1. Значення письмової форми правочину

1.1. Письмова форма правочину має як свої переваги, так і недоліки. Зокрема, до переваг письмової форми правочину відносяться¹⁶⁸:

— формування в учасників цивільного обороту схильності до порядку, точного вираження своєї волі;

— сприяння з’ясуванню справжнього змісту правочину, адже покладатися на пам’ять та на людські стосунки, які мали місце на момент вчинення правочину і які згодом могли змінитися, не варто;

— найточніше закріплення змісту правочину в часі, особливо якщо йдеться про тривалі відносини – договір найму, поставки, підряду тощо;

— забезпечення ознайомлення сторін та третіх осіб з умовами правочину безпосередньо з тексту і можливість переконатися в його укладенні, тобто правочин є доказом цього факту;

— можливість перевірити його достовірність і полегшення здійснення контролю за законністю правочину;

— документування, яке для юридичних осіб є однією з найважливіших умов правильного ведення справ, зокрема бухгалтерського обліку¹⁶⁹, воно також необхідне для контролю за їх діяльністю як з боку учасників/акціонерів, так і з боку державних органів;

— необхідність урегулювати чимало аспектів відносин, які сторони б напевно упустили з виду при укладенні договору в усній формі;

— запобігання від передчасної і необдуманої поведінки, виконує функцію підтвердження «серйозності намірів»¹⁷⁰.

1.2. До недоліків письмової форми правочину відносять витрати часу на його укладення, уповільнення обороту, інколи грошові втрати (особливо при нотаріальному посвідченні та державній реєстрації) та ін.¹⁷¹ Проте видається, що ті переваги, які надає письмова форма правочину, нівелюються досить незначними недоліками, що тут позначаються і які до того ж вірніше назвати певними незручностями, ніж недоліками.

Між тим варто навести й висловлення Л. Еннекцеруса, який зауважив, що ще чесний контрагент підпадає під владу нечесного, оскільки особа добросовісна вважає себе зв’язаною навіть неформальною обіцянкою, тоді як недобросовісна людина без ніяковості використовує всі можливості, аби довести негативні наслідки недодержання форми правочину¹⁷². Не заперечуючи цього, слід однак зауважити, що такі випадки не спростовують загального висновку про більшу ступінь доказовості письмових правочинів та їх прийнятність для потреб цивільного обороту.

2. Документальне оформлення правочину

2.1. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін.

Під документом розуміється передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про інформацію»). Необхідність утілення волі сторони (сторін) у документі є його важливість як засобу доказування. Він є письмовим доказом (наявності відносин між особами), до якого процесуальним законодавством висуваються певні вимоги, зокрема щодо відображення його на матеріальному носієві й нанесення на носій письмових знаків із залишенням матеріальних слідів, упорядкованих належним чином з можливістю їх словесного розшифрування.

2.2. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів).

2.3. Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Для цього сторони мають або певним чином скріплювати (зшивати) документ, або робити підписи на кожній сторінці, або поєднувати ці два способи забезпечення ідентичності документів. Особливі приписи щодо цього існують при вчиненні нотаріальних дій, тобто при посвідченні нотаріусом правочину. Зокрема, в абз. 9 п. 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено: якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, вони повинні бути прошиті нитками білого чи червоного кольору або скріплені у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення їх цілісності, з проставленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Увага! Кожна сторона дво- або багатостороннього правочину має однаковий його текст.

2.4. Між тим письмовий правочин може складатися з декількох документів, наприклад, коли в договорі робиться посилання на додатки (наприклад, специфікацію, графік постачання товарів і розрахунків за договором поставки). У випадку якщо предмет договору досить об’ємний, то немає сенсу його наводити в тексті договору, а весь перелік відтворюється у специфікації, що додається до договору.

Слід наголосити, що в договорі має бути чітке і однозначне посилання на специфікацію, інші додатки до нього. В іншому випадку встановити зв’язок між договором і вказаними документами буде вкрай складно. Так само і додатки повинні містити посилання на відповідний договір. У противному разі може виникнути спір із цього приводу. Прикладом може бути така справа.

