2. Умови для визнання правочину фіктивним

2.1. Фіктивний правочин вчиняється «про людське око», тобто лише для виду, без наміру створити ті правові наслідки, які логічно виходили б із цього правочину. Таким чином, має місце лише «імітація» правочину. Тому такий правочин завжди вчинюється умисно. В абз. 1 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

2.2. Воля сторін правочину не адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу), яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В противному разі (наприклад, якщо лише одна сторона створювала лише видимість правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, до яких вона прагне), стверджувати про фіктивність правочину не можна³⁴³.

2.3. Як правило, фіктивний правочин не слугує поштовхом для дій із здійснення його сторонами своїх прав та виконання обов’язків. Натомість саме по собі невиконання правочину сторонами ще не означає, що укладено фіктивний правочин (абз. 2 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Зокрема, якщо особа не сплатила грошові кошти за договором, які мала сплатити, або майно набувачеві не передавалось, - усе це само по собі не доводить факту фіктивності правочину.

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Увага! Основною характеристикою ознакою фіктивного правочину є відсутність в його учасників наміру створити юридичні наслідки на момент його вчинення.

2.4. Мають місце випадки, коли договір укладається особами, які не мають не тільки намірів, але й права на це.

Зокрема, задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним договору про внесення нерухомого майна ТОВ_1 до статутного капіталу ТОВ_2, господарські суди зробили висновок, що цей договір є фіктивним, адже укладений без наміру створити наслідки, оскільки ТОВ_1 рішень про участь в ТОВ_2 не приймало, не було його учасником, відомостей про нього як про учасника ані в статуті ТОВ_2, ані в державному реєстрі немає, внесок до статутного капіталу ТОВ_2 не робило, додатковий внесок до статутного капіталу ТОВ_2 у вигляді приміщень їм фактично не проводився, самі приміщення фактично не передавалися.

2.5. Не рідкі випадки «безгрошовості позики», коли видача розписки не пов’язується ані з виникненням у позичальника боргу, ані з переданням позначених у розписці сум. Це буває, коли розписка видається заради забезпечення інших зобов’язань, а не як підтвердження позики. К.П. Победоносцев, наводячи такий приклад, указував, що розписка виконує роль неустойки або страхової премії. У такому випадку вона є фіктивною, неборговою, і не має значення перед законом³⁴⁴.

2.6. Фіктивні правочини про зміну або розірвання договору, якщо по суті тим самим сторони нічого не змінюють, тобто незважаючи на вчинення такого правочину, предмет і зміст договірного зобов’язання залишаються тими ж, зобов’язання фактично не змінюється, бо це лише декларується.

Так, суд першої інстанції зробив висновк про те, що в угоді про припинення зобов’язання новацією не відбулося заміни первісного зобов’язання новим зобов’язанням, не передбачений інший предмет зобов’’язання або інший спосіб його виконання. При цьому предмет як первісного, так і нового зобов’’язання був той самий - обов’язок сплатити гроші. Спосіб виконання також не мінявся. При таких обставинах касаційна інстанція погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірна угода є фіктивною, зробленою без наміру створити правові наслідки.

2.7. Про фіктивність правочину слід говорити й при відчуженні речі невласником, оскільки обом сторонам відомо про приналежність речі третій особі. Причому вони й не розраховують на її придбання у власність продавцем і проте укладають договір, який об’єктивно припускає перехід права власності від продавця до покупця. Оскільки в даній ситуації це неможливо, виходить, що вони діють без наміру створити юридичні наслідки, а укладений ними договір є фіктивним.

Однак, коли обидві сторони або тільки набувач не інформовані про дійсну приналежність відчужуваного майна, погоджена воля сторін, виражена в договорі, безсумнівно, спрямована на юридичні наслідки, тобто не є уявною. Причому можлива недобросовісність продавця, який знає, що він відчужує не належне йому майно й не має наміру придбати його у власність до моменту виконання зобов’язання про відчуження цього майна, має прихований характер і сама по собі не може впливати на дійсність договору. У цьому випадку настають наслідки, передбачені ст. 330 ЦК України, тобто покупець, що набуває річ не в її власника, проте стає власником, якщо ця річ не може бути витребувана в нього.³⁴⁵

2.8. Мета учасників правочину, як правило, носить протиправний характер, хоча це для кваліфікації правочину як фіктивного не має значення. Часто немовби вчиняється правочин з майном з метою його приховання від конфіскації або від поділу (наприклад, між подружжям), або від звернення стягнення.

Більшість фіктивних правочинів вчиняються з метою недобросовісного одержання вигоди, зокрема у вигляді неправомірного зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню за звітний період.

Фіктивні правочини служать основним способом незаконного отримання готівкових коштів, коли предметом правочину сторони вказують обов’язок виконавця виконати роботи, надати послуги або здійснити поставку товарів, що фактично не виконується. При цьому сторони оформляють фіктивні бухгалтерські документи (акти виконаних робіт, рахунки-фактури і т.д.), що підтверджують виконання основного договору (контракту). Гроші, які підлягають сплаті, перераховуються замовником на розрахунковий рахунок виконавця, який знов-таки за фіктивними документами (наприклад, для закупівлі сільгосппродукції в населення) переводить їх у готівку. Потім готівка передається замовникові, за винятком суми винагороди, що становить певний відсоток.

Зустрічаються фіктивні правочини з придбання у фізичних осіб неліквідних векселів (фактична ціна яких дорівнює ціні бланка встановленої форми) за номінальною вартістю, оформлених спеціально для незаконного отримання готівкових коштів. При цьому використовуються або вигадані дані фізичних осіб, або загублені паспорти і т.д.

Мають місце й протилежні операції: обмін неврахованої готівки на безготівкові гроші на розрахунковому рахунку в банку шляхом вчинення фіктивних правочинів, складання фіктивних бухгалтерських документів. Ці дії, будучи суспільно небезпечними, підлягають кримінальному покаранню.

Поширені фіктивні правочини з неплатоспроможною особою, внаслідок чого учасники останньої або інші зацікавлені особи прагнуть «вивести» певне майно з процедури ліквідації. Це може відбуватися як завчасно, тобто перед зверненням до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, так і в процесі розгляду судом цієї справи. В останньому випадку шляхом створення вигаданої або фіктивної заборгованості боржника такі «кредитори» одержують більшість голосів на зборах кредиторів, унаслідок чого стає можливим прийняття рішень, не вигідних справжнім кредиторам. Мирові угоди, що вчиняються у процесі розгляду справи про банкрутство, зачіпають інтереси меншості кредиторів. У хід ідуть й інші виверти (відмова уявних кредиторів від своїх вимог та ін.), за допомогою чого дійсні кредитори примушуються до прийняття умов погашення заборгованості на невигідних для себе умовах.

2.9. Як правило, тільки ретельний правовий аналіз наявних у справі документів дозволяє суду зробити висновок, що правочин носить фіктивний характер. Так, в одному випадку суди всіх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки на момент укладання договору поставки покупець був неплатоспроможним, товар у момент його передачі не оглядався, все це поряд з іншими доказами фіктивності цього договору дозволило суду визнати його недійсним. В іншому випадку, доводи позивача, що договір поруки є фіктивним, тому що в поручителя немає й не було відповідних сум, а сторони уклали цей договір лише для виду, без наміру створити відповідні правові наслідки, судом були визнані непереконливими, оскільки факт відсутності або наявності в поручителя в достатньому для задоволення вимог кредитора обсязі майна правового значення не має, адже законодавець не ставить у залежність від фінансового становища особи або його соціального статусу можливість прийняття на себе зобов’язань за договором поруки.