3. Гроші як засіб платежу

3.1. Стаття, що коментується, містить поняття «законний платіжний засіб», не розкриваючи при цьому його зміст. Відсутнє його легальне визначення і в інших нормативно-правових актах. У теорії цивільного права розкривається значення законного платіжного засобу як визначеного державою предмета, який здатний слугувати крайнім і примусовим засобом виконання зобов’язань: крайнім у тому розумінні, що цей предмет замінює собою дійсний предмет боргу, якщо надання останнього стає неможливим, а примусовим виходячи з того, що боржник може звільнитися від зобов’язання наданням цього предмета, а кредитор повинен його прийняти, інакше настає прострочення кредитора⁹⁴.

Таким чином, примусовість законного платіжного засобу знаходить свій прояв у тому, що він повинен сприйматися як предмет виконання зобов’язання навіть і тоді, коли первісно ним визначений не був. Якщо засіб платежу договором чітко не визначено, виходячи із системного тлумачення поняття «законний платіжний засіб», ним слід визнати сплату готівкових грошей чи безготівкових грошових коштів залежно від того, якої сфери діяльності (підприємницької діяльності або ж сфери, не пов’язаної з нею) вказаний договір стосується.

Поняття «законний платіжний засіб» тісно пов’язане з поняттям «форма розрахунків» (ст. 1087 ЦК України), однак не може бути ним підмінене. Вбачається, що вказані поняття співвідносять як зміст (ним є певна грошова одиниця) і форму.

3.2. Гривні як національній грошовій одиниці України притаманна виключність у системі платіжних засобів, оскільки випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів, тобто будь-яких документів у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів, забороняється (ст. 32 Закону України «Про Національний банк України»).

3.3. Особливістю грошей як платіжних засобів, емітованих державою, слід визнати їх безумовний характер. Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами (ч. 3 ст. 34 Закону України «Про Національний банк України»). Гривня приймається всіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів (ст. 35 цього Закону).

3.4. Коментована стаття містить положення, яке в теорії цивільного права прийнято назвати принципом номіналізму — гроші приймаються виключно за номінальною вартістю.

Під номінальною вартістю слід розуміти вартість, установлену державою-емітентом, яка зазвичай позначається безпосередньо на купюрі чи монеті. Юридичне значення має саме номінальна вартість грошей, хоча вони можуть бути оцінені за допомогою інших видів вартості, зокрема економічної або ж колекційної вартості окремих грошових знаків.

3.5. Правило про обов’язковість прийняття гривні як засобу платежу на всій території України спрямоване на недопущення відмови від її прийняття як платежу за будь-якими зобов’язаннями, крім випадків, коли відповідно до прямої вказівки закону платіж має бути здійснено в іноземній валюті. Однак згідно з коментованою нормою застосування гривні як засобу платежу обмежується територією України, за її межами гривня як платіжний засіб зазвичай не використовується.

3.6. Обов’язковість прийняття гривні зумовлює неможливість визнання недійсними, тобто такими, що позбавлені властивостей законного засобу платежу, конкретних купюр та монет без визначення достатнього строку та порядку їх обміну на діючі купюри та монети.