На підставі договору купівлі продажу Асоціація фермерських господарств «Агро» придбала в АТ «Бердянський м’ясокомбінат» майно у вигляді об’єкта незавершеного будівництва — санітарної бойні з технологічним обладнанням за переліком, визначеним специфікацією № 1, яка є невід’ємною частиною договору. Ціна об’єкта була визначена в договорі, де також зазначалося, що майно відчужується його власником, і цей факт підтверджується документально. Додатком до договору є специфікація № 1, в якій перелічене технологічне обладнання (всього 17 найменувань), яке за договором придбав покупець. Однак ураховуючи, що сама специфікація не містила посилань на договір купівлі-продажу, на дане майно претендувала інша організація, яка вважала, що придбала його у складі цілісного майнового комплексу, виник спір, предметом якого стало питання про визначення безпосереднього юридичного зв’язку між договором купівлі-продажу і специфікацією¹⁷³. Для дослідження і доведення цієї обставини суду довелося аналізувати весь спектр відносин сторін, щоб визначити, який з договорів має застосовуватись і кому дане майно було дійсно відчужене.

2.5. Інший варіант письмової форми правочину передбачає відсутність єдиного його тексту, умови якого фіксуються сторонами в листах, телеграмах тощо. Важливим є обмін сторонами цими виразниками своєї волі. Це означає, що одна сторона, направляючи листа другій, з виразом своєї волі на укладення договору, одержує від другої сторони повідомлення про її волю на це також у вигляді листа, телеграми тощо. Отже, за відсутності єдиного змістовно узгодженого документа воля сторін закріплюється в різних, але пов’язаних єдиною спрямованістю документах.

З цього можливий висновок, що по-перше, подібний вид письмової форми не можуть мати односторонні правочини, в яких лише одна особа виражає свою волю. По-друге, навряд чи підходить до такої ситуації твердження, що листи/телеграми сторін являють собою договір як документ¹⁷⁴. Очевидно, вірніше говорити, що в цьому випадку має місце договір як юридичний факт (правочин), оскільки воля сторін погоджена, що підтверджується письмово на відповідних носіях – листах/телеграмах. По-третє, лист/телеграму особи, що направляється іншій особі, варто вважати офертою, а відповідний лист/телеграму цієї особи – акцептом, у зв’язку з чим відсутність реагування на лист/телеграму має розцінюватися як відсутність другого факту, необхідного для укладання договору, а отже, як відсутність договору.

2.6. Разом з тим є потреба розібратися з ситуацією, коли відповідь у вигляді листа/телеграми відсутня, однак мають місце дії, що безперечно свідчать про згоду особи з пропозицією укласти договір.

Так, ТОВ «А» одержало пропозицію від ТОВ «В» на поставку партії товару з указівкою його вартості і терміну передоплати. ТОВ «В» протягом цього строку оплатило товар і збиралося його забрати в ТОВ «А» власним транспортом. Однак ТОВ «А» відмовило ТОВ «В» в цьому у зв’язку з відсутністю товару, який був проданий іншій компанії. ТОВ «В» звернулося до суду з вимогою про стягнення збитків, завданих невиконанням договору. Суд у позові відмовив, мотивуючи тим, що договір укладено не було, оскільки позивачем не надавалася відповідь на пропозицію відповідача. При цьому доводи позивача про те, що його згодою на пропозицію була оплата товару, а недотримання письмової форми договору не робить його недійсним (ст. 218 ЦК України), враховані не були. Крім того, оферта зв’язує оферента на строк, зазначений у ній, унаслідок чого він не вправі був продавати товар до його спливу.

Якщо при укладенні договору одна сторона направила документ іншій стороні, а та, не направляючи жодних документів, приступила до виконання, тобто відвантажила товар, виконала або розпочала виконання робіт, сплатила повністю або частково (авансувала) гроші, то маємо змішання письмової форми пропозиції (оферти) на укладення договору та конклюдентних дій акцептанта. У цих випадках спостерігається конкуренція норм ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 638 та ч.2 ст. 642 ЦК України.

З одного боку, є загальне правило, наведене в ч. 1 ст. 207 ЦК України, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлено обов’язкову письмову форму, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентні дії можуть свідчити про вчинення правочину (укладення договору) лише в разі, коли допускається усна форма правочину (ст. 206 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тому додержання письмової форми правочину, що вимагається законом, впливає на факт його укладення.

Тобто у всіх трьох випадках законодавець виходить з необхідності додержання письмової форми правочину і не відступає від цієї вимоги щодо здійснення конклюдентних дій. І лише в ч. 2 ст. 642 ЦК України зазначається: якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З цього можна припустити два варіанти:

1) або законодавець установив загальне правило про письмову форму правочину та порядок її дотримання і спеціальне правило, яким передбачається можливість доведення згоди на укладення правочину акцептантом його конклюдентними діями, передбаченими в ч. 2 ст. 642 ЦК України;

2) або законодавець не встановлював спеціального правила в ч. 2 ст. 642 ЦК України, і дія останнього поширюється лише на випадки, коли законом не вимагається письмова форма правочину, як про це прямо й зазначено в ч. 2 ст. 205 ЦК України.

