Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ч. 1 (ст. 177 - 236) остання 04.05.10.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.12.2018
Размер:
2.75 Mб
Скачать

1. Недійсність правочину

1.1. Правочини, що вчиняються неповнолітньою особою, можуть бути різними – такими, що входять до обсягу її дієздатності і навпаки; такі що схвалені її батьками (усиновлювачами) або піклувальником і навпаки.

Так, неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може мати як неповний, так і повний обсяг дієздатності (у разі наявності для цього підстав, передбачених ст. 35 ЦК України). Звісно, що при вчиненні правочину неповнолітньою особою з повним обсягом дієздатності цей правочин не може оспорюватися її батьками (усиновлювачами) або піклувальником. Якщо ж правочин вчиняє неповнолітня особа з неповною дієздатністю, то для цього має бути згода її батьків (усиновлювачів) або піклувальника, що вимагається ч. 2 ст. 32 ЦК України. При цьому йдеться про правочини: (а) які не підпадають під ознаки дрібних побутових; (б) полягають у розпорядженні своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; (в) щодо здійснення своїх прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності; (г) банківського вкладу (рахунку) та щодо розпорядження цим вкладом; (д) спрямовані на участь в юридичній особі або її заснування (ч. 1 ст. 32 ЦК України).

1.2. Між тим відсутність згоди батьків на вчинення неповнолітньою особою правочину не робить його нікчемним, як це буває при вчиненні правочину малолітньою особою (ст. 221 ЦК України). Правочин, вчинений неповнолітньою особою, є дійсним і може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, а може й, навпаки, оспорюватись ними.

Згода законних представників неповнолітньої особи припускається і на момент вчинення правочину (крім правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, коли згода потребує нотаріального посвідчення), і протягом місяця після того, як вони дізнались про вчинення цього правочину неповнолітньою особою.

1.3. У разі незгоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника з діями неповнолітньої особи щодо вчинення нею правочину вони протягом місячного строку заявляють претензії другій стороні правочину. Термін «претензія», вживаний у ст. 221 ЦК України, взагалі є невдалим, бо його сприйняття поєднано, як правило, з діяльністю юридичних осіб, а також викликає чимало питань з приводу сутності цих претензій та їх впливу на позовну давність. Очевидно, що батьки (усиновлювачі) або піклувальник звертаються до другої сторони правочину з наміром повернути становище неповнолітньої особи до стану, який вона мала до вчинення правочину. Тобто, про повернення їй майна, переданого нею за цим правочином, або коштів, сплачених нею, тощо.

1.4. Якщо ці претензії залишаються без задоволення, батьки (усиновлювачі) або піклувальник чи інші заінтересовані особи звертаються до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. При цьому на ці позови поширюється загальна позовна давність у три роки (ст. 257 ЦК України) з моменту, коли батьки (усиновлювачі) або піклувальник дізналися або мали дізнатися про вчинення неповнолітньою особою правочину або про другу сторону цього правочину. Між тим звернення батьків (усиновлювачів) або піклувальника до другої сторони правочину з претензією є потрібним, адже в противному разі їх тривале мовчання (понад місяць) свідчитиме про їх згоду з вчиненням неповнолітньою особою правочину.

1.5. З коментованої статті не зрозуміло, чи може суд відмовити у визнанні правочину, вчиненого неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, недійсним, адже в цій статті, на відміну від ст. 223 ЦК України відсутня пряма вказівка на таку можливість та підстави для цього. Однак правочин, вчинений неповнолітньою особою, тому й є оспорюваним, що при розгляді справи в суді можуть наводитися певні аргументи щодо вчинення правочину на її користь. Тому суд має підстави й відмовити у визнанні такого право чину недійсним навіть у випадку, коли батьки (усиновлювачі) або піклувальник заперечують проти цього.