4. Процесуальний аспект тлумачення правочину

4.1. Здійснення тлумачення судом має відбувається за правилами позовного провадження, передбаченими в Розділі ІІІ ЦПК України.

Проблемним у цьому є процесуальний аспект тлумачення правочину. Перед судами постає питання: тлумачення правочину — це право чи обов’язок суду? До вирішення питання про тлумачення правочину як результат самостійного процесуального розгляду суди підходять вкрай обережно, у більшості випадків вирішуючи питання про тлумачення в рамках спору, пов’’язаного з виконанням, зміною або розірванням договору.

Окремі дослідники взагалі не уявляють здійснення судом тлумачення поза межами такого спору, тобто як окремого, самостійного акта правозастосовчої діяльності суду²⁴².

ВГСУ орієнтує суди на те, що можливість прийняття судом до розгляду позовної заяви про тлумачення правочину перебуває в безпосередньому зв’язку з наявністю між сторонами спору, що випливає з цього правочину та відповідних зобов’язань. Так, на питання, чи підвідомчі господарським судам спори про тлумачення змісту правочину, ВГСУ відповів, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України до підвідомчості господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, та на інших підставах. Тлумачення змісту правочину господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину²⁴³.

При розгляді конкретної справи ВГСУ взагалі відмовив у тлумаченні змісту правочину, визнавши, що право суду тлумачити правочини реалізується в позовному провадженні під час розгляду справи про порушення прав, допущене при виконанні господарського договору²⁴⁴.

Увага! Судова практика свідчить, що постановити рішення про тлумачення правочину суд може, але він не зобов’язаний це робити.

З таким підходом важко погодитись, тим більше його вже піддано в літературі обґрунтованій критиці. Із ч. 2 ст. 213 ЦК випливає не право, а обов’язок суду здійснити тлумачення правочину²⁴⁵, а заперечення наявності в таких випадках спору виглядають дещо перебільшеними, схожими на спробу судових інстанцій штучно відгородитися від вирішення конкретної правової ситуації. Якби не було спору, сторона правочину не зверталася б до суду з позовом. Крім того, іноді незрозумілий, суперечливий зміст правочину ускладнює, а то й унеможливлює його виконання. У такому разі зацікавлена особа не позбавлена можливості звернутись до суду з вимогою здійснити тлумачення такого правочину, щоб уникнути спірних ситуацій у майбутньому.

4.2. Тлумачення змісту правочину може бути предметом самостійного судового розгляду в конкретній справі. Щоправда, відмежувати спір про з’ясування змісту правочину, тобто про його тлумачення, від спору, пов’язаного з його виконанням, — для суду завдання не з простих, тим більше, що сторони часто спір про правочин (виконання, укладання, розірвання) зводять до спору про його тлумачення.

Так, скасовуючи всі ухвалені у справі рішення і постанови, якими було витлумачено правочин, і повертаючи справу на новий розгляд, ВГСУ зазначив, що позивач фактично заявляє позовну вимогу про встановлення судом факту щодо виконання зобов’язання щодо спірної банківської гарантії, а не про безпосереднє тлумачення положень банківської гарантії. Судові інстанції не перевірили, чи не суперечать такі позовні вимоги за своєю суттю правилам тлумачення змісту правочину, встановленим ст. 213 ЦК України, та чи не підлягає розгляду дане питання щодо виконання спірного зобов’язання в окремому позовному провадженні²⁴⁶.