Перший варіант призводить до того, що вважається додержаною письмова форма договору через пряму вказівку ч. 2 ст. 642 ЦК України, на відміну від загального правила, за яким конклюдентними діями можна вчинити лише усний правочин (ч. 2 ст. 205 ЦК України). Другий варіант доводить протилежне.

На наш погляд, видається вірним другий варіант, оскільки зіставлення наведених вище статей ЦК України не надає можливості стверджувати про їх співвідношення як таких, що містять загальні та спеціальні норми.

Увага! У ч. 2 ст. 642 ЦК України закріплене правило, що дозволяє іншу модель укладення договору (або ототожнює фактичне виконання з письмовою відповіддю на пропозицію), якщо інше не встановлено законом. А законом якраз і встановлено інше – що це може стосуватися лише правочинів, які не вимагають обов’язкової письмової форми.

Разом з тим переважна більшість правочинів має вчинятися в письмовій формі (ст. 208 ЦК України). Відтак, положення ч. 2 ст. 642 ЦК України видавалися б майже недіючими. Крім того, слід враховувати й те, що вимоги закону про необхідність додержання письмової форми правочину не спричиняють (за загальним правилом) таких негативних наслідків, як недійсність цього правочину, а зумовлюють наслідки, передбачені ст. 218 ЦК України.

Увага! З огляду на це правочин, який потребує письмової форми, але вчинений «напівусно» (шляхом здійснення конклюдентних дій як реакції на письмову пропозицію укласти договір), не є недійсним. Сторони можуть довести ті дії, які вони виконували. А якщо він є дійсним, то він є й укладеним, оскільки про це свідчить ч. 2 ст. 642 ЦК України, бо ці дії доводять згоду другої сторони на пропозицію укласти договір і дорівнюються відповіді у письмовій формі.

2.7. Разом з тим, необхідно зважити й на способи зв’язку для укладення договору, перелік яких відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України не носить вичерпного характеру, що дозволяє користуватися будь-якими, найсучаснішими способами зв’язку, у тому числі і не вказаними в законі, за умови, що існує можливість установити факт відправлення повідомлення саме стороною за договором. Як подібне підтвердження може виступати оригінал надісланого повідомлення, спеціальне кодове ім’я (код доступу), відоме обмеженому колу осіб, включаючи сторону договору, тощо.

Наприклад, для укладення договору за допомогою факсимільного зв’язку одній стороні слід направити підписаний нею письмовий документ іншій стороні. Друга сторона підписує отримане факсимільне повідомлення і направляє його першій стороні. У результаті перша сторона має оригінал, підписаний нею, і факсимільне відтворення тексту документа, підписаного другою стороною. Друга сторона має документ, одержаний нею факсимільним зв’язком, на якому поставлено підпис уповноваженої особи з другого боку. При виникненні спору в кожної сторони є документ, що ідентично відображає зміст договору, а справжні підписи сторін підтверджують факт направлення документа кожній із сторін. Крім того, технічні можливості факсимільного зв’язку допомагають додатково отримувати підтвердження про отримання повідомлення і відомості про номер одержувача.

2.8. Важливе також питання про форму договору, якщо він укладений за допомогою технічних засобів зв’язку. В абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК України вказується, що правочин у цьому випадку вважається укладеним у письмовій формі. При цьому важливо розуміння того, чи має місце в такому разі документ, оскільки саме з документом зв’язується уявлення про письмову форму договору. Як вказував свого часу М.М. Агарков, юридичними є документи, зміст яких засвідчує юридично значущі факти або засновані на них правовідносини¹⁷⁵.

Зрозуміло, що про жодну письмову форму у звичайному розумінні, тобто на паперовому носії, при цьому не йдеться, оскільки застосовуються інші способи фіксації волі та її доведення до іншої сторони. Однак це не означає, що поняття «документ» зв’язано тільки з його паперовим виглядом. Згідно зі ст. 27 Закону України «Про інформацію» документ може мати передбачену законом матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. Тому немає жодних перешкод існування документа в іншій формі, зокрема електронній.

