кошти», правила ст. 177 ЦК України про віднесення грошей до речей на грошові кошти не поширюються, оскільки останні в системі об’єктів цивільних прав відносяться не до речей, а до майнових прав.

• Подільність грошей має свою специфіку, відмінну від загального правила, викладеного у ст. 183 ЦК ЦК України, оскільки подільність грошей означає подільність вираженої в них номінальної вартості, незалежно від того, в яких купюрах чи монетах ця вартість представлена. Самі купюри чи монети поділятися не можуть.

• Гроші не можуть бути предметом віндикаційного позову, цьому перешкоджають два правила. По-перше, за віндикаційним позовом може бути витребуване лише індивідуально-визначене майно (п. 6.1 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом»), тоді як гроші наділені родовими ознаками. По-друге, неможливість витребування грошей від добросовісного набувача прямо передбачена законом (ст. 389 ЦК України). У випадку пред’явлення вимог про витребування грошей з чужого незаконного володіння, суди обґрунтовано відмовляють у їх задоволенні. Обґрунтування зводиться до того, що предметом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Майно, яке визначається за родовими ознаками, не може бути предметом віндикаційного позову, оскільки грошові суми визначаються родовими ознаками, позови про повернення грошових сум не є віндикаційними, а є зобов’язально-правовими, у зв’язку з чим правомірним є висновок про відмову в позові⁹².

Стосовно безготівкових грошових коштів, то уявити їх віндикацію як позов про захист права власності взагалі неможливо. Такий позов при його пред’явленні буде містити дефект змісту — не може бути витребувано об’єкт, не тільки не визначений ознаками, що його індивідуалізують, але і не існуючий у матеріально-фізичній формі⁹³. До того ж з моменту розміщення грошей на рахунку вони переміщуються зі сфери речемо-правових відносин (зокрема, права власності на них) до сфери зобов’язальних відносин, що виключає можливість пред’явлення позову про їх витребування з чужого незаконного володіння, замінюючи цей позов вимогами про стягнення грошових коштів.