2.9. Ще одним важливим моментом, який стосується письмової форми правочину, є її сурогати або замінники, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. І якщо електронна форма правочину так чи інакше (за допомогою різних технічних засобів) містить інформацію про волю сторін правочину (причому всіх сторін), то цього не можна стверджувати стосовно еквівалентів письмової форми правочину.

Документом, у якому втілюється воля сторін (сторони) правочину, може бути й така форма її фіксації, як довіреність (ч. 3 ст. 244 ЦК України), страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) (абз. 2 ч. 1 ст. 981 ЦК України), ощадна книжка (ст. 1064 ЦК України), просте або подвійне складське свідоцтво (ч. 2 ст. 10 Закону України ”Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва”), ваучер (ст. 23 Закону України “Про туризм”).

Увага! Таким чином вказані документи не представляють собою договорів, але безперечно доводять наявність між особами договірних правовідносин, адже вони видаються на виконання умов відповідного договору.

Наприклад, на виконання договору доручення довіритель повинен видати повіреному довіреність (ст. 1003, ч. 1 ст. 1007 ЦК України). В абз. 3 ч. 1 ст. 937 ЦК України встановлюється, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. У ч. 2 ст. 1047 ЦК України міститься дещо інше – що на підтвердження укладання договору позики та його умов позикодавцем може бути представлена розписка або інший документ, що засвідчує передачу визначеної грошової суми.

Зіставлення такого викладення вимог до форми правочину з тим, що міститься в ч. 3 ст. 937 ЦК України, за якою на підтвердження прийняття речі на зберігання може бути видано номерний жетон, і з огляду на те, що ці фрази розміщені в статтях, які носять назву «форма договору», логічним є висновок, що жетон і розписка є формою договору. Однак це невірно, тому що ні розписка, ні тим більше жетон не являють собою форму договору. Перша — оскільки в ній виражена воля однієї особи, що видає розписку, а другий — оскільки є річчю, а не формою договору.

Привертає також увагу те, що подібне регулювання міститься як у статтях, присвячених формі договору, так й іншим питанням: у ст. 909 ЦК України наводиться поняття договору перевезення та його форми, а ст. 1047 України окремо регулює форму договору позики. Але в обох цих статтях вказується, що укладення договору підтверджується тими чи іншими документами — складанням транспортної накладної, дорожніх відомостей, вантажних квитанцій, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами), розпискою. На відміну ж від ст. 1047 ЦК України, за якою видача розписки здійснюється за бажанням сторін, транспортні накладні складаються обов’язково, вимоги до них визначені відомчими нормативними актами¹⁷⁶. Розписка і транспортні накладні по суті замінюють собою договір як документ – у цьому їхня подібність.

У ст. 981 ЦК України передбачається, що договір страхування може укладатися шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Таким формулюванням законодавець указав на спосіб укладання договору, а не на його форму, хоча часто саме зі страховим полісом пов’язується уявлення про договір страхування. Не є формою договору і ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ст. 1108 ЦК України), яка являє собою письмове повноваження, що включається в ліцензійний договір або існує сама по собі.

Так само, в ч. 2 ст. 5 Закону України «Про заставу» передбачається можливість здійснення застави майна шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення - варанта тощо) кредиторові, а застави цінних паперів — шляхом передачі їх заставодержателю або в депозит нотаріальної контори чи банку. І це при тому, що ст. 13 цього Закону вимагає обов’язкової письмової форми договору застави.

Не можуть бути визнані письмовою формою договору деякі інші документи, наприклад касовий або товарний чек, або гарантійний талон при купівлі-продажу, навіть підписаний сторонами. Чек містить інформацію не про весь правочин, а лише про суму, сплачену покупцем, водночас на ньому немає підписів сторін. Гарантійний талон виконує іншу функцію і також не може підмінювати договір, змішуватись з ним.

2.10. Законом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю сторін можуть бути введені додаткові вимоги до письмової форми правочинів. Вони стосуються папера, на якому має складатися документ (бланки установленої форми, папір з водяними знаками тощо). Як правило, це відноситься не до самого договору як єдиного документа, а до таких документів, що підтверджують його існування. Це транспортні накладні, коносамент, складські свідоцтва і розписки, ліцензії, страхові поліси. Наприклад, документами суворого обліку є документи на перевезення вантажів, товарно-транспортні накладні на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв (абз. 3 розділу ІІ Номенклатури бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну)¹⁷⁷.

2.11. Часто на підтвердження укладення договорів видаються квитанції. Це може бути складська квитанція, що видається товарним складом на підтвердження прийняття товару (ч. 1 ст. 961 ЦК України), квитанція або інший документ, що видається підрядником замовникові на підтвердження укладення договору (ч. 1 ст. 866 ЦК України), квитанція на підтвердження договору зберігання (ст. 937 ЦК України), іменна квитанція ломбарду (ч. 1 ст. 967 ЦК України), квитанція про прийняття на зберігання транспортного засобу (ч. 2 ст. 977 ЦК України). Отже, у цих статтях на укладення позначених вище договорів видаються квитанції, хоча іноді допускається й видача інших документів.

2.12. Крім квитанцій, допускається можливість видачі й інших документів. При регулюванні укладення договорів:

• зберігання — на товарному складі допускається видача свідоцтва (простого або подвійного складського – ст. 961 ЦК України),

• побутового підряду, зберігання — інших документів, крім квитанції (ч. 1 ст. 866, ч. 1 ст. 937 ЦК України),

– договору зберігання цінностей у банку — іменного документа, без уточнення його назви (ч.1 ст.969 ЦК України);

- договору страхування — страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) – ч. 1 ст. 981 ЦК України;

- договору про надання послуг у театрі, кіно, концертах тощо — квитки, що дають право відвідувати театри, концерти і т. п.

Іноді такі документи називаються розпискою:

— ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачає можливість видачі позичальником розписки, яка слугує підтвердженням укладення договору позики та його умов та посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, розписка виконує одразу декілька функцій – підтверджує та посвідчує факт укладення договору та його виконання однією стороною – позикодавцем;

— ч. 1 ст. 937 ЦК України також допускає видачу розписки на посвідчення прийняття речі на зберігання. При цьому зазначається, що цим письмова форма договору вважається дотриманою. Отже, у даній статті прямо допускається заміна письмової форми договору розпискою, яка договором не є, оскільки видається лише однією зі сторін договору.

Видачею певної речі і не лише як символу, а й як засобу, необхідного для здійснення прав за договором, супроводжуються окремі договори. Прикладом може слугувати:

— договір зберігання, на підтвердження якого (на підтвердження прийняття речі) поклажодавцем видається номерний жетон або інший знак, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання;

— договір зберігання майна в банківському сейфі, коли банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред’явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей (ч. 2 ст. 970 ЦК України);

— прийняття автотранспортного засобу на зберігання може посвідчуватися жетоном (ч. 2 ст. 977 ЦК України);

— видача клієнту готелем ключа (картки доступу) від кімнати тощо.

Вчинення правочину іноді супроводжується видачею цінного папера, зокрема:

- ощадного (депозитного) сертифіката, який підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом установленого строку суми вкладу та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1059 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»);

• векселя, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). І хоча видача векселя є безумовним та абстрактним правочином, якщо договором передбачається видача векселя на його виконання (наприклад, як способу платежу), то зіставлення видачі векселя і відвантаження товару може слугувати підставою або доказом для доведення зв’язку векселя та договору у випадку спору стосовно його укладання;

- заставної, яка видається, якщо це передбачено договором іпотеки, і може містити положення, які відтворюють зміст основного зобов’язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов’язання, положення заставної мають перевагу. Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник — юридичні особи засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою (ст. 21 Закону України «Про іпотеку»);

- коносаменту, який будучи товаророзпорядчим цінним папером, засвідчує право власності на вантаж (великі партії товарів) під час їх перевезення морським транспортом¹⁷⁸, тобто що має визначальне значення для договору морського перевезення, сприяє оборотоздатності товару та надає можливості здійснення і права власності (реалізації товару під час перевезення), і права сторони правочину — вимагати його видачі в порту призначення.

Увага! Наведені способи підтвердження вчинення правочину і додержання його письмової форми можуть бути достатні як самі по собі, так і обов’язково існувати разом із самим правочином. Так, якщо видачі жетона для підтвердження укладення договору зберігання достатньо, то для укладення договору необхідна, крім самого договору, ще й видача ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ст. 1059 ЦК України).

2.13. Часто законодавець, регулюючи окремі види договорів, щодо письмової форми правочину використовує такі вирази презумптивного характеру, як «письмова форма договору вважається додержаною, якщо…», або «договір вважається укладеним у належній формі, якщо…». І після цих виразів іде посилання на ті документи, або інші замінники письмової форми, які приймаються законом як правопідтверджуючі